Розділ «4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства»

Нормативні вимоги економіки та моралі в сучасних процесах раціоналізації господарського життя

Незважаючи на те що класична політична економія проголошувала "неетичний", "ціннісно-нейтральний" характер економічного знання, її історичні трансформації доводять, що вона ніколи не втрачала своєї морально-філософської основи, не залежно від того, чи визнавали це самі економісти. Хоча оформлення пошуків економічної теорії має математичну строгість, економічна наука залишається нормативно навантаженою настановами та судженнями про "найкращій стан світу", "правильні" цілі, мотиви, інтереси, способи дії, людську природу та інше. Головним завданням економічних наук є дослідження умов, які сприяли б зростанню ефективності задоволення потреб людини шляхом виробництва, накопичення, розподілу, збереження та використання різних благ.

Для отримання позитивного знання про господарство в класичній економічній теорії було сконструйовано абстрактну модель людини - Homo economicus, що має лише єдиний стійкий мотив максимізації власного інтересу, якій дозволяв би математично розраховувати економічні явища. Проблема "подолання" різноманіття мотивів щодо економічної дії вирішувалася шляхом відбору основного мотиву за критерієм калькуляції, сталості та повторювальності.

Оскільки етичні орієнтири, моральні мотиви, наміри, властивості характеру не підлягають виміру, вони виходять за межі розгляду й розрахунку. Далі конструюються певні ієрархії переваг, де "економічне" стає вищим за "неекономічне", "раціональне" - за "ірраціональне". Тим самим відбувається самовідокремлення економічної раціональності від інших видів раціональності, етичної зокрема. Наслідком цього постає нормативне перебільшення логіки ринку, зведення її в певний абсолютний принцип координації суспільства, що означає повну елімінацію моральної складової із життя людини. Згідно з такою логікою не ринок адаптується до соціальних відносин, а навпаки всі міжлюдські відносини детермінуються лише вимогами ринку.

На противагу "економічній логіці" в сучасних етико-економічних дослідженнях стверджується принципово інша нормативна позиція, згідно з якою раціональність економічної діяльності розглядається як послідовна та узгоджена дія, яка є варіативною, а належність до "економічного" не може вимірюватися лише ступінню раціональності. Людська поведінка виходить за межі вітальної доцільності, вона пов'язана з орієнтацією на етичні цінності та моральні норми. Поняття раціональності виводиться за межі максимізації корисності, та відповідно розширюються межі дослідження економічної діяльності.

Так, варіативність соціальної дії стверджувалась ще на початку XX ст. М. Вебером, який розрізняв традиційну, афективну, ціннісно-раціональну та цілераціональну діяльність. Досліджуючи історію розвитку економіки, німецький філософ та економіст зазначав, що господарство в традиційному суспільстві визначається "матеріальною" раціональністю, або "ціннісною раціональністю". Ціннісно-раціональна дія базується на переконаннях про обов'язок, гідність, на релігійних приписах, тобто має в своєму підґрунті віру в безумовну цінність певної поведінки як такої, незалежно від того, до чого вона приведе.

Це означає, що по відношенню до господарства застосовують етичні, політичні, утилітарні, гедоністичні, станові, егалітарні або інші критерії, а разом з ними ціннісно-раціонально, або змістовно цілераціонально вимірюють результати господарювання. У подальших процесах раціоналізації господарства відбувається зміна критеріїв, якими керується економіка, а головними умовами розвитку капіталізму стають раціоналізація виробництва, обліку, права та самого способу мислення. В модерному суспільстві стає наявною тенденція панування "формальної раціональності" - "цілераціональності", що має вираз в обчисленні та розрахунках, незалежно від змісту мети або матерії волі48.

В аналізі нормативних вимог сучасної економіки П.Козловські так саме розрізняє "матеріальну" та "формальну" раціональності, але не в якості способу економічної поведінки, а в якості способу координації раціонально діючих індивідів. "Формальна раціональність" визначає цілі індивідів та координує процес досягнення ними своїх цілей за допомогою формальних правил. При цьому, координація та регуляція господарської поведінки виявляється здебільшого в її добровільному обмеженні (самообмеженні). Тим самим доводиться, що економічна поведінка регулюється не лише економічними нормами максимізації прибутків, але й моральними нормами, які здатні обмежувати свавілля.

Якщо економічна координація відбувається через систему ціноутворення в зовнішньому світі індивіда, то етична координація - "формальна етика координації" відбувається у внутрішньому світі людини, що приймає рішення шляхом узагальнення норм. Але при цьому важливу роль відіграє бажання та прагнення індивіда здійснити економічний та етичний вибір. Питання "Що я бажаю та до чого я повинен прагнути?" завжди передує питанням "Як це зробити найліпшим чином та найбільш доцільно?" та "Яке правило може бути всезагальним законом економічної поведінки?".

Тому, ще до здійснення економічної дії, необхідно мати уявлення про ціннісні якості, ціннісні переваги та суспільне значення тих чи інших благ. У такому сенсі "матеріальна етика благ" покликана формувати переваги та розвивати сприйняття ціннісних якостей благ ще до здійснення економічної дії, забезпечуючи мисленнєву "попередню координацію" дії індивіда49. Тим самим етична рефлексія щодо формально визначених правил та ціннісних переваг створює мотиви для прийняття індивідуального або колективного рішення щодо відповідального ведення господарства.

