Найбільший науковий і метафізичний інтерес, постійні дискусії викликають "вроджені ідеї" (про які вже згадувалося вище), що в якості форм мислення дані нам Богом. Серед вроджених істинних ідей існує "головна і найперша", від якої залежать всі інші – ідея Бога. До її найважливіших характеристик належать, по-перше, та обставина, що її сутність необхідним чином співмірна з існуванням, по-друге, ідея Бога є причиною всіх інших ідей. Бог є нескінченною субстанцією, найвищою мірою розумною, всемогутньою, яка "створила як мене самого, так і все інше, що існує – якщо воно існує". Філософ доводить, що ідея Бога є істинною, через що постає питання про реальність самого Бога.
Обґрунтовуючи реальність ідеї Бога, Р. Декарт наводить такі аргументи: у нас не може бути якої-небудь ідеї, якщо вона не привнесена в нас тією чи іншою причиною, у якій принаймні міститься стільки ж реальності, скільки я сприймаю її в реальному предметі, що викликає до життя ідею. Хоча причина ця не привносить в мою ідею нічого зі своєї актуальної або формальної реальності, однак не варто думати, начебто вона є менш реальною. Адже "природа самої ідеї така, що від неї не вимагається жодної іншої формальної реальності окрім тієї, яку ідея отримує від мого мислення, модусом якого вона є. Однак те, що ця ідея містить в собі ту чи іншу об'єктивну реальність, а не іншу, цілком залежить від певної причини, в якій принаймні стільки ж формальної реальності, скільки об'єктивної реальності міститься в самій ідеї".
У цьому фрагменті обґрунтовується власне самопредикація ідеї Бога. Оскільки ідея Бога є заразом ідеєю і причиною реальності всіх інших ідей, то зрозуміло, що вона сама себе обґрунтовує. Бог як ідея являє собою свій же предикат. Цей підхід до обґрунтування, зокрема, вроджених ідей привів Р. Декарта до аргументу, який подібно до аргументу Ансельма, називають онтологічним. Ідея Бога ясна і чітка, адже в ній міститься все, що я сприймаю ясно і чітко, все, що несе в собі досконалість.
Таким чином, філософія Нового часу, пройшовши етап відходу від ідей, понять і смислів культури мислення та пізнання епохи Середньовіччя і Відродження, знайшла одне з найбільш яскравих своїх втілень у картезіанстві. Філософія Р. Декарта робить акцент на мисленні як на безумовній вихідній точці інтелектуальної аргументації. Ця ідея здійснила сильний вплив на наступну європейську філософію, як раціоналістичну, так і емпіричну. Загостривши традиційний дуалізм між духом і матерією, картезіанська філософія довела необхідність висунення на передній план проблеми відношення між розумом і тілом. Тепер матеріальний та інтелектуальний світи мають свої шляхи розвитку, незалежно один від одного, і підкоряються власним принципам. Нові підходи і система нового розуміння дійсності активізувала доказову базу, що піднесло систему аргументації на новий, трансцендентальний рівень. Трансцендентність попередньої схоластики, з одного боку, викликала неприйняття її логіко-понятійних рефлексій в просторі чистого мислення, а з іншого – створила більш досконалу школу логічного мислення. У результаті вибудовується строго наукова – достовірна, доказова і аподиктична як логіка, так і філософія. Принцип універсального (методичного) сумніву, реалізація його цілей і завдань, механізми дії, послідовність етапів формує техніку мисленнєвого експерименту, удосконалює методологію аподиктичної філософської та логічної аргументації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Універсальний сумнів" картезіанства як основа раціональної аргументації“ на сторінці 4. Приємного читання.
