Розділ «3.7. Відповідальність як підґрунтя екологічної етики»

Прикладна етика

Проблема відповідальності є досить актуальною, так як саме вона фокусує важливі загальні проблеми етики. Класична проблема відповідальності в екологічному контексті приводить до зіставлення свободи для етики і особливо екологічної етики, що є не можливим в умовах сьогодення при принциповій зміні умов здійснення вільної та відповідальної діяльності особистості. Цілком очевидно, що сучасний екологічний стан примушує нас усвідомити відповідальність на деякому новому рівні. І саме екологічна етика вказує на те, що людина мусить враховувати ефекти діяльності на навколишнє середовище. (Наприклад: Принцип розділеної відповідальності - один із чотирьох практичних принципів вказаний в стратегічному нормативному документі ЮНЕСКО "Екологічна етика: Політичний документ ").

Відповідальність - це відношення залежності людини від чогось (від іншого), що сприймається нею як визначальна основа для прийняття і здійснення рішення, прямо або непрямо спрямованих на збереження іншого або сприяння йому. Об'єктом можуть бути інші люди, майбутні покоління, спільноти, а також тварини, навколишнє середовище, матеріальні і духовні цінності та ін.30

Відповідальність як етична категорія має кілька значень: за що людина відповідає та перед ким вона відповідає. В даному аспекті можна виділити відповідальність людини перед собою (здійснюючи вибір "обираю саму себе" та несу відповідальність); відповідальність за конкретні вчинки перед іншими людьми; відповідальність перед людством і світом (відповідаю за все). Бути відповідальним означає думати про інших та про наслідки своїх вчинків - чи не принесуть вони шкоду Іншому.

Людина, якій притаманна свобода волі та свобода вибору, здатна осмислено обирати той або інший шлях поведінки (з урахуванням можливих наслідків), а тому й нести відповідальність за обране нею та здійснене. При цьому свобода, на думку українського вченого В. Малахова, є лише простором для відповідальності як особливої "моральної скерованості суб'єкта", адже осмислюючи власне буття, як здійснення життєвого призначення людина потрапляє до духовної атмосфери, де стверджується моральна відповідальність.

Відповідальність у взаємовідносинах людини і природи завбачає насамперед певний "момент переживання" - усвідомлення себе відповідальною особистістю і одночасне розуміння, в чому саме для людини і суспільства в цілому завбачається різнобічна цінність природи. Усвідомлення людиною себе і природи як суперечливої єдності є необхідною передумовою для вироблення певних узагальнених принципів, моделей поведінки і діяльності в навколишньому середовищі, які реалізують духовні та фізичні потреби людини та не завдадуть шкоду довкіллю.

Тому одним із важливих аспектів категорії відповідальності в контексті екологічної етики є вирішення питання: чи зможе людина керувати природою? У даному аспекті існують різні точки зору: - людство не має права і не може керувати природою; - людина керує природою (екологічний менеджмент).

Досить чітко різницю у даних підходах показують чотири закони екології сформульовані американським екологом Б. Коммонером, які наголошують, що природа знає краще і їй потрібно довіритись, але не керувати нею. Беручи до уваги саме цей аргумент, - закон відповідальності полягає в зменшенні дій на природу та її відновлення, а не в тому щоб нею раціонально керувати.

На конференції у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. відзначено такий етичний принцип, як моральна відповідальність людини за збереження природи. Людина не повинна "керувати" природою, вона має навчитися кооперуватися з її силами з метою гармонійного співіснування всього живого. Найскладнішим є "вироблення" уваги до зовнішнього світу, в тому розумінні, що він існує на тих самих правах, що і "я" і може вижити лише без насильства над ним, і найважливіше мабуть, не лише виживання, а й глибокого усвідомлення для чого жити.

В основі екологічного імперативу російського вченого М. Моїсеєва прослідковується абсолютно інше розуміння відповідальності, що наголошує на рішучій відмові від пануючої стратегії життя людства, на визнанні і ствердженні нової стратегії, що ґрунтується на усвідомленому виборі і розумних обмеженнях, збереженні біосфери. Це відповідальність, що завбачає - вчиняти так, як на твоєму місці має вчинити інша розумна моральна істота у відношенні до будь-кого, навіть до безвідповідальних і невдячних об'єктів, ніколи не обмежуйся прагматичним підходом, пам'ятай, що будь-яке життя є самоцінним і розвивається за своїми внутрішніми закономірностями; саме людині у взаємовідносин з природою належить роль вільного та відповідального суб'єкта, що досить чітко вказує на особисту відповідальність за стан навколишнього середовища.

Морально-екологічна відповідальність розглядається як усвідомлена людиною необхідність екологічної діяльності, яка орієнтована на принцип коеволюції людини і природи та подальшу гармонізації їх взаємодії. Тому відповідальність виступає як розділена відповідальність, оскільки вона не може відноситися до будь-якої країни, це відповідальність кожного з нас, так як характеризує прийняття рішення, яке має вагоме значення для подальшого розвитку людства в цілому.

