Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"

Логічні засади аргументації у філософському знанні

Рис. 1. Риторичний зошит: чотири види аргументації, властиві для людини

Використовуючи схему "риторичного зошита", Д. Макклоскі прагне довести, що наука, у т. ч. й економічна, також є літературною. Вчений- економіст безперечно є "лінгвістичним суб'єктом", і до його діяльності можна застосовувати драматичні категорії з теорії літератури або філософії. Наукові твердження є мовними актами, що здійснюються вченим в умовах наукової традиції за допомогою звичайних "фігур мови", щоб описати природу краще, ніж це зробив інший вчений. Однак було б помилково вважати, начебто вчений зайнятий лише виробництвом припущень і передбачень, як описує формальна логіка. Насправді він прагне постійно вести переконуючі розмови, розраховані на результат, описаний в риториці. Вчені намагаються переконати інших вчених, коли підтверджують закон. "Спосіб переконання інших, – стверджує Д. Макклоскі, – засновується здебільшого на традиційних аргументах", які можна зустріти у класичній філософії та літературі.

Для підтвердження своєї позиції Д. Макклоскі розглядає "об'єктивні причини", на основі яких, економісти, наприклад, вірять в переконливість закону "попиту і пропозиції". По-перше, закон випробовують на результатах найскладніших статистичних даних стосовно економічних систем, у процесі яких роблять всі можливі поправки на зміщення і неповноту, діагональні елементи певних матриць мають негативний нахил значимості, а інколи – не мають. Навіть винахідники "попиту" не до кінця довіряють результатам: там змінили метафору, там – звернення до авторитету і доказ вже "не дійсний". По-друге, численні спроби продемонструвати дію даного закону до окремих ринків в одному випадку показало позитивний результат, в іншому – негативний. У будь- якому разі думка, яка передує вираховуванню, що змушує закон працювати (конкретизація), містить елементи інтроспекції, аналогії та інші загальні місця, здатні поставити в глухий кут тих, хто "бездумно націлений на об'єктивність". Однак їм потрібно допомогти в міркуваннях про риторику, що передує вираховуванням. По-третє, окремі економісти намагалися перевірити закон за допомогою експериментальних текстів, але зробили висновок, що він не працює.

Всі три наведені аргументи є "науковими" у сучасному розумінні цього слова, хоча лише третій цілком відповідає загальноприйнятим результатам про науковий метод. Наукові аргументи дають неоднакові результати, але економісти не покладають віри в закон "попиту і пропозиції". Проте лише частина цієї віри носить винятково науковий характер. Інші аргументи перебувають під "демаркаційною" лінією, яка відділяє їх від наукової об'єктивності. По-перше, аргумент інтроспекції, яка є важливим джерелом віри; по-друге, переконливими є також мисленнєві експерименти; по-третє, приклади, які хоча і не постають контрольованими експериментами або не володіють достатньо великою вибіркою, здатні певною мірою переконувати. Приклад – це те, що всім відоме. З цього приводу філософ В. Бут зазначав: "Найбільш вичерпному теологічному поясненню – нехай воно розтягнуто на цілу книгу... не вистачає чогось відомого всім людям, взятих разом, коли на питання "Що є життя людське?” вони відповідають: "Була подія у Віфлеємі”". По-четверте, переконує мудрість ринку. Наприклад, ділові люди переконані, що закон "попиту" діє, адже вони знижують ціни, коли хочуть збільшити об'єм попиту. У них є всі стимули заробляти, щоб знати, як потрібно діяти. Заперечити професору-економісту означало б вступити в суперечність з фундаментальним переконанням, що можливості отримання неконтрольованого прибутку не існує. Це аргумент ad hominem, що розрахований на сприйняття й особливості того, кого переконують. По-п'яте, апеляція до авторитету, наприклад, академічної науки, що звісно не буде вирішальною, але може надати ваги аргументам. По-шосте, переконливим аргументом є симетрія закону: закону попиту симетрично протистоїть закон пропозиції. По-сьоме, сильним аргументом постає визначення (дефініція), тим більш сильніша, чим більш математичним стає дискурс. По-восьме, найбільш важливим аргументом залишається аналогія, що є атрибутом науки, але також і типовим літературним прийомом.

