Розділ 7. УКРАЇНА В 1917-1922 pp.

Ось основні політичні положення Універсалу: "Народе Український! Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі, і ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім'я творення ладу в нашій країні, в ім'я рятування всієї Росії, оповіщаємо: однині Україна стає Українською Народною Республікою. Не одділяючись од Республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів"1.

З північного сходу на Україну рухались 12-тисячні більшовицькі війська на чолі з В. Антоновим-Овсієнком та М. Муравйовим. Український військовий міністр С. Петлюра мав 15 тис. війська, яке складалося з селянського ополчення, військових, що повернулися з фронтів.

Більшовики, використовуючи досвід ведення пропаганди серед аполітичного населення, грошові ресурси, зуміли збільшити свою армію до 40 тис. осіб. Зважаючи на загрозу, Центральна Рада видала у ніч з 24 на 25 січня 1918 p. IV Універсал, де проголосила Україну незалежною державою. Основні політичні положення такі: "...ми, Українська Центральна Рада, сповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу. Зо всіма сусідніми державами, як то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, — власть у ній буде належати тільки Народові України..."1 У цей час у Брест-Литовську 28 грудня 1917 р. (9 січня 1918 р. за н. ст.) розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції, де Україну представляла окрема делегація. На цій конференції Україна визнавалась як незалежна держава.

Більшовицькі війська продовжували наступ на Україну, і 9 лютого 1918 р. вони ввійшли в Київ. "Війська Муравйова справили Києву криваву різанину, якої місто не бачило з часів Андрея Боголюбського", — так характеризував цей період Д. Дорошенко. Число жертв лише у перший день сягнуло 3000 осіб. Членів Центральної Ради оголошено злочинцями.

11 лютого в Києві проголошено Українську робітничо-селянську республіку з Народним секретаріатом, до якого входили: Євгенія Бош — внутрішні справи, Ю. Коцюбинський — військові справи, В. Аусем — фінанси, В. Затонський — освіта. Правління Народного секретаріату тривало три тижні.

9 лютого 1918 р. українська делегація від Центральної Ради, очолювана О. Севрюком та М. Любинським, підписала угоду з Австро-Угорщиною та Німеччиною. Сутність угоди зводилась до того, що встановлювались кордони між Українською Республікою та Австро-Угорщиною на довоєнних кордонах Росії. В обмін на збройну допомогу Україні проти більшовиків і надання Україні позики на суму мільярд карбованців, Україна зобов'язувалась поставити до липня 1918 p. 1 млн т збіжжя, крім того крупи, м'ясо. Згідно з договором на Україну рушили німці. Більшовики, почувши про те, що рухається австрійське і німецьке військо чисельністю 450 тис. осіб, покинули Київ. 2 березня 1918 р. до Києва повернувся Уряд Центральної Ради, а 3 березня до міста ввійшли німецькі війська.

М. Грушевський так пояснював причину приходу німецької армії: "Вона залишатиметься рівно стільки, скільки буде потрібно для визволення України, до того ж німецьким військам наказано не грабувати, не кривдити українську людність, бо німецьке правительство хоче, щоб поміж Україною і Німеччиною були щирі і дружні відносини, щоб українська людність дивилася на німців як на своїх приятелів"1. Результати такої "дружби" виявилися зовсім іншими — в Україні почали впроваджуватися закони воєнного часу, смертна кара, німецькі польові суди та німецьке судочинство. Німецькі та австрійські віська поділили між собою Україну за сферами впливу — німцям дісталась значна частина Волині та Київщина, а Південна Україна — австрійцям.

Оскільки постійного війська Центральна Рада не мала, стихійно почали створюватись окремі загони гайдамаків зі своїми отаманами, які грабували людей і підривали авторитет української влади. Неспроможність Центральної Ради створити міцну владу і налагодити адміністрацію на периферії мала наслідком те, що зникли інтерес і довіра до неї. У різних місцевостях налагоджувалась власна адміністрація, яка не рахувалася з Центральною Радою. Так було в Одесі, Могилеві, Полтаві. 25 березня 1918 р. у Лубнах відбувся з'їзд, організований партією хліборобів-демократів. На цьому з'їзді були присутні 2000 селян, які засудили політику Центральної Ради в аграрному питанні й вимагали ввести представників від хліборобів до Центральної Ради. Направлені з'їздом делегати до Центральної Ради нічого не домоглися і навіть не були прийняті 'її головою.

Незадоволення слабкістю Центральної Ради викликало обурення у німецького й австрійського командування, яке зрозуміло, що Україна до липня 1918 р. не виконає своїх зобов'язань щодо поставки хліба.

29 квітня 1918 р. на засіданні Центральної Ради було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки й обрано М. Грушевського Президентом УНР. Це було останнє засідання Центральної Ради.

У цей самий день 29 квітня на з'їзді, скликаному в Києві Союзом землевласників, зібрався Хліборобський конгрес, де були присутні 6432 уповноважені представники від 8 українських губерній. У промовах вони висловлювали незадоволення політикою Центральної Ради, вимагали поновлення приватної власності та утворення міцної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосно обрали гетьманом Павла Скоропадського. Того ж дня в соборі Св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана.

Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту захопили всі державні установи без боротьби. Тільки при обороні будівлі Центральної Ради було вбито трьох гетьманських старшин.

Центральна Рада була розпущена. Держава стала називатись Українська Республіка. Німецька влада санкціонувала переворот.

Нове управління в державі ґрунтувалось на поєднанні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Були скасовані нововведення Центральної Ради — націоналізація великих маєтків та культурна автономія. Гетьман виділив окрему категорію громадян — козаків, основу яких становили заможні селяни. Гетьман мав право видавати закони, призначати кабінет, управляти зовнішньою політикою і був верховним суддею, хоч фактична влада на більшій частині України належала німцям.

За період управління П. Скоропадського було:

відновлено дійовий адміністративний аппарат;

укладено зовнішні договори з 12 державами, у тому числі з радянською Росією (підписаний 12 червня 1918 p.);

досягнуті вагомі успіхи в освітньому напрямі — в більшості шкіл введено українську мову, засновано 150 українських гімназій, 24 листопада 1918 р. було створено Українську академію наук;

багатьом поміщикам повернуто їхні землі.

У цей час міжнародна ситуація почала змінюватись не на користь України. 29 вересня 1918 р. капітулювала Болгарія, а за нею Туреччина. 17 жовтня Австро-Угорська імперія розпалась і перетворилась на "Союз держав". У Німеччині швидко відбувалась демократизація.