Розділ «6.2. Бюджетні відносини в частині України, що перебувала під владою Росії»

Досить поширеним було олійне виробництво, сировиною для якого було насіння льону, коноплі, соняшника. Усередині 80-х років олійна промисловість виробляла продукції на суму 2602 тис. крб.

Швидкими темпами розвивалась важка промисловість.

Виробництво чавуну в Україні в 1870—1880 роках зросло в 4 рази, прокату — в 7,7 раза. Зростання обсягів виробництва цих галузей промисловості викликало цілий бум у розвитку вуглевидобування. Швидко виникали шахти, створювались нові акціонерні товариства. Протягом 1860—1870 років видобуток вугілля зріс у 2,5 рази. У Донбасі в цей період налічувалось 197 вугільних шахт, на яких видобувалось 86,3 млн пудів вугілля, що становило 43,1 % усього видобутку вугілля Російської імперії.

Незважаючи на швидкий розвиток важкої промисловості й вуглевидобування, машинобудування, за винятком сільськогосподарського, відставало. У 1884 р. функціонувало 75 машинобудівних заводів (без Таврійської губернії). Найбільші заводи були в Харкові (Гельферіх-Саде, заснований у 1878 p., Мільгозе — 1873 р.), у Херсонській губернії, в Одесі та Єлисаветграді, Луганську (завод Гартмана).

На Херсонській та Миколаївській верфях будувались у 70-х роках дерев'яні парусні кораблі для Чорноморського флоту.

У1863 р. розпочалось спорудження першої залізничної колії від Балти до Одеси протяжністю 196 верст, яка почала працювати з 1 вересня 1866 р. На Лівобережжі перша залізниця почала функціонувати в 1868 р., а в 1870 р. вона з'явилась у Києві.

У 1871—1880 pp. в Україні було споруджено 2643 км залізничних колій, що відповідало імперській політиці царського уряду.

Помітного розвитку набула промисловість України після 80—90-х років XIX ст. Так, у цей час на території Катеринославської та Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних заводів — ус. Кам'янка (нині Дніпродзержинськ, 1889 p.), Гданцівський (1892 p.), Донецько-Юріївський (1896 p.), Нікополь-Маріупольський (1897 p.). Виробництво чавуну зросло з 1,3 до 8,5 млн пудів у 1889 p., а прокату відповідно з 1,7 до 5,2 млн пудів. У 1913 р. в Україні працював 21 металургійний завод. Відповідно зростав видобуток залізної руди. Частка України в загальноросійській зросла з 4,4 % в 1880 р. до 52,9 % у 1899 р.

Видобуток вугілля збільшився з 927 млн пудів у 1909 р. до 1543,8 у 1913 р. У цей час в Україні діяло 1200 шахт, на яких працювало 1684 тис. осіб.

У 1895 р. розпочалось будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 р. — Луганського машинобудівного заводів. У 1900 р. ці підприємства випустили 233 паровози, що становило 23,3 % загальноросійського виробництва.

Усього в Україні в 1913 р. налічувалось 450 машинобудівних і металообробних підприємств, на яких працювало 57 тис. працівників, але ці заводи не задовольняли потреб індустріального розвитку і значну частину продукції ввозили з-за кордону, зокрема майже половину від необхідних сільськогосподарських машин.

Перед Першою світовою війною в Україні функціонувало 210 цукрових заводів, які виробляли 21 млн пудів, або 85 % усього цукру Російської імперії.

Швидкими темпами розвивався залізничний транспорт, і в 1913 р. протяжність залізниць в Україні становила 10 900 км, по яких було перевезено 104 млн т вантажів і 49 млн пасажирів.

