Розділ «3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики»

Екологічна етика як наукова галузь орієнтуючи на збереження природного і людського буття пропонує різноманітні підходи у вирішенні кризової ситуації сучасності, своєрідної глибокої кризи культури, що втілює в собі весь комплекс взаємодії людей один з одним, суспільства з природою. Тому цілком закономірним, у вирішенні цього завдання є осмислення взаємовідносин людини і природи в суперечливих світоглядних тенденціях.

1. Антропоцентризм (грец. агшігоро8 - людина, кешгоп - центр) протиставляє людину (як вищу цінність та природу (як її власність); сприйняття природи як об'єкта дії людини; прагматичний характер взаємодії людини з природою (в філософії розглядається, як світогляд, згідно з яким людина є вищою ціллю світотворення, що дає право розглядати людину з точки зору благ для людини, що є господарем природи. На думку російського вченого А. Гусейнова, сьогодні домінує світоглядна настанова, згідно з якою йде різке протиставлення людини і природи, як ціль засобу. Найбільш яскраво антропоцентризм представлено, на думку багатьох дослідників, у християнській моралі (американський історик релігії Л. Уайт), а остаточно знайшло закріплення в аристотелівській телеології, де раціональне життя - гарант існування природи, нерозумні речі існують лише в якості засобів для підтримки наділеної розумом людини).

2. Екоцентризм - орієнтація на екологічність та відсутність протиставлення людини та природи, де природа виступає об'єктом рівноправним людині та простежується баланс між прагматичною та непрагматичною взаємодією людини та природи (приклад такого підходу можливо знайти в східних релігійних системах, а в філософії в ідеях середньовічного "родоначальника екологів" Франциска Ассизького, що зняв людину з трону панування над всіма живими істотами та акцентував увагу на самоцінності всього, що існує в природі);

3. Біоцентризм, який наголошує, що абсолютно всі живі істоти, незалежно від рівня їх організації мають моральний статус (шляхом поширення інтересів, що охоплює і позбавлені свідомості рослини, і нижчі тварини, які є суб'єктами цілей і тому мають власні інтереси).

Майже всі напрями у розвитку екологічної етики, на думку українського дослідника В. Борейка, можна віднести до двох основних типів: біоцентричного та екоцентричному. Доречним буде детальніше зупинитися на аналізі цих течій.

"Етика Землі" О. Леопольда

"Етика благоговіння перед життям" А. Швейцера

На початку XX ст. німецько-французький теолог, лікар і філософ Альберт Швейцер почав розглядати етичне мислення як створення життя, як виявлення духовного і внутрішнього зв'язку зі світом. Врятувати сучасне суспільство можливо лише за умови відмови від утилітаристської етики, руйнуючої людину і природу та перехід до універсальної етики, яка полягає в благоговінні перед життям. Перший акт людської думки, на переконання А. Швейцера, є "я - життя, тобто "я існую", що виступає етико-філософською основою екологічної етики. Він побудував універсальну етику, відповідно до якої етичне ставлення до тварин довершувало борг людини перед навколишнім світом.

Мислитель наголошував, що помилкою всіх існуючих етик була думка про те, що треба розглядати ставлення людини до людини, коли в дійсності йдеться про те, як ставиться людина до всього, що її оточує. Згідно з "етикою благоговіння перед життям", якщо людина сприяє збереженню і процвітанню життя, вона вчиняє природно і правдиво - творить добро, а якщо знищує життя - зло, що є основним принципом етичної системи мислителя.

У книзі "Культура й етика", у розділі "Благоговіння перед життям", А. Швейцер зазначав, що етика, яка не розглядає взаємини людини й інших живих істот, неповноцінна. На його думку, людина буде моральною лише тоді, коли будь-яке життя буде цінним. Лише універсальна етика переживання та відповідальності за все живе інше, дає змогу людині усвідомити себе як людину.

Критикуючи світовідчування західної людини, А. Швейцер вважає, що філософія займається більше обговоренням різноманітних проблем академічного характеру. Вона втратила зв'язок з такими простими, основними питаннями, що стосуються життя та світу, і які людина покликана ставити і вирішувати. На його думку, варто розвивати етичне мислення, що стверджує життя як прояв духовного, внутрішнього зв'язку зі світом. У своїй концепції благоговіння перед життям А. Швейцер виділяє такі етичні принципи: принцип відповідальності, принцип індивідуальної етичної дії, принцип гуманізму, принцип самостійності мислення, принцип творчого мислення, принцип критичності, і відмову від влади.

Основним принципом є принцип поваги до життя, розроблений А. Швейцером, що характеризується трьома моментами:

по-перше, це всеосяжний та єдиний принцип, що лежить в основі моральності, а навіть любов і жаль, хоч і надзвичайно важливі поняття, - лише складові частини благоговіння перед життям. Жаль, що являє собою інтерес до страждань живих істот, - занадто вузьке поняття для того, щоб уявити всю суть етики. Етика благоговіння перед життям розглядає також і почуття живих істот, умови їхнього існування, радості живих істот, їх прагнення жити і прагнення до самовдосконалення;

по-друге, принцип є універсальним, так як відноситься до усіх форм життя: до людей, до звірів, до комах, до рослин. Етична людина не запитує, в якій мірі та чи інша істота заслуговує співчуття та є цінною, або в якій мірі вона здатна відчувати. "Життя як таке священне для нього";

по-третє, це безмежність, адже "Етика це безмежна відповідальність перед усім, що живе".

Іншими словами, тільки універсальна етика благоговіння перед життям вибудовує такі відносини де природа виступає суб'єктом, до суб'єкт-суб'єктних відносин людини і природи.

Екоанархізм є провідним напрямом екологічної етики (представником є канадський соціолог Мюррей Букчин). Екоанархізм розвиває анархо-комуністичні ідеї П.О. Кропоткіна (російського філософа і анархіста, який пропагував ідею природної етики, наголошуючи на природних джерела моральності), поєднуючи їх з екологічними проблемами та пропонуючи відмовитись від принципів панування та ієрархії, створивши "природне" суспільство на засадах анархо-комунізму.

Для того щоб зробити демократичне, громадянське і екологічно незагрозливе суспільство, що не буде одержиме лише ідеєю споживання і разом з тим забезпечить його необхідний рівень є поєднання самодо-вільних неієрархічних соціальних відносин простих людей з сучасним науковим суспільством. Людина розглядається ними в контексті планетарного блага, у якому поєднуються добробут людини і благополуччя природи, акцентуючи увагу на подвійній природі людини, поєднуючи людський розум і саму людину в природному контексті, намагаючись подолати дуалізм між природою та розумом, суб'єктом і об'єктом, розумом та тілом, природним та соціальним, притаманні традиційній західній культурі. Екоанархізм виділяє такі принципи:

принцип самодостатності - досягається шляхом маломасштабної децентралізованої географічної організації, що ґрунтуватиметься на місцевій та регіональній автономії;