Логіка міркувань Д. Макклоскі приводить його до твердження, що практика економічних дискусій часто набуває форми юридичних доказів, оскільки процеси, "розроблені в сфері права – це кодифікація розумних правил, яких ми дотримуємось в усіх сферах свого життя, навіть у науковій". Економісти можуть вивчати юриспруденцію не обов'язково, щоб підкорити останню економічній теорії. Деталі клопотань за справами, пов'язаними з економічним правом, мають мало спільного з офіційним науковим методом, а тому без свідомого ставлення до повсякденної риторики можна легко помилитися у їхній кваліфікацією. Так, аргументація в економічній науці часто основується на вербальних припущеннях. Припущення, що "економіка в основі своїй є конкурентною", може виявитися лише пропозицією поглянути на неї саме з цього боку, очікуючи, що такий прийом допоможе щось зрозуміти. Цей схоже на ситуацію, коли монетаристське рівняння NV = РТ розуміється як тотожність. Ми можемо сперечатися з правомірністю тотожності, але не тому, що рівняння "не проходить тест". Аргументи проти нього будуть "заперечувати його здатність щось прояснити, а не те, що воно істинне відповідно застарілих і обмежених філософських стандартів".

Другий загальноприйнятий в економічній науці аргумент, який не має статусу в офіціальній риториці – це філософська послідовність (consistency). "Якщо ви передбачаєте, що фірмі відома власна функція витрат, то так само можете припустити що їй відома її виробнича функція: і те й інше однаково сумнівне". Аргумент означений фразою "закономірно припустити, що" не явний, але характерний для філософського дискурсу. Цей аргумент – аналог симетрії як критерію правдоподібності, і виникає він в багатьох контекстах. Подібні аргументи ("з іншого боку"), які є своєрідним закликом до теоретичної "чистоти" і "симетрії", – переконливі в економічній науці, але економісти навіть не уявляють собі, наскільки.

Найважливішим прикладом економічної риторики залишаються метафори, які економісти називають "моделями". Твердження про те, що ринки можна подати або показати у вигляді "кривих" попиту і пропозиції, є метафорою не менше, аніж заява, що західний вітер – це "подих осені". Більш очевидним прикладом є "теорія ігор", де метафорою стає вже сама назва. Переконливість і обмеження такої метафори одразу стають очевидними. Одні метафори прекрасно усвідомлюють самі себе, що добре зрозуміло за ступенем захоплення та іронії у процесі звернення до метафори "невидимої руки" А. Сміта. Деякі економісти визнають, що економічні теорії, які вважаються позбавленими метафор, насправді "насичені ними". Варто зазначити, що символ і метафора необхідні науці не менше, ніж літературі. "Більшу частину наших філософських [економічних] переконань визначають не передбачення, а картини, не твердження, а метафори" , – зазначає Р. Рорті.

Кожний крок в економічному міркуванні, навіть в межах офіційної риторики, є метафорою. Наприклад, стверджується, що світ "схожий" на складну модель, а його параметри схожі на показники, які легко здобути та вирахувати. Складна модель уподібнюється простій моделі, що використовується у реальному мисленні, а остання схожа на ще більш просту модель для розрахунків. Для того, щоб переконати тих, хто сумнівається, говориться, що "модель схожа на іграшку, якою легко маніпулювати у свідомості тих, хто сумнівається у процесі дискусії або семінару".

Особливість метафори полягає в тому, що вона постає способом знайти нову ідею, і її не варто конструювати як зовнішню декоративну заміну "просто думки". Варто пам'ятати, що буквальний переклад важливої метафори ніколи не буде завершеним. Окрім цього, в економічній теорії метафора є важливим елементом економічного мислення. Метафора – це "взаємодія і контакт думок, взаємозв'язок між контекстами. У цьому поясненні метафори економісти вбачають її основний смисл взаємовигідний обмін". Протилежна думка, що ідеї та слова, які їх виражають, є інваріантними блоками, що можна комбінувати як завгодно. Вона аналогічна вірі в те, що економіка – це лише накопичення Робінзонів Крузо. Найважливіша ідея економічної науки з часів А. Сміта полягала у тому, що острів, заселений зайнятими торгівлею Робінзонами, відрізняється, і часто в кращу сторону, від їх простого накопичення.

Наступна важлива метафора – "людський капітал", ілюструє, як дві ідеї, запозичені з економічної теорії, можуть пояснювати одна одну, обмінюючись конотаціями. У словосполученні "людський капітал" було об'єднано такі поняття економічної науки, як навички робітників та інвестиції в устаткування, що мали позитивний вплив: "в економіці праці стало зрозуміло, що навички є результатом утримання від споживання; теорія капіталу збагатилася уявленням про те, що навички, за усієї їх недостатній капіталізації, конкурують з іншими напрямами інвестицій за ресурси утримання. Якщо говорити лаконічно, то все, що принесло метафорам успіх в поезії, зробило це і в економічній теорії".

