Так само Дж. Мут, на основі попереднього досвіду, знав, що раціональними моделями легко маніпулювати, а тому більше шансів отримати від них винятково прості результати. Математику Л. Ейлеру, як і Дж. Муту, власний результат здавався "простим і естетично привабливим". Обоє не знаходили альтернативи своїм доказам: Л. Ейлер продемонстрував емпіричну відмінність формулі "до двадцятого знаку після коми", а Дж. Мут висунув аналогічний аргумент, назвавши його "єдиним реальним критерієм" в межах модерністської епістемології. Найбільш важлива ідея в доказах Л. Ейлера – це алгебраїчний висновок рівності, що залежить від "індуктивного стрибка", яким стала аналогія, що давала йому "право бути впевненим у своєму відкритті" .
Відкриття Дж. Мута, хоча воно викликає більше сумнівів, чим аргумент Л. Ейлера, так само ґрунтувалося на аналогії (хоча і недоведе- ній) між звичними товарами та інформацією про майбутнє. У доказах Дж. Мута, аналогія також несла основний тягар переконання. Використання аналогії приводило до ситуації, коли в інших випадках застосування аналогії приводило до інших результатів, тобто "робило очевидними раніше доведені теореми". Так, Дж. Мут вказує, що інші випадки застосування аналогії між діями людини і методичною калькуляцією стали корисними для розуміння. У цьому учений був правий: аргументація математика не суттєво відрізняється від аргументації економіста. "Аргументація Мута зазначає Д. Макклоскі, – не постає “доказом” теореми раціональних очікувань в остаточному модерністському смислі, не більше, ніж докази, наведені Л. Ейлером для своєї теореми: вони пояснюють і коректують її, маючи на увазі аудиторію читачів".
Свою точку зору Д. Макклоскі продовжує стверджувати, аналізуючи з позицій аргументів риторики книгу американського економіста Р. Фогеля "Залізні дороги і зростання американської економіки". Вона викликала інтерес серед кліометристів – групи економістів, які прагнули створити нову економічну історію, подібну до економічної науки. Варто нагадати, що в давньогрецькій міфології Кліо – це муза історії. Книга зробила ім'я автора відомим. На колег ученого вплинула сила форми викладу, використаної для аргументації, а також неочікуваний висновок: "залізні дороги не здійснили особливого впливу на зростання американської економіки".
Риторика Р. Фогеля, як вказує Д. Макклоскі, усвідомлює себе "риторикою". Вона постійно і демонстративно запевняє про свою мету, показує, що використовує ту чи іншу форму аргументації. "Непряме твердження" – це одне, а "ключовий аспект" – зовсім інше; ті чи інші моменти є "безперечною"; "але аксіома має відношення, головним чином, не до X, вона про Y; якби аксіома... лише передбачала Z, не було б причин ставити її під сумнів". Усі ці зауваження про аргументацію та її противників містяться в книзі. Усі аргументи співвідносяться між собою: авторські розрахунки носять "необов'язковий" характер і "припускають наявність значної погрішності", самоіронія готує читача до того, щоб він повірив у реальність "основ довіряти отриманому результату", але якщо навіть їх підвищити. Оцінювальні показники можуть бути занижені, нічого особливого вони не дадуть; "в дійсності" – саме по собі аргументативне словосполучення, як "насправді" або "тим не менше" – навіть сама "щедра" уступка опонентам залишає оцінку низькою.
Роботи Р. Фогеля звернені до двох груп вчених, які мають різні уявлення про те, що таке якісна наука: економістів та істориків. Однак найбільше автор імпонує економістам, оскільки демонструє етос "проникливого економіста". Риторика Р. Фогеля активно зачіпає загальні теми, потрібні для створення нової сфери в науці. З визнаних класичних фігур риторики Р. Фогеля цілу низку можна означити як діаллага – нагромадження аргументів, що належать до однієї ідеї (ідеї важливості того, наскільки позитивну роль відіграли замінники залізних доріг).
