Розділ «7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій»

На стадії попереднього розслідування і під час розгляду судом карних справ досить часто виникають труднощі пізнавального характеру. Збираючи докази, приводячи їх у систему, що відтворює скоєний злочин, встановлюючи судову істину, відповідні професіонали-юристи наштовхуються на перешкоди, труднощі, такі собі бар'єри, які є для них реально нездоланними або ж сприймаються як такі, що не можуть бути подоланими. У подібних випадках можливе виникнення так званої фрустрації - складного мотиваційно-емоційного стану, що є результатом тривалого блокування цілеспрямованої поведінки.

Бар'єри, що перегороджують шлях до мети, можуть бути фізичними (брак речових доказів, відсутність свідків), біологічними (хвороба), психологічними (страх, усвідомлення браку досвіду, знань) і соціокультурними (норми, правила, інструкції, заборони).

Як правило, виокремлюються такі види фрустраційної поведінки:

а) рухлива збудженість - реакції невпорядковані, такі, що не мають мети;

б) апатія - байдуже ставлення до того, що відбувається; стан, що характеризується заниженим рівнем чи повною відсутністю внутрішніх спонукань, інтересів, емоційних реакцій;

в) агресія і деструкція;

г) стереотипія - тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки;

д) регресія - примітивізація поведінки, зниження якості виконання обов'язків.

Один із сучасних дослідників фрустраційної поведінки Н. Майєр назвав свою основну публікацію досить промовисто "Фрустрація - поведінка без цілі". Базовим положенням його теорії є таке: людина у стані фрустрації не має цілі в тому сенсі, що поведінка такої людини втрачає цільову орієнтацію. Своє положення Н. Майєр ілюструє прикладом, за яким двоє чоловіків, поспішаючи придбати квиток на потяг, розпочинають у черзі сваритися, а потім - і бійку. Обидва в результаті не встигають на потяг. Така поведінка не містить в собі мету добути білет і тому, на думку дослідника, вона не є адекватною, тобто такою, що задовольняє потребу. Це фрустраційно спровокована поведінка. Нова мета (взяти верх над супротивником) ніяк не замінює стару (добути білет).

На небезпеки, які таїть у собі фрустрація для діяльності професіонала-юриста, вказує і Е. Фромм, який фрустраційну поведінку (зокрема, агресію) визначав як "спробу, хоча часто і марну, досягти фрустрованої цілі". Враховуючи і цю позицію щодо сутності фрустраційної поведінки, зауважимо, що така поведінка не обов'язково полишена будь-якої цілеспрямованості. Вона може мати певну мету (як у наведеному прикладі - дошкульніше "дістати" супротивника у фрустраційно спровокованому протистоянні). Важливо те, що досягнення цієї мети полишене сенсу відносно мотиву ситуації, її початкової мети.

Якщо професіонал-юрист часто потрапляє в ситуації, що породжують фрустраційний стан, з часом його особистість може набути негативних рис: агресивності, озлобленості (при фрустрації у формі агресії, деструкції) чи байдужості, безініціативності, втрати ділового оптимізму (при фрустрації у формі стереотипії). Результатом можуть бути втрата наполегливості, працелюбства, організованості, критичного осмислення досвіду та прагнення поглиблювати свої знання, підвищувати рівень загальної та професійної культури.

Сама по собі професійна діяльність юриста має такі особливості, вплив яких за певних обставин може мати наслідком небажані зміни в психіці професіонала-юриста. В таких випадках ведуть мову про професійні деформації особистості.

Розглянемо чинники професійних деформацій і назвемо основні (такі, що частіше всього виявляють себе на практиці) з цих деформацій.

Як ми вже раніше звернули на це увагу, професіям слідчого, прокурора, судді притаманні широкі владні повноваження. Суспільство надає їх з метою боротьби зі злочинною діяльністю. Однак відсутність необхідних навичок користування такими повноваженнями, невміння застосовувати адекватно елементи примусу може стати причиною такої професійної деформації, як зловживання владою.

Професійна діяльність слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів детально регламентована у правовому сенсі. Це, безперечно, сприяє кристалізації у юристів таких вольових якостей, як мужність, наполегливість, коректність, чіткість, акуратність. Але цей "нормативний мундир", приростаючи до душі людини, з часом може породити звичку діяти за шаблоном, кліше, стереотипно. Звичайно, таку поведінку завжди можна "виправдати", посилаючись на ту чи іншу статтю КПК, чинну інструкцію чи настанови керівництва. Однак у результаті маємо страждання людей, далекі від справедливості висновки дізнання, рішення суду. Байдужість юриста до долі конкретної людини обертається недовірою до правової системи з боку суспільства.

Звичка діяти за шаблоном (а будь-яку справу можна типізувати, поставити в один ряд з іншими, виявити спільне) пов'язана з відмовою від елементів творчості в карно-процесуальній діяльності. А це, в свою чергу, обов'язково приводить до такої професійної деформації, як формалізм в оцінці явищ дійсності. Звідси та косність і рутина в душі правочинця, проти якої застерігав А.Ф. Коні. Не так-то просто протидіяти цим "порокам" професіоналу, який кожен день з року в рік виконує одноманітні посадові функції.

Здійснення правосуддя і, в першу чергу, діяльність слідчого вимагають наявності і використання такої риси особистості, як рішучість. Але коли самоконтроль і самокритика не мають належного рівня розвитку і впливу, рішучість з риси позитивної і бажаної перетворюється в небажані: надмірну віру в себе (переоцінка значимості свого досвіду, знань), впевненість у безпомилковості своїх оцінок і рішень. Психологи називають таку деформацію "ефектом досвідченого водія", маючи на увазі те, що, як правило, після стажу за кермом автомобіля в один рік трапляється значна кількість ДІЙ. Переоцінюючи свій досвід, "молоді", в сенсі практики керування автомобілем, водії дозволяють собі дрібні, на їх погляд, порушення правил дорожнього руху. З наслідками цього нас, на жаль, регулярно знайомить програма "Магнолія ТВ".

Захищаючи порядок в суспільстві, в державі, приймаючи активну участь у боротьбі з правопорушеннями, слідчий, прокурор, суддя вимушені зосереджувати свою увагу на розкритті обставин скоєних злочинів, аналізі характеристик осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, підсудних. Професія стає своєрідною призмою, крізь яку сприймається навколишній світ. Наслідком такого сприйняття може бути не тільки скептицизм, сумніви щодо досконалості світу, але й підозрілість стосовно до будь-кого. Герой однієї з п'єс, суддя, і в приватному житті продовжує оцінювати людей як потенційних злочинців. Безперечно, це найбільш небезпечна деформація особистості слідчого, судді чи прокурора. Подібна деформація виявляє себе як упередженість, тенденційність, схильність до обвинувального ухилу в карно-процесуальній діяльності.

У адвокатів, у зв'язку з виконанням ними професійних обов'язків, можна спостерігати протилежну обвинувальному ухилу, але теж небажану якість, - виправдальний ухил. Якщо до того ж впливовими є корисні інтереси, захист особи, котру звинувачують у скоєнні злочину, перетворюється у виправдання злочину.