Для підкреслення важливості ролі риторики в аргументації Д. Макклоскі наводить статтю Дж. Мута, написану в 1961 р., але яку десять років не цитували, хоча вона була і важливою для економічної науки. Справа полягає в тому, що вона була написана не якісно. Більшість тих, хто її цитував (після довгої перерви), ніколи її не читали, а якщо і прочитали б, то навряд чи б зрозуміли. За допомогою аргументації "від противного" такий приклад показує важливість якісно написаного тексту для наукового успіху. Так, Г. Галілей був майстром італійської прози, а тексти Я. Ейнштейна і Дж. М. Кейнса мали на науку і суспільство майже такий самий вплив, як і їх математичні викладки.

Навіть на рівні невибагливих стандартів американського наукового життя стаття Дж. Мута не виділялася ні гарним викладом, ні силою впливу. Однак, попри все, автор висував найважливіший аргумент. До його появи вважалося, що люди отримують більш або менш правильне уявлення про те, що принесе майбутнє, а потім поступово до нього пристосовуються. Ідея Дж. Мута полягала в тому, що економісти- теоретики (навіть якщо модель людини в них правильна), у своїх припущеннях жодним чином не кращі за простих людей або страхових компаній. Іншими словами, ідея зводиться до "інтелектуальної скромності". Теоретики говорять про готовність визнати той факт, що суб'єкти економічної діяльності володіють як мінімум такою ж кількістю здорового глузду, що міститься у професійних теоріях. Здоровим глуздом є "раціональність", тому Дж. Мут назвав свій аргумент "раціональні очікування"88.

У своїй статті Дж. Мут апелює до наукового методу. Однак питання полягає в наступному: як аргументація, викладена так не якісно, може викликати довіру? Насамперед риторично привабливою статтю робить стиль сцієнтизму. Д. Макклоскі приводить аргументацію Р. Лукаса і Т. Сарджента, які переконані в тому, що перед нами – "одна з найбільш ретельно і компактно написаних за останні роки робіт: кожне речення у вступі... значуще, і багато з цих речень з того часу встигли перетворитися на цілі статті. Так, Дж. Мут висуває гіпотезу на загальному, вербальному рівні, мотивуючи її як природний результат загальних принципів економічної рівноваги, а потім переходить до конкретних, безперечно адекватних прикладів". Ця характеристика сама несе ознаки сцієнтизму і користується стилістичною риторикою модернізму (класичної науки).

Аналогічно висловлюється Дж. Мут, який використовує мову модерністів. Він заявляє, що більшість аргументів, які він наводить у статті, є епістемологічно неспроможними. Загалом можна зробити висновок, що звернення до наукового методу в етапі Дж. Мута, в більшості своїй відносяться до стилю, вони є "продуктом модерністського дискурсу". "Стаття викликає довіру, – говорить Д. Макклоскі, – не завдяки аксіоматичному доказу або статистичній апроксимації. Про модернізм тут свідчить не спосіб аргументації, а стиль".

Теорія пізнання, яку пропонує об'єктивний, уважний до фактів, розсудливий модерністський стиль у етапі Дж. Мута, полягає в тому, що найкраще пізнання – це пізнання одного (solus ipse). Тобто дійсне пізнання відбувається індивідуально, незалежно, без участі суспільства. Саме учений стоїть перед науковою проблемою, а не спільнота, народ тощо, а тому для захисту своєї ідеї висуває наступні аргументи. По- перше, це інформація, яку ділові люди купують до оптимальних меж.

Інформація не завжди дає можливість отримати вигоду, але вона максимально наближує до неї. Наступні три аргументи на основі теоретичної позиції носять суто "естетичний характер" (саме це економісти мають на увазі, коли називають аргумент "теоретичним"). Ці аргументи, які повинні знайти практичні достоїнства, засновані на симетрії, властивостях конкретної особистості. Уявлення Дж. Мута про "раціональні очікування" претендують на статус загальної теорії очікувань, що симетрична в усіх аспектах її застосування. На думку автора, якби економісти були такими талановитими, як їх підносять інші теорії, вони б розбагатіли. Це практична аргументація ad hominem, що розрахована на почуття, а не розум, і носить рефлексивний характер. Нарешті, Дж. Мут стверджує, що "раціональні очікування" можна змінювати, "підганяти" їх під недосконалості оточуючого світу. Усі аргументи, які він використовує, є "вагомими причинами", але вони "не вбудовуються в обмежуючу епістемологію, в яку продовжують вірити чимало вчених".