Риторику Р. Фогеля відрізняє від риторики економістів те, що в ній активно використовуються стандартні та загальні теми аргументації. Найважливішою з багатого асортименту загальних тем була аргументація від "нижньої" або "верхньої" межі. У книзі зустрічається спроба знайти найменшу "верхню межу" для прибутку від залізних доріг. Якщо "верхня межа" невелика, a fortiori істинний ефект малий. До цього аргументу автор звертається досить часто, впливаючи на докази, спрямовані проти нього. Подібна аргументація має досить широке використання. Якщо говорити "технічно", аргументація від "верхньої" і "нижньої" межі поєднує в собі "елементи парамології (визнання справедливості менш важливого доказу заради посилення власного) і аргументу a fortiori". Використання Р. Фогелем подібних фігур мови і аргументації змусило багатьох молодих вчених-економістів перейти до переоцінки багатьох речей, що призвело до уточнення ("точності") багатьох положень економічної історії.
Досліджуючи економічні проблеми у роботі "Природа фірми", відомий американський вчений Р. Коуз зазначав, що "економічна теорія потерпала від того, що не могла чітко сформулювати свої ідеї та передбачення". Через це учений звернувся до риторики аксіоматизації. У європейській філософській традиції з часів Р. Декарта існує переконання: ми знаємо, що маємо на увазі, лише в тоді, коли нам відомі аксіоми, від яких ми відштовхуємося. Враховуючи авторитет низки економістів, Р. Коуз визнає наявність "тенденції в економічній теорії починати аналіз з окремої фірми, а не з галузі". Багато економістів, як і представників інших гуманітарних наук, наразі не можуть зрозуміти аргументацію, якщо вона не виражена аксіоматично.
У своїх роботах Р. Коуз реалізовував не картезіанську програму свого бачення проблеми, а використовував британський, емпіричний і не математичний підхід, що більш різноманітний і менш формальний. Його риторика не картезіанська і не наукова, а правова. Це і є головною відмінністю риторики Р. Коуза: з юриспруденції вона бере не менше, ніж з економіки, а тому претендує на новий стиль в економічній науці. Сам учений стверджував, що був зачарований "юридичною аргументацією". Правова риторика визначила його підхід, особливістю якого було принципове відстоювання своєї позиції. Зокрема він відкидає ту чи іншу лінію аргументації за допомогою перерахування різних можливостей, що у давньогрецькій риториці називається, як ми вже зазначали, діаллага.
Правова звичка проявляє себе в частих апелювань Р. Коуза до питань політики актуальності, проти академічної риторики, що на той час стала типовою для науки, у т. ч. економічної. Ще одна правова особливість його риторичної аргументації – це активне залучення фактів реального світу для постановки питань, оскільки економічна наука, разом із соціальною філософією та соціальною історією покладається більше на аксіоматичні методи. Як зазначав економіст-математик Ж. Дебрьо, економічній науці "не вистачає досить міцної експериментальної бази" і тому "економічній теорії прийшлося дотримуватися правил логічного дискурсу".
Якщо наукова риторика і залучає факти, то обмежено, і "береже" їх до кінця статті для перевірки гіпотези. Варто зазначити, що Р. Коузу, схильному до емпіричних методів, подобається в аргументації словосполучення "той факт, що", яке він використовує для введення логічного міркування. Так учений заперечує ідею про те, що люди можуть створювати фірми винятково заради задоволення бажання "покерувати" іншими, зазначаючи, що керівники зазвичай заробляють більше, ніж підлеглі, а фірми існують і там, де "задоволення від управління іншими людьми повинно бути незначним". Така аргументація, як зазначає Д. Макклоскі, не є переконливою ні з логічної, ні з емпіричної точок зору, оскільки це і не теорема і не науковий експеримент. Ділові люди часто говорять, як їм приємно керувати, стверджуючи, нібито зарплату вони отримують лише заради обліку. І все ж "в якості аргументу в судовій справі на захист теорії трансакційних витрат фірми, скромний аргумент Коуза цілком підходить. Як пояснював Арістотель, подібні аргументи являються ентимемами, тобто є скороченими силогізмами, на яких тримається вся наука і право".