Екологічна відповідальність, як і морально-екологічна свобода, на думку білоруської дослідниці Т. Мішаткіної, базується на принципових постулатах:

o необхідним є перехід від "моделі превалювання" над природою до "моделі співіснування" людини і природи, що завбачає встановлення стійкої рівноваги між сучасним та минулим екосистемним існуванням;

o нова концепція охорони навколишнього середовища має включати в собі захист середовища існування "братів менших", не стільки для людини, як від людини;

o необхідно навчатися керувати собою, для чого потрібно розвивати такі якості як: самообмеження, відповідальність, чесність, справедливість; стверджувати віру в цінності любові, альтруїзму, взаємодопомоги, прав людини і права Іншого живого;

o потрібно прагнути до примирення конфліктів (економіку і виробництва з екологією), оцінюючи все за моральними критеріями;

У свою чергу екологічна відповідальність стверджує принцип людської відповідальності за збереження навколишнього середовища, а ети-ко-екологічна відповідальність завбачає не лише індивідуальну відповідальність, а й соціальну - виявляючи адекватні економічні, юридичні та інші форми відповідальності, що розкриваються взаємодією мотиваційно-ціннісним і оцінно-результативним компонентом, базовим для яких виступає ціннісний. Саме ціннісний компонент визначається соціальними мотивами ставлення людини до природи, розумінням універсальної цінності природи, природоохоронною діяльністю.

Таким чином, відповідальність виступає базовим підґрунтям екологічної етики - це насамперед відповідальність перед нашими нащадками, це моральна відповідальність вчених, індивідуальна, особиста відповідальність за природу, відповідальність за існування людства, екологічна відповідальність, що знаменує собою відповідальність суб'єкта за наслідки своїх дій (про що неодноразово наголошували В. Вернадський, О. Леопольд, А. Швейцер, Г. Ионас). В загальному значенні - це готовність і здатність людини діяти по відношенню до навколишнього середовища і до всього живого в співвідношенні зі своїми моральними якостями. Це усвідомлення людиною необхідності екологічної діяльності, яка орієнтована на гармонійне відношення людини і природи у їх взаємодії.

Проблеми екологічної етики активно обговорюються в останні десятиліття XX - початку XXI ст. в зарубіжній та вітчизняній філософській думці. Під екологічною етикою розуміють сукупність норм і цінностей, що висловлюють багатоманітні зв'язки і відношення людини та суспільства з навколишнім середовищем. Саме екологічна етика відповідає на питання: "Як нам гармонійно жити з природою?". Це основоположне питання екологічної етики залежить від того, що ми розуміємо під словом "нам" - індивіда чи суспільство та піднімає проблему формування екологічної відповідальності і екологічної поведінки кожної людини.

Принцип відповідальності характеризує прийняття рішень, реалізації яких має кардинальне значення для всього живого на Землі. Насамперед, він спонукає до переходу від "моделі панування" до "моделі співіснування", яка пропонує встановлення гармонійної рівноваги між сучасним існуванням і екосистемним минулим. Принцип відповідальності сприяє розвитку таких моральних якостей людства, як самообмеження, відповідальність, чесність, справедливість і закріплює віру у такі загальнолюдські цінності як: любов, альтруїзм, взаємодопомога, права людини і права Іншого живого.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прикладна етика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.7. Відповідальність як підґрунтя екологічної етики“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики

  • Розділ 2. Біоетика

  • 2.2. Предмет та основні принципи біоетики

  • 2.3. Дилеми біоетики: аборт, евтаназія, трансплантологія

  • Евтаназія

  • Трансплантологія

  • Моральні проблеми трансплантології

  • Розділ 3. Екологічна етика

  • 3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики

  • 3.5. Сучасні екологічні рухи та громадські організації: етико-правовий аспект

  • 3.6. Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні"

  • 3.7. Відповідальність як підґрунтя екологічної етики
  • Розділ 4. Економічна етика

  • 4.2. Економічна етика як теорія фактичної економічної поведінки

  • 4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства

  • 4.4. Соціальна відповідальність суб'єктів господарства

  • Розділ 5. Політична етика

  • Розділ 6. Етика соціолога

  • 6.2. Етика соціолога у світлі ціннісних вимог до наукової діяльності

  • 6.3. Проблема професіоналізму соціолога в умовах соціальних трансформацій в Україні

  • 6.4. Морально-правова регламентація професійної діяльності соціологів

  • Розділ 7. Етика юриста

  • 7.3. Моральні якості судді

  • 7.4. Моральні якості прокурора

  • 7.5. Моральні якості адвоката

  • 7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій