Розділ «3.6. Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні"»

Важливим поняттям в екологічній етиці є істинна цінність. Це цінність об'єкта, що є незалежною від інтересу або оцінки. Етичні вчення, як правило, цінність пов'язують з людиною, а екологічна етика, розширюючи розуміння цінності до масштабу екосистемного блага, дозволяє одночасно зберегти й традиційні гуманістичні цінності стверджуючи екологічний холізм.

Всі види живої природи, екосистеми, природні об'єкти, так як і людина, володіють притаманною їм внутрішньою цінністю. Хоча обговорення проблеми цінностей є не новою, але в руслі розвитку екологічної етики цінність природи почали визнавати лише наприкінці XX ст., опорою якого стала Всесвітня Хартія Природи (2000), в якій наголошується: "... будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує на повагу, яка б не була її корисність для людини"28. На думку багатьох дослідників, лише наявність внутрішньої цінності є достатньою для поваги та збереження природи.

Екологічна етика вводить світ природи у світ людських цінностей шляхом ствердження самоцінності природних об'єктів. Де, за висловом російського дослідника А. Гусейнова, ставлення людини до природи вимірюється на "ідеальних терезах моралі". Адже з точки зору екологічної етики основною умовою моральної поведінки людини є відмова від насилля стосовно природи, не завдавання шкоди всьому живому, відмова від розкоші та споживання.

Відомий вітчизняний дослідник В. Борейко класифікував цінності природи на два основні типи: зовнішні цінності (інструментальні) та внутрішні цінності. Зовнішні цінності поділяють на матеріальні (господарські і рекреаційні) і нематеріальні (етичні, естетичні, релігійні, наукові і т. д.)29.

Матеріальні цінності

Нематеріальні цінності