Розділ 1. Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики

1.1. У витоків етики як практичної філософії.

1.2. Методологічні підстави прикладної орієнтації етики.

1.3. Прикладна етика як нова стадія розвитку етики.

1.4. Основні принципи етичної регуляції в сучасному суспільстві.

Останні десятиліття XX століття характеризуються виникненням нових видів прикладної етики, що суттєво відрізняються від класичної академічної філософської дисципліни.

Такі нові види прикладної етики безпосередньо підключаються до політики, сфер бізнесу, науки, медицини, проблеми ставлення людини до природи та ін. Ця нова соціальна функція етики, поворот її до конкретно-практичних проблем сучасності, стала яскравим явищем кінця двадцятого століття. У фундаментальних міжнародних словниках підкреслюється як позитивний факт включення до цих словників багатьох статей з прикладної етики.

Причини появи найрізноманітніших форм етичного знання вбачають у стрімкому піднесенні людських знань і технологічних можливостей, у багатьох глобальних проблемах (розподіл світових ресурсів продуктів харчування людини і сировини, зростання народонаселення, реальна можливість виникнення глобальних катастроф).

1.1. У витоків етики як практичної філософії

1.2. Методологічні підстави прикладної орієнтації етики

У прикладній етиці найбільш методологічно плідним буде широке розуміння корисності як критерію універсальності принципів. Синкретичне розуміння корисного запліднювало витоки європейської інтелектуальної історії. У XIX - XX ст. воно збагачено утилітариським розумінням (Д.С. Мілль, Є. Бентам) і своєрідною інтерпретацією у прагматизмі (Д. Дьюі, У. Джеймс). Спільним знаменником таких підходів є обов'язкове гіпотетичне переконання в безумовній прийнятності цінностей окремої людини для інших людей. У цьому контексті зростає роль раціональної складової вибору цінностей (осмислення, обґрунтування, обговорення), що в кінцевому результаті приводить до загальних принципів.

Недостатньо виправданим буде різке протиставлення етики І. Канта як найбільш впливової теорії Нового часу і утилітаризму. В полеміці з кантівською теорією формувались й інші філософські концепції некласичної філософії XX ст. Водночас, у сучасних підходах переважає думка про необхідність взаємодоповнення впливових форм етичної аргументації, а не їх взаємовиключення.

Виникнення утилітаризму (від лат. наШаз - користь) як напряму моральної філософії пов'язане з іменами І. Бентама та Дж.С. Мілля. Початок був покладений у трактаті І. Бентама "Вступ до принципів моральності і законодавства" (1780). Як етичний твір ця робота є першим і найбільш повним викладом концепції утилітаризму. Своїми попередниками І. Бентам вважав Ф. Хатчесона, К Гельвеція, Д. Прістлі, Д. Г'юма та ін.

На думку І. Бентама, "принцип корисності" діє у чотирьох сферах: фізичній, політичній, моральній та релігійній. Він не передбачав, що всі люди за допомогою цього принципу будуть регулювати свою поведінку, тому що кожний максимізує своє щастя, а не "найбільше щастя найбільшої кількості людей", яке має характер обов'язку. Тому принцип був насамперед адресований законодавцям і політичним діячам, здатним вносити зміни в суспільство.

Стосовно особистої етики "в її нормативному варіанті", то вона повинна надавати інструкції індивіду як збільшити власне щастя, яке є елементом щастя всього суспільства. У цій праці була здійснена класифікація задоволень (14 видів) і страждань (12 видів), проаналізовані поняття "страждання", "мотив", "емоція", "жага", "прагнення", "доброчинність", "зло" та ін.

Утилітаризм був розвинутий і дістав назву з наукового доробку Дж.С. Мілля в праці "Утилітаризм" (1863). Дж.С. Мілль надавав важливого значення тому, що базові моральні судження, що стосуються кінцевих цілей і засад оцінки, не піддаються безпосередньому доведенню, але демонструються в тому числі і за допомогою підстав, які можуть впливати на людей. Він розглядає моральні почуття і правила як результат багатовікового морального досвіду людства.

Дж.С. Мілль наполегливо проводить розділення "корисного" від вигоди і почуттєвих задоволень. На його думку, задоволення є різними і якісно, і кількісно. Найбільш цінними будуть ті, яким віддає перевагу більша кількість людей, що з ними знайома і зазвичай, якщо є можливість, люди віддають перевагу вищим потребам, прагнуть вдовольнити почуття власної гідності.

Дж.С. Мілль визначав мораль як такі правила для керівництва людини в її вчинках, через здійснення яких створюється для всього людства існування найбільш вільне від страждань і найбільш багате насолодами. Утилітаризм, за Дж.С. Міллем, розвиває традиції епікурейства, стоїцизму і в особливості християнства, яке втілило дух утилітаризму через закладене в основу правило, заповіт любові та ідеал вселюдського єднання. Водночас важливими є зусилля з досягнення власного щастя кожною окремою людиною.

Поряд з головним принципом корисності співіснують вторинні принципи: "не зашкодь", "протидій нещастю", "враховуй інтереси ближніх". Становлення цього напряму відбувалось в гострій полеміці з апріоризмом та інтуїтивізмом, зокрема, з ідеями І. Канта.

Проте ця теорія не уникла і внутрішніх суперечностей. Насамперед це стосується дилеми віднаходження основоположень для оцінки вчинків.