Таким чином, питання раціональності дозволяє "навести мости" між етикою та економічною наукою, набуваючи конкретизації в проблематиці розумного ведення господарства, що охоплювало б етичний вимір (ціннісна раціональність) та економічний (цілераціональність). При цьому жодній із них не надається визначальної нормативної переваги, стверджується їхній діалектичний зв'язок.

Без цілераціональної економічної дії не було б великих досягнень наукового прогресу. Менеджер, якому бракує стратегічних навичок, буде досить безпорадним в господарчому процесі, як і абстрактний мораліст-філософ, що намагається вплинути на дійсність. Але й досить небезпечними є абсолютизація цілераціональності, автономізація економічної системи з одночасним нехтуванням моральними вимогами, що здатні породжувати соціальні кризові явища. Тому у вирішенні проблем сучасного господарства необхідне врахування його етичної складової, відповідно осмислення таких проблем можливе лише в процесі плідної співпраці нормативної економічної теорії та нормативної етики.

"Топос" моралі в умовах сучасної економіки: індивідуальна та інституціональна етика

Незважаючи на те що діяльність суб'єктів сучасної економіки достатньо жорстко детермінується логікою економічної системи, вона завжди має моральнісне навантаження. Проблема полягає в тому, як конкретно виявляє себе мораль в економіці, де її місце та як можна впливати на її дієвість для активізації етичних механізмів регуляції економічної поведінки. В сучасних етико-економічних дискусіях можна виділити різні напрями аргументації щодо цієї проблеми: індивідуальну та інституціональну етики. Ці альтернативи відрізняються стратегіями етизації економіки.

Індивідуальна етика виходить із того, що регуляція економічних відносин здійснюються за допомогою економічних та моральнісних регулятивів. Економічна регуляція засновується на прагненні забезпечити максимізацію власних прибутків. Але її здійснення можливе лише через "сприяння" неекономічних механізмів. Низка етичних чеснот як-то довіра, чесність, порядність, обов'язковість, ощадливість, працелюбство, забезпечують саму можливість економічних взаємовідносин. Механізми совісті, сорому, засудження з боку близьких контрагентів - співпрацівників, постачальників, покупців, мінімізують зловживання в процесі господарської діяльності. Етика бізнесу (підприємницька етика) як індивідуальна етика прагне за допомогою закликів до совісті окремих підприємців, менеджерів, робітників впроваджувати в економічний процес моральні наміри. Отже, робиться ставка на прямий вплив на економічні відносини за допомогою моральної мотивації діючих осіб.

На рівні індивідуальної економічної дії економічний суб'єкт виявляє себе не лише як завзятий утилітарист, мотивований егоїстичними намірами, але як споживач, член колективу-організації, громадянин держави, що турбується про суспільне благо. Окремий індивід, як на рівні свого підприємства, так і в суспільстві в цілому, має право на вільний та критичний вираз своїх думок стосовно сумнівної з моральної точки зору поведінки виробника чи підприємця.

Необхідно враховувати й моральний обов'язок керівництва підприємства, що несе відповідальність за підприємницьку дію не лише перед власниками капіталу, але й перед всіма "зацікавленими особами", на які розповсюджується дія цього підприємства. Це означає, що ділові рішення необхідно орієнтувати не тільки на калькуляцію успіху, але й на самокритичну рефлексію щодо етичного змісту альтернативних ділових стратегій. Етична оцінка, критика, осмислення, прийняття ціннісних переваг та підпорядкування загальним моральним правилам суб'єктом господарювання створює можливості для моральнісно відповідального рішення. І в такому сенсі моральна поведінка означає не стільки обмеження, а скільки прояв свободи та легітимності діяльності економічних суб'єктів, визначення внутрішнього сенсу та цінності ділової стратегії.

Однак низка авторів (К. Гоман, Ф.-Х. Кауфман, В. Кербер, П. Ульріх) звертають увагу на те, що реалізація моралі на рівні підприємства залежить від ціннісних переваг управлінців. При цьому фіксується достатньо часто опортуністська настанова, характеристиками якої є значне я-центрування, орієнтація на досягнення успіху будь-якою ціною, матеріально-гедоністичне ставлення до життя, емоційне прийняття управлінських рішень. Зрозуміло, що такого роду настанови не можуть сприяти встановленню "моральнісного клімату" на підприємстві, якщо його розвиток буде блокуватися персонально управлінським складом.

Крім того, принципово важливим фактом, який не дозволяє сподіватися на зняття всіх проблем "індивідуалістичним" шляхом є те, що визначальна частина суб'єктів сучасної економіки представлена не фізичними особами індивідуалістами-підприємцями, а юридичними особами - організаціями, компаніями, корпораціями, фірмами. Юридичні особи крім великих розмірів, капіталу та доходів відрізняються перевагою групових, а не індивідуальних дій. В управлінні таких підприємств особлива роль відводиться групі (ради директорів, проектні групи), яка приймає рішення, що виходить за межі компетенції окремого індивіду. Зрозуміло, що такий колективний суб'єкт не може орієнтуватися на максимізацію приватного інтересу та індивідуального блага. На рівні колективної дії не спрацьовують індивідуальні чесноти, тим більше стає неможливим механізм совісті.