Розділ «6.2. Бюджетні відносини в частині України, що перебувала під владою Росії»

З 1820 р. з'явились сільськогосподарські машини — сівалки, косарки, молотарки. Особливо швидко поширювались посівні площі в Південній Україні — з1778до1851р.у25 разів.

Провідна роль у сільському господарстві належала зерновому виробництву. Зернові культури займали в 1870 р. 14,7 млн десятин, а в 1913 р. — 20 млн десятин, або 90,5 % посівних площ. Урожайність зернових культур наведено в табл. 6.2.1і.

Крім традиційних пшениці, вівса, ячменю сіяли й інші культури — коноплі на Чернігівщині, льон у Південній Україні. Тютюн був другою основною культурою. Зростали посіви буряка: з 27,7 тис. десятин у 1848 р. до 43,7 тис. у 1860 р. У Південній Україні набуло розвитку тваринництво: у 1799 р. було 167 кінних господарств, а в 1830 р. у самій лише Катеринославщині

Таблиця 6.2.1. Середня врожайність зернових культур в Україні

їх налічувалось 287. У1820—1830 роках, наприклад, до Петербурга приганяли щороку до 20 тис. голів великої рогатої худоби, а в 1840-х роках до Петербурга та Москви — до 160 тис.

Усередині XVIII ст. у Південній Україні почали розводити іспанських мериносів. Так, у 1850 р. налічувалось 10 млн голів овець. Продукти вівчарства стали основними в окремих поміщицьких землеволодіннях: вивозили до Росії та за кордон сукно, вовну, сир, смушки.

Значного розвитку набуло також бджільництво. В окремих господарствах налічувалось по кілька сот вуликів. Лише в Полтавській губернії у 1837 р. поміщики продали 1,3 млн пудів воску та 7 тис. пудів меду.

Аграрна реформа 1861 р. не стала в Україні поштовхом до розвитку сільського господарства. Фінансовий стан поміщицьких маєтків погіршувався. У1870—1880 роках у поміщицькому господарюванні настала криза. Значна частина середніх та дрібних дідичів не спромоглася пристосуватися до нових умов, до заміни кріпосницької праці найманою.

Промисловість. Промисловість кінця XVIII — початку XIX ст. була тісно пов'язана з сільським господарством. Крім мануфактур, які задовольняли внутрішні потреби маєтку, були мануфактури, що працювали на ринок, — паперові, металообробні, порцелянові тощо. З 1830-х років важливого значення набули цукроварні. Кількість підприємств зростала: у 1783 р. в усій Україні було понад 200, у 1854 р. — 1649, а в 1860 р. — 2147 промислових підприємств (без ґуралень). Щодо промислового розвитку, то на першому місці була Київська губернія — 38 %, потім Харківська — 13,1 %, і останнє місце за показником загальної вартості продукції займала Полтавська губернія—3 %.

Підприємства були двох типів — поміщицько-кріпосницькі та капіталістичні: купецькі, міщанські або селянські. У поміщицьких підприємствах працювали кріпаки, в капіталістичних — наймані робітники.

У загальному обсязі поміщицького виробництва велика частка належала горілчаному. У XVIII ст. виробництво горілки було прерогативою козацької старшини, кожен, хто належить до неї, мав право виробляти горілку на власні потреби та на продаж. У XIX ст. дрібні ґуральні зникають і з'являються великі виробництва. У 1860 р. їх уже налічувалось 2407.

Постачали обладнання винокурній та цукровій промисловості мідярні, яких у 1860 р. вже налічувалося 17.

Широко було представлена салотопна промисловість. У1814 р. в Україні було п'ять, а в 1861 р. — 128 салотопень. З салотопленням пов'язана свічкова та миловарна промисловість. У1838 р. було 88, а напередодні 1861 р. 129 свічкових мануфактур з продукцією на 1 млн крб. і 54 миловарних заводи з продукцією на 314 тис. крб.

У1812 р. в Україні налічувався 351 завод з виготовлення селітри з 393, розміщених у всій Російській імперії, але наприкінці 1840-х років почали завозити дешевшу селітру з Чилі, і кількість заводів в Україні в 1852 р. зменшилась до 179.

Потреби інших галузей промисловості вимагали створення металургійної та машинобудівної промисловості. На початок 1861 р. в українських губерніях було близько 20-ти машинобудівних заводів, які виробляли продукції на 1,2 млн крб. Вони були зосереджені здебільшого в Київській, Волинській, Катеринославській та Херсонській губерніях. Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні діяли 11 чавуно-ливарних та 32 залізоробні заводи.

Поступово розвивалась і вугледобувна промисловість. Якщо на початку XIX ст. це були невеликі копальні, то до 1860 р. вони перетворилися у промислові підприємства, на яких було видобуто 6 млн тонн вугілля.

Дніпрові пороги заважали судноплавству і в 1857 р. на річках Дніпровського басейну налічувалось лише сім пароплавів, загальною потужністю 360 к. с. Після Кримської війни дещо пожвавився розвиток цієї галузі, у 1859 р. тут уже налічувалось 17 пароплавів, серед яких три — пасажирські.

Про розвиток промисловості капіталістичної форми власності свідчать такі факти: якщо в 1828 р. в Україні було 53,8 % поміщицьких і 42,6 % купецьких підприємств, то в 1861 р. поміщицькі підприємства становили 5,8 %, а купецькі — 94,2 %.

Після 1861 р. промисловість Російської імперії набула подальшого розвитку. Якщо в 1861 р. у Росії налічувалось 2330 фабрик і заводів, то в 1869 р. — 3712. У1879 р. обсяг виробництва 867 українських фабрик і заводів досяг майже 103,3 тис. крб. Перше місце у структурі української промисловості посідало цукроваріння, яке становило у 1882—1885 pp. 87,8 % загальноросійського виробництва.

У 1862—1863 pp. в Україні функціонувало 1485 горілчаних підприємств.