Хоча "спостереження" Дж. Мута не переконують "послідовних модерністів", це не означає, що вони не переконують раціонально мислячих економістів. Переконливість статті ученого зумовлена багатством і універсальністю її "неофіційної" аргументації, що виходить далеко за межі офіційної обмеженості. Серед економістів (філософів, логіків, істориків тощо) високо цінується аргументація, заснована на аксіоматичних проявах, статистичних критеріях або апеляції до конкуруючої моделі. Жоден з подібних аргументів сам по собі не є логічно обґрунтованим або занадто переконливим і кожному можна заперечити. Однак навіть найбільш негативно налаштований економіст (як і інший вчений) не зможе протистояти формі, якщо він вміє правильно поводити себе в суспільстві. Успіх аргументації на формальному рівні принесе йому радість: "Який прекрасний аргумент, який чудовий доказ (статистичний критерій) звернення до інтелектуальних традицій економічної науки", – навіть якщо він "налаштований не вірити в їх суть".

Те, що Дж. Мут наводить свої переконання на основі риторики – це не недолік, а навпаки позитивний факт. Його риторика повинна бути знайомою, оскільки послуговується фігури мови, звичними для нашої культури. Різні сфери досліджень користуються однаковим набором (списком) "фігур мови", який формується освітою і навчанням. Уявімо собі приміщення, говорить Д. Макклоскі, наповнене фігурами мови: в одному кутку звернення до авторитету, в іншому – пучок силогізмів, на верхніх полицях сотні метафор, а біля вікна знаходиться вже використаний раніше телеологічний доказ (argument from design). Усі вони придатні для використання. Економічна наука (а також подібні до неї) кожного разу будуть користуватися потрібною для даного випадку аргументацією, залишаючи інші аргументи на наступний раз. Жодна з вказаних мовних фігур не має епістемологічної переваги. Той, хто сьогодні "звертається до аргументу, що спирається на експеримент, завтра вибере звернення до авторитету".

При співпадати або співмірності аргументів необхідною є фактична демонстрація, наявність фактів. "Використання правильних і незаперечних фактів, – вказує О. А. Івін, – надійний і успішний спосіб обґрунтування. Протиставлення таких фактів хибним або сумнівним положенням – вдалий метод спростування. Дійсне явище, подія, які не узгоджуються з наслідками певного універсального положення, спростовує не лише ці наслідки, але й саме положення. Факти, як відомо, вперта річ... І тим не менше... не володіють абсолютною "твердістю". Вони не складають, навіть взяті у своїй сукупності, абсолютно надійного, непорушного фундаменту для знання, яке на них спирається. Факти знають багато, але далеко не все". Таким чином, можна "докопатися" до істинності того чи іншого положення, якщо враховувати деталі аргументації в сферах, відмінних від економічної науки, демонструючи схожість з аргументацією вказаної статті пункт за пунктом.

Положення про те, що теорія "пояснює всі наявні факти", відповідає міркуванням Дж. Мута. Воно підкріплюється апеляціями до традицій аргументації в цій сфері та "естетичній насолоді" від аргументації більш простої. Немає нічого дивного в тому, що, наприклад, теорія еволюції та економічна наука використовують ідентичні риторичні прийоми. Вони є схожими з точки зору риторичних апеляцій, які використовуються. У чистій математиці такий випадок описаний М. Стейнером стосовно видатного швейцарського математика Л. Ейлера, який прагнув знайти простий вираз, якщо він існує, для нескінченної суми ряду і т. д. до нескінченності, суми зворотних величин послідовних квадратів позитивних натуральних чисел. У результаті він продемонстрував, що сума становить. Однак запропонований Л. Ейлером аргумент залежав від найрізноманітніших речей (у т. ч. знання), "відповідно до попереднього досвіду, що постійна типуз імовірністю виникає в подібних контекстах".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Логіка філософського доказу в період становлення системи аргументації

  • Антична думка в пошуках "Істини" і "Блага"

  • Докази буття Бога в теоцентризмі: логіка і метафізика

  • "Універсальний сумнів" картезіанства як основа раціональної аргументації

  • Розділ 2. Проблеми пізнання та істини в аргументах "логічного позитивізму"

  • Система доказовості в аналітичній філософії

  • Антиметафізика неопозитивістської інтерпретації істини: аргумент верифікації

  • Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації

  • Розділ 3. Теорія аргументації в контекстах смислоутворення

  • Основні параметри смислу як аргументу пізнання і життєдіяльності

  • Рефлексія і достовірне знання: від методу до аргументу

  • Принцип довіри до суб'єкта пізнання: аргументи "pro" і "contra"

  • Розділ 4. Логіка аргументації в метаметодологіях "філософії науки"

  • Методологічні образи науки в аргументах постпозитивізму

  • "Спонтанна" аргументація в "анархічній епістемології"

  • Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"

  • Розділ 5. Дискурс аргументації в сучасній філософії: праксеологічний аспект

  • Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"

  • Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"
  • Деконструкція "онтологічного аргументу": логіка, економіка, етика

  • Заключне слово