Важливою складовою класичної риторики, після елокуції (стилю) і диспозиції (розташування матеріалу), є інвенція, підбір аргументів. На відміну від стилю й організації матеріалу, інвенція у Р. Коуза зовсім не правова. Вона має недвозначний економічний характер. Якщо стиль і розташування матеріалу в нього збентежують економістів, то підбір аргументів ставить у глухий кут юристів. Глибоко економічною і неюридичною аргументацію Р. Коуза робить відхід від предмета аналізу для того, щоб пояснити його через інші варіанти. Аргументація тут контрфакітічна: юристів та істориків такий хід думок вибиває з колії, але для економістів він постає єдино можливим. Тобто аргументація риторики Р. Коуза є "змішаною, і тому дезорієнтуючою".
Усе це не применшує значущість Р. Коуза як видатного вченого. Він "перевертає" ієрархію, що існувала традиційно між теорією і практикою, демонструючи "готичний дух" (Дж. Рьоскін), який не повторяється і сміливо порушує всі "рабські принципи". "Готичний дух" – це дух сміливості та творчості, адже, дотримуючись "здорового глузду", рухатись в руслі авторитетних теорій – це означає залежати від них. Так, позитивістська економічна наука була корисною приблизно до 70-х років XX століття. Вона змушувала економістів дотримуватися вузько спрямованої програми, гідної їхніх зусиль. Надалі вона постає у вигляді "добровільного ідіотизму" (М Подані). Заява про те, що аргументація потрібна лише у вузькому діапазоні, оскільки саме така аргументація є по-справжньому науковою – це не якісна ("погана") риторика, оскільки у межах подібної методології не так важливо, чи буде аргументація багатою, потрібною чи переконливою. Для наукового доказу в результаті залишаються "старі правила і методологічні принципи, закріплені в старих підручниках".
У такому розумінні "готична" економіка Р. Коуза більше пов'язана зі здоровим глуздом, оскільки вона ближча до загальної моралі і права, ніж до кодифікації. Учений шукає історії та метафори, факти і логіку, які підходять до ситуації, що розглядається, і не зосереджує увагу на жодному із засобів окремо. Отже, як і переконував Р. Коуз, економічна наука і право потребують риторики, яка була б правовою і економічною водночас.
Особливий інтерес для логіки та філософії являє аргументація Д. Макклоскі нової методології з позицій риторики. Філософська аргументація на користь модернізму як методології науки, зокрема економічної, постає переконливою. В усіх економістів-модерністів є одна загальна установка – надання особливої значущості "тесту на фальсифікацію", який вважається відмінною ознакою наукового обґрунтування. Однак філософи вже давно виявили, що доктрина фальсифікації навіть на "своїй території" не витримує критики. Ця критика зрозуміла для кожного економіста, який намагався використати в науці критерій фальсифікованості. Наприклад: наукова розмова не може починатися без того, щоб допустити, що вчений досить добре знає світ і займається вписуванням на основі аргументів нових фактів в існуючі теорії. Жодної "фальсифікації" тут не відбувається. На рівні широких наукових узагальнень учені просто використовують свої теорії. Вони досить рідко намагаються їх фальсифікувати. "Вчений, – писав Т. Кун, – схоже, частіше бореться з фактами, намагаючись змусити їх відповідати теорії, яку він не ставить під сумнів" .
Саме тому створення гіпотетичних моделей (simulation) – перевірка наукової аргументації на папері, щоб подивитися, чи достатньо вона вагома, – є таким важливим етапом для економічної науки та інших наук. Модель слугує для підтвердження, а не для фальсифікації. Вона ставить питання: "Чи можемо ми обґрунтувати те і то?", а не: "Чи можемо довести, що це не так?" Модель тестує системи, а не ізольовані гіпотези і визначає межі, у яких ми можемо ці гіпотези тестувати. Модель тестує потрібність твердження, а не можливість сумнівів. В економічній науці, зокрема в економетриці, метод сумніву і фальсифікації, який міститься в офіційній версії економетричного методу, здебільшого є недоцільним. Таким чином, "фальсифікацію, можна сказати, було сфальсифіковано", – підсумовує Д. Макклоскі.
