Розділ 1. Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики

Економічне життя в умовах формування капіталістичного способу виробництва характеризується подоланням і розмиванням усіх соціальних, територіальних і культурних обмежень, що і призводить зрештою до переважання громадських зв'язків нейтральних стосовно до традиційних цінностей. Потенціал розвитку цього типу господарювання пов'язаний з універсалізацією потреби у вільній діяльності, що одночасно покладає відповідальність за цілісність громадського організму, його стабільне функціонування як необхідну умову для виробничого процесу, що постійно розширюється. Колективна соціальна відповідальність складається в ході надання спільним потребам найбільш прийнятної й ефективної державно-правової форми.

Предметом небайдужості для буржуазії є справедливість у вигляді максимальної початкової рівності, необхідної для цього соціального класу, здатного до самоорганізації, міцних горизонтальних зв'язків.

Паралельне існування суспільності і громадськості приводить до того, що етична свідомість орієнтована на два елементи: як "природна моральність" і "мораль як ідеал", які досить складно сполучаються. Відповідь на необхідність їх об'єднання хоч би за формою відбувається в класичній культурі Модерну через категоризацію поняття "суспільний обов'язок". Те, що реальну моральність така мораль з її ригоризмом і універсалізмом не формує за допомогою тільки абстрактного мислення показав увесь подальший історичний досвід. Спроби впровадження морального добродіяння за допомогою ідеологічного впливу, передусім засобами світського раціонального світогляду виявились неефективними у зв'язку з чим у пропаганді стали використовувати механізм міфологічного, а також релігійного світоглядів.

Основні рушійні сили Модерну не відразу і не цілком виразно демонстрували свій зв'язок з універсальними морально-етичними принципами. Різні етапи процесу глобалізації, особливо останні 40-50 років, значно більше затребують морального обов'язку й етичної відповідальності, що позбавлені культурної і національно-особливої специфічності. Внаслідок того, що цей процес далекий від завершеності, уявляється за потрібне користуватися поняттям "етика соціального обов'язку і відповідальності", яке більшою мірою пов'язане з сьогоденням, ніж з бажаним майбутнім.

У той же час питома вага суспільного, загальнолюдського, змісту в такій етиці значно вищий, ніж в історичних формах гідності і честі, які можуть бути актуальними у наш час швидше з боку форми, ніж з боку змісту. До розвиненого індустріального суспільства етика не брала до уваги глобальні умови людського життя і віддалене майбутнє, а відповідальність не була нормою діяльності. Перетворення відповідальності на центр моралі в домінуючий моральний принцип відбувається в умовах високотехнологічного виробництва, увесь простір якої перестав бути нейтральною територією для етичної теорії.

Зростання соціального динамізму, виробничої могутності, збільшення свободи породжують реалістичний нормативно-ціннісний соціальний проект у вигляді "соціальної відповідальності", а у сфері діяльності бізнесу - "корпоративної соціальної відповідальності". Найбільш ранні теорії соціальної відповідальності підприємництва почали виникати ще на початку XX ст. У 1916 р. Дж. Кларк наголосив на важливості прозорості в роботі бізнесу і написав у "Журналі політичної економії" (The Journal of Political Economy), якщо людина відповідальна за відомі результати своїх дій, то обов'язки бізнесу також повинні включати відповідальність за відомі результати бізнес-угод та діяльності, незалежно від того, визнається це законом чи ні. На початку 1930-х років професор Теодор Крепе запропонував предмет "бізнес та соціальне благополуччя" в Стенфорді та використав термін "соціальний аудит" в перший раз у відношенні до компаній, які мають звітувати зі своїх соціальних зобов'язань. Пітер Друкер у 1942 р. в своїй другій книжці "Майбутнє індустріального людства"стверджував, що компанії мають соціальний вимір разом з економічними цілями і це стосується відповідальності та захисту свободи.

У 1975 р. Кіт Девіс запропонував концепцію корпоративної соціальної відповідальності, що містить п'ять ключових положень, які цілком зберігають актуальність не тільки для зарубіжних, а й для вітчизняних політиків та бізнесменів.

1. Соціальна відповідальність виникає з соціальної влади. Органи влади мають створювати умови та показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з другого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати, винагороди за діяльність, продукцію, послуги мають бути ретельно обчислені й розглянуті з огляду на правомірність їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.

Збалансований погляд на КСВ проголосив Д. Вог у праці "Ринок для переваг: Потенціал та обмеження КСВ". Автор стверджував, що КСВ не є передумовою успіху бізнесу, а слугує виміром корпоративної стратегії: "Так само, як фірми, що витрачають більше грошей на маркетинг, не є обов'язково більш прибутковими, ніж ті, що витрачають менше, немає причин очікувати, що більш відповідальні компанії продемонструють кращу роботу, ніж менш відповідальні. Іншими словами, ризики, які пов'язані з КСВ, не відрізняються від тих, що пов'язані з будь-якою іншою стратегією; іноді інвестування в КСВ має сенс для бізнесу, інколи - ні". Д. Вог також підкреслив, що "дослідження світових топових брендів рідко посилаються на КСВ як на фактор успіху даного бренду. Компанії, що створюють найбільш бажаний перелік успішних організацій, потрапляють туди і через переваги в інших факторах - фінансовій вправності, задоволенню покупців, інноваціям тощо".

Однією з ранній теоретичних доробків, що стосувалась моделей соціальної відповідальності, стала праця 1975 року С.П. Сеті, який розвивав три пов'язані моделі класифікації корпоративної поведінки, яке він позначав як "корпоративне соціальне виконання". Три градації корпоративної поведінки ґрунтуються на:

o соціальному зобов'язанні (відповідь на юридичні та ринкові обмеження);

o соціальна відповідальність (адресована до соціальних норм, цінностей та очікувань від виконання роботи);

o соціальний живий відгук (випереджуюча та профілактична адаптація до суспільних потреб).

Протилежні за характером висновки з того, що слід розуміти під концепцією соціальної відповідальності, породжені суперечками про мету організації. Існує підхід, згідно якого компанії, що мають соціальну відповідальність, відволікають свою увагу від основних економічних цілей.

У 1962 p. М. Фрідмен - видатний американський економіст, фундатор неокласичної доктрини монетаризму, лауреат Нобелівської премії з економіки (1976), стверджував, що декілька трендів можуть серйозно зашкодити вихідним основам вільного суспільства, як-от, прийняття корпоративними посадовцями соціальної відповідальності замість заробляння більших грошей для своїх акціонерів.

Він розуміє організацію як економічну цілісність, яка зобов'язана дбати лише про ефективність використання своїх ресурсів. Згідно з цією позицією дійсна роль бізнесу полягає у використанні його енергії та ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри, бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаючись до шахрайства та обману. М. Фрідмен вважав, що доктрина соціальної відповідальності як ніщо інше може підірвати основи вільного суспільства, єдина відповідальність корпорації полягає у вилученні прибутку для акціонерів.