Розділ 7. УКРАЇНА В 1917-1922 pp.

Стан України був безвихідний: без регулярної армії, під загрозою війни з більшовиками та ультиматуму Антанти, охоплена повстаннями в різних місцях, до того ж із кабінетом, який складався переважно з германофілів. У цих умовах гетьман наважився на рішучий крок: 14 листопада кабінет було розпущено, і в той же день гетьман оголосив грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Того самого дня українська опозиція утворила альтернативний уряд — Директорію на чолі з двома давніми суперниками — В. Винниченком та С. Петлюрою — й відкрито проголосила виступ проти гетьмана. Повстання, підняте Директорією, швидко ширилося. 21 листопада 1918 р. повсталі оточили Київ. Після тривалих переговорів зі П. Скоропадським про вихід німецької залоги 14 грудня німці залишили Київ, забравши з собою П. Скоропадського. Того ж дня війська Директорії ввійшли до Києва й проголосили відновлення Української Народної Республіки.

Директорія проіснувала фактично до 1920 р. Цей період в історії України характеризувався хаосом, багатовладдям, громадянською війною, спробами українських урядів знайти гідне місце для держави України. Досить відзначити, що за цей період на території України діяло шість армій — українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Лише в Києві у 1919 р. влада 5 разів переходила від однієї армії до іншої.

26 грудня 1918 р. Директорія призначила уряд Української Народної Республіки на чолі з соціал-демократом В. Чехівським. 22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт злуки, згідно з яким Західно-Українська Народна Республіка приєднувалась до УНР на правах повної автономії. 13 лютого 1919 р. Директорія призначила новий уряд на чолі з безпартійним С. Остапенком. За уряду С. Остапенка не було ні влади, ні контролю. 9 квітня у Рівному члени Директори С. Петлюра та А. Макаренко санкціонували створення нового уряду на чолі з Б. Мартосом. Через неузгодженість дій українських національних сил уряд Б. Мартоса 27 серпня 1919 р. пішов у відставку і новий уряд очолив І. Мазепа.

14 лютого 1920 р. уряд УНР ухвалив "Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР", заклавши цим самим підвалини парламентської діяльності. 28 квітня 1920 р. у Варшаві між Польщею і УНР був підписаний договір, згідно з яким УНР визнавалась як суверенна держава. Але знову неузгодженість між лідерами УНР не дали змоги утвердитись Україні як самостійній державі, і 14 листопада уряд УНР на чолі з А. Лівицьким залишив Кам'янець-Подільський, переїхавши до галицького міста Тарнова, який перебував під владою Польщі. Польща, згідно з мирним договором з Росією, 18 березня 1921 р.

заборонила на своїй території перебування останнього українського уряду. Так закінчилась чергова спроба України здобути незалежність.

У період з кінця 1917 до 1919 р. продовжувала утверджуватись також і радянська влада. 12 грудня 1917 р. у Харкові Україну було проголошено Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. 17 грудня 1917 р. ЦВК рад України створила радянський уряд України — Народний секретаріат.

Після повалення Центральної Ради ЦВК переїздить до Києва, де він перебував три тижні. З 27 лютого до 9 березня 1918 р. ЦВК базувався у Полтаві, а потім у Катеринославі. 17—19 березня 1918 р. у Катеринославі відбувся другий Всеукраїнський з'їзд Рад, а 21 березня ЦВК переїхав до Таганрога. За цей період діяльності ЦВК значного впливу на економічне і соціальне життя України не мав.

20 листопада Москва санкціонувала створення нового українського радянського уряду. Спочатку його очолював Г. П'ятаков, а потім його змінив русифікований болгарський румун Християн Раковський. 6 січня 1919 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який незадовго перед цим переїхав з РСФРР до Харкова, Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). 25 січня цей уряд декларував необхідность об'єднання з РСФРР на засадах федерації. На той час на цій території України вже втілювалась у життя політика воєнного комунізму.

Вільне обрання рад надовго затягнулось, зате створювались надзвичайні органи влади—ревкоми і комбіди, які формувались під контролем більшовицької парти. 12 квітня 1919 р. радянський уряд України видав декрет про застосування продрозкладки. Заготовляли зерно в липні 1919 р. 46 загонів чисельністю 1500 бійців, що викликало незадоволення селянства. У перших двох декадах 1919 р. органи НКВС зареєстрували 207 антикомуністичних виступів на території УСРР.

На початку 1920 p., коли радянську владу було відновлено, 5 лютого 1920 р. надзвичайний вищий законодавчий і виконавчий орган радянської влади на Україні — Всеукрревком прийняв новий земельний закон, що проголошував зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун та артілей. 28 грудня 1920 р. між Російською федерацією та УСРР був підписаний договір про воєнний і господарський союз, а 30 грудня 1922 р.

Україна, разом з Білорусією, Росією, закавказькими державами, увійшла до складу створеного Радянського Союзу.

Розглянемо події, які у цей період відбувались на західноукраїнських землях.

У жовтні 1918 р. Австро-Угорська держава почала розпадатись. 18 жовтня 1918 р. провідники політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини та Буковини утворили Українську народну раду, що мала діяти як представницький орган.

1 листопада населення Львова побачило український прапор. 9 листопада 1918 р. був призначений Генеральний секретаріат, а через чотири дні — проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР).

ЗУ HP проіснувала 8 місяців, на її території налічувалося чотири мільйони населення, три з яких були українцями. 16 липня 1919 р. Галицька армія і тисячі цивільних західних українців переправились через Збруч, поступившись владі Польщі. 6 листопада 1919 р. галицький генерал Мирон Тирнавський перейшов під командування білих за умови, що вони не будуть боротись проти інших українців і що їм дадуть можливість поновити сили.

Тим часом Є. Петрушевич із прибічниками сформував у Відні уряд у вигнанні. 12 січня 1919 р. чеські війська зайняли Ужгород. 8 травня 1919 р. було ухвалено рішення про передання Закарпатської України Чехословаччині, а 10 вересня 1919 р. в Сен-Жермені був підписаний відповідний договір. Відповідно до Севрського мирного договору 10 серпня 1920 р. Буковина відійшла до Румунії.

7.2. Бюджетні відносини

Законодавча база.

Державний устрій.

14 березня (за н. ст.) 1917 р. у Києві офіційно було оголошено про падіння монархії і встановлення нового уряду. У Києві утворився Виконавчий комітет із 12 осіб, серед яких було п'ять українців. Головою комітету був обраний барон Ф. Штейнгель, секретарем — А. Ніковський; членами були С. Єфремов, М. Порш, М. Паламарчук.