Буквальне застосування модерністської методології не сприяє створенню придатної для сучасного використання економічної науки. Реальна аргументація в економічній науці використовує модернізм як "вітрину". Варто наголосити, що модернізм не підходить до жодної справжньої науки, тобто, якби модерністська методологія послідовно застосовувалася в економічній теорії, то розвиток останньої напевне призупинився б. "Економісти, або принаймні значна їх кількість, – писав Р. Коуз, – перед тим як прийняти певні переконання, не чекають перевірки того, чи точні прогнози тієї чи іншої теорії". Таке очікування в дійсно модерністському стилі "паралізувало б наукову діяльність", тому що ні в кого не було б стимулів обирати одну з нескінченної кількості гіпотез для тестування. Навіть кількісні дослідження, на думку ученого, багато в чому засновані на аргументах, що не мають кількісного характеру, а покликані обґрунтувати переконання. Іншими словами, модернізм, який відмовляє вченим у риторичних інструментах або аргументах, якими вони насправді користуються, є непрактичним.
Важливий аргумент проти модернізму в економічній науці полягає в тому, що він підтримує методологію, занадто "пов'язану" правилами. Модернізм стверджує, що начебто виводить закони наукової аргументації, основуючись на сукупності самої сутності науки або раціональної реконструкції історії наукового знання. Вважається, що філософ науки може сказати, яка наука вважається корисною, плідною і прогресивною. В економічній науці претензії правил методології полягають в тому, що засновник цих правил є не просто експертом з усіх накопичених знань, але і у всій економічній науці майбутнього, що звужує можливості економічних дискусій, поміщаючи їх "в прокрустове ложе" філософської ідеї про "найвище благо".
Нарощування методологічних обмежень в науці не може бути розумним – ця ідея здається для економістів очевидною. Обмеження в кінцевому підсумку обмежують. Протилежна думка, начебто строга методологія корисна, ставиться під сумнів багатьма філософами. На думку Р. Рорті, історія епістемології з часів Платона являє собою "програне парі". "Як не дивно, люди знайшли, що цікавого сказати про сутність Сили і визначення "числа”. Могли б знайти, що цікавого сказати про сутність Істини. Але не зробили цього". У такому разі філософи наслідують результати, отримані в інших сферах. Учені повинні спиратися на реальні події, а не на переказ історій, що містяться в перших розділах книг. За допомогою цього простого підходу можна заперечувати методологічні претензії модернізму, в т. ч. і в економіці.
Отже, у науковому дискурсі позитивне від негативного відрізняє не підтримка конкретної методології, але щира і розумна спроба здійснити свій внесок у дискусію. Дискусії ж "накладаються" одна на одну до такого стану, що можна почати вважати себе спеціалістом в суміжній сфері. Окрім того, дискусії, які накладаються одна на одну, забезпечують стандарти. Це – "ринкова аргументація". Варто зауважити, що для нормальної роботи економічного інтелекту жодна філософська законотворчість або методологічні установки не потрібні. А отже, найважливіше – це "наша здатність вступати в розмову, яка ніколи не зупиняється, перевіряючи один одного, виявляючи приховані передумови, змінюючи власні думки під впливом голосів колег".
Вийти з "модерністського лабіринту" можна, як вважає Д. Макклоскі, якщо стати на шлях риторики, оскільки вона не займається істиною безпосередньо; вона займається розмовою, тобто міркуванням в голос. У модернізмі аргумент був просто імовірніш, оскільки залежав від наперед незаперечного аргументу. Тобто вірогідний (імовірний) аргумент був залежним від об об'єктивної достовірності. Як говорив Р. Рорті, пошуки основ знання в класиків модернізму (Р. Декарта, Дж. Локка, Д. Юма, І. Канта, Б. Рассела) були "тріумфом прагнення до визначеності над прагненням до мудрості". Відновити правильне розуміння риторики означає відновити більш широку і мудру аргументацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"“ на сторінці 3. Приємного читання.
