Розділ «7.3. Моральні якості судді»

Законодавство про суд і судочинство має моральні підвалини і спрямоване на захист моральних цінностей, яких дотримується суспільство.

Стаття 6 Конституції України закріплює принцип поділу влади і самостійності судової гілки влади разом з законодавчою та виконавчою владами. Це створює нормативну і ідейну базу для формування моральних вимог до представників судової влади. Судова влада, що діє в сфері соціальних і міжособистісних конфліктів, використовується як необхідний компонент системи засобів упередження, стримування, гальмування, протидії процесам, що дестабілізують життя суспільства. За цієї обставини судова влада повинна виправдовувати ті надії, що покладаються на неї суспільством у боротьбі зі злочинністю, бути відповідною високим моральним вимогам до своєї діяльності по зміцненню громадського порядку.

Найважливішою вимогою щодо діяльності судової влади є справедливість. Як зазначав О.С. Кобліков, судова влада оцінюється як справедлива тоді, коли вона застосовує закони, визнані суспільством як справедливі, вирішує справи, встановивши істину, достеменно встановивши їх фактичні обставини, приймає рішення у відповідності до пізнаних фактів і вимог закону. Справедливий суд - це суд, де скоєний злочин піддається заслуженому покаранню, а особа, невинуватість якої доведено, обов'язково буде виправдана.

Судова влада повинна забезпечувати рівні права всіх осіб, чиї інтереси так чи інакше зачіпає судова діяльність. Ця моральна вимога є іншим виявом справедливості.

V з'їзд суддів України у жовтні 2002 р. затвердив Кодекс професійної етики суддів. Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Як вказано у преамбулі цього документа, судді попри те, що ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності і визначати ступінь їх провини, мають прагнути додержуватись їх у професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету у суспільстві.

Вже перша стаття Кодексу закликає суддю бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Чисельні пам'ятки культури минулого показують, що потреба в справедливому, чесному суді була актуальною і в умовах життя перших цивілізацій, коли тільки з'явилися перші правові кодекси. Вимога рівності в суді законодавчо закріплена досить давно. Однак забезпечення реальної рівності в суді, рівних реальних можливостей обстоювати свої права в судах людей, що належать до різних в соціальному, службовому, майновому сенсі груп, залишається актуальною проблемою і в наш час.

Судова влада повинна бути об'єктивною і неупередженою. Судова істина не може бути встановленою судом необ'єктивним, тенденційним у оцінці аргументів однієї з сторін. Стаття сьома Кодексу професійної етики судді вказує на те, що суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Безсторонність судової влади, яка на практиці означає відсутність прихильності до однієї з сторін, що протистоять у судовому процесі, зважене ставлення до їх домагань, осіб, що їх представляють, і діяльність тільки в інтересах істини і утвердження справедливості, опираючись на закон і совість - безперечно, є вимогою і морального, і правового характеру. Судова влада, що не діє безсторонньо (які б не були тому причини), втрачає довіру суспільства, а суддя, що уособлює таку владу, втрачає авторитет і моральне право здійснювати судочинство.

Вимогою до судової влади є її безсумнівна компетентність. Стаття п'ята Кодексу професійної етики судді звертає увагу на те, що суддя повинен старанно і неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Компетентність в даному випадку звичайно означає і високий професіоналізм суддів, глибоке і всебічне знання ними законів, знання і дотримання ними вимог професійної етики, увагу, витримку, що стають в нагоді при розгляді складних і заплутаних справ. Для належного виконання своїх професійних обов'язків суддя повинен мати вищу юридичну освіту. До цього слід додати і наявність значного життєвого досвіду, і тривалу практику юридичної діяльності, навички застосування законів. Однак і здобуті знання, і накопичений досвід можуть стати гальмом, мертвим вантажем, якщо постійно їх не вдосконалювати, не збагачувати загальну і професійну культуру, не приводити їх у відповідність до вимог життя.

Ще за часів Аристотеля (384-322 до н. е.) очевидним було те, що суддя повинен володіти особливими якостями. Філософ стверджував, що суддями можуть бути громадяни віком старше тридцяти років, до того ж за умови, що вони не є державними боржниками і не позбавлені громадянської честі. Ще раніше, в часи афінського архонта Солона (між 640/635(6)-559 до н. е.), суддів називали "тими, хто пам'ятає про справедливість", "тими, хто вирішують спірні питання".

У кодексі, що регламентує діяльність судді в сучасній Великобританії, особлива увага надається не тільки професійним, але й моральним якостям судді. Високо цінується особиста чесність. Приватне життя судді безпосередньо пов'язується з виконанням його професійних обов'язків. Так, приводом для відмови у призначенні кандидату на посаду судді може бути інформація про його надто розкуту поведінку під час святкування власного дня народження.

Кодекс судової етики, що діє в США, регламентує діяльність судді низкою принципів, які узагальнюють моральні характеристики профе-сіонала-юриста:

o суддя повинен оберігати чесність і незалежність судової влади;

o суддя не повинен допускати сумнівну поведінку;

o суддя повинен виконувати професійні обов'язки неупереджено і сумлінно;

o суддя повинен регулярно надавати звіти про свої прибутки, які він отримав за судову і позасудову діяльність;

o суддя не повинен втручатися в політичну діяльність.

Цими принципами окреслено поле діяльності судді, на якому не можуть виникати підстави для сумнівів щодо справедливості і неупередженості його рішень. Цілком доречною для цього є і декларація доходів судді. Разом з цим суспільством надаються належне фінансове забезпечення, ряд соціальних гарантій, чим створюються можливості для забезпечення незалежності суду, дотримання присяги судді та сумлінного виконання суддями своїх професійних обов'язків.

Проблема суддівської етики поставлена досить гостро в Україні. Поява Кодексу професійної етики судді є свідченням цього. Він є своєрідним доповненням Закону України "Про статус суддів". Як і Закон, кодекс наголошує на тому, що суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Звичайно, незалежність суду і політичні уподобання судді є поняттями несумісними, оскільки зводиться нанівець дієвість принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки законові. Проте у даному законі не передбачено моральних вимог до кандидатів на цю посаду. Кодекс професійної етики судді конкретизує деякі з них.