Значну роль у розвитку промисловості в Україні відігравав іноземний капітал, особливо бельгійський, французький і американський. З 1888 по 1894 р. було створено 22 іноземні компанії. Частка іноземного капіталу, вкладеного в українські підприємства, порівняно із загальноросійськими становила 25 %. У вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії — 90 %. Іноземців в Україну приваблювали високі прибутки, які майже повністю вивозились. Норма прибутку на акціонерний капітал у другій половині 90-х років становила в середньому 13 %, що майже вдвоє перевищувало аналогічний показник західноєвропейських підприємств. Гірничопромислові південноукраїнські фірми, використовуючи систему державних замовлень і забороненого митного протекціонізму, одержували надприбутки. Так, прибуток металургійних заводів у 1897 р. досяг в середньому 50 %, а Юзівського заводу — 100 % на вкладений капітал.

Розвиток промисловості не зробив Україну індустріально розвинутим регіоном Російської імперії, вона продовжувала залишатись аграрною. Так, у 1913 р. у сукупній продукції промисловості та сільського господарства промисловість становила 48,2 %. До Першої світової війни обсяг виробництва української промисловості становив 24,3 % загальноросійського, при цьому видобувна промисловість виробляла 70 %, а обробна — лише 15 %.

Торгівля. Внутрішня торгівля наприкінці XVIII і до середини XIX ст. зосереджувалась на ярмарках і у місцях постійного торгу — базарах і крамницях. У першій половині XIX ст. в Україні налічувалось понад 2 тис. ярмарків, де торговельні обороти дорівнювали від кількох сот до кількох мільйонів карбованців. Напередодні реформи 1867 р. на ярмарки було завезено товарів на суму 110,5 млн крб., продано — на 56,7 млн крб. Так, наприклад, у Харківській губернії в 1846 р. відбулось 440 ярмарків: 79 — у містах і 361 — у сільській місцевості, але на міські ярмарки припадало 9/10 торговельного обороту. Кожен з ярмарків в Україні мав свою специфіку. Так, на трьох харківських ярмарках — Хрещенському, Покровському та Усненському — мануфактура становила 40 % привезених товарів, і вони спеціалізувались на торгівлі шкурами та взуттям. Київський контрактовий ярмарок спеціалізувався на купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Ярмарки на Півдні — Петропавловський у Ярмолинцях, Усненський у Нікополі — спеціалізувались на операціях із зерном, яке відправляли через чорноморські порти на експорт.

На час реформи 1861 р. у містах України функціонував 12141 базар, де торгували як один день на тиждень, так і повний тиждень.

Серед містечкових виділялись базари в Ставищі (Таращанський повіт), Смілі, Городищі (Черкаський повіт). На початку 50-х років XIX ст. на цих базарах щороку продавали товарів на суму 25—30 тис. крб. Найбільш ходовим товаром на базарах були зерно і худоба. У великих містах діяло щоденно кілька базарів. Так, у Києві їх було шість, Харкові і Одесі — п'ять.

Доволі інтенсивно розвивалась стаціонарна торгівля, чому сприяло зародження капіталістичних відносин. Так, у 1861 р. діяло 33,2 тис. постійних торговельних підприємств — крамниць, магазинів, складів, ринків, корчем.

Торговельні відносини розвивались також і на зовнішньому ринку через чорноморсько-азовські порти. Цьому сприяла політика царського уряду, який надавав деяким портам привілеї, наприклад, було зменшено митні збори на 1/4 частину. Суттєві привілеї мав Одеський порт. У 1804 р. було дозволено провозити товари через Одесу в Молдавію, Валахію, Австрію і Пруссію, а також за море. 10 травня 1817 р. царський маніфест "подарував" Одесі на 30 років право "порто-франко", тобто безмитний ввіз і вивіз товарів, що сприяло швидкому розвитку банкірських домів. Якщо в 1802 р. в Одесу було ввезено іноземних товарів на суму 719 тис. крб., то в 1860 р. — на 14 766 тис. крб. Отже, від функціонування сільського господарства, промисловості й торгівлі формувались основні надходження Російської імперії, і значну частину цих доходів давала Україна.