Розділ 1. Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики

Складний процес запровадження КСВ в організаціях пройшов кілька етапів, які в кінцевому результаті привели до прийняття принципів Міжнародного стандарту ISO 26000 "Керівництва із соціальної відповідальності". У 2010 р. цей документ підписаний у Міжнародній організації стандартизації та набув законних повноважень. У цьому документі дається узгоджене в світовому підприємницькому середовищі визначення соціальної відповідальності як "відповідальності організації за вплив її рішень та діяльності на суспільство та навколишнє середовище крізь призму прозорої і етичної поведінки, яка сприяє сталому розвитку, здоров'ю та добробуту суспільства, бере до уваги очікування зацікавлених сторін, відповідає чинному законодавству та узгоджується із міжнародними нормами поведінки та інтегроване в діяльність всієї організації, реалізується нею на практиці взаємовідносин".

Основоположні принципи соціальної відповідальності такі:

- підзвітність;

- прозорість;

- етична поведінка;

- взаємодія із зацікавленими сторонами;

- правові норми;

- міжнародні норми;

- права людини.

З метою аналізу розвитку КСВ в Україні протягом 2005-2010 рр. Центр Розвитку КСВ за підтримки ІЛЧІТБЯ в рамках Проекту "Розробка національного порядку денного з КСВ" ініціював проведення дослідження "Корпоративна соціальна відповідальність: стан та перспективи розвитку" з метою визначення сучасного стану та тенденцій розвитку КСВ. Дослідження проведено Українською маркетинговою групою у 2010 р. методом особистісного інтерв'ю представників 600 підприємств України (найвища ланка управління або керівники відповідних департаментів).

Проведене дослідження дозволило проаналізувати зміни, що відбувалися протягом останніх п'яти років:

o у рівні поінформованості про соціальну відповідальність;

o у розумінні сутності соціальної відповідальності;

o у впровадженні політики і практики КСВ у відносинах зі співробітниками, громадою, в організаційному управлінні, у відносинах зі споживачами, екологічної відповідальності компаній;

o стосовно обмежень, стимулів і перспектив розвитку соціальної відповідальності в Україні.

Хоча більшість представників українського бізнесу (76,3%) чули про поняття соціальної відповідальності бізнесу, проте соціальну відповідальність вони здебільшого асоціюють з наданням благодійної допомоги громаді (58,1%) та внутрішніми аспектами розвитку компаній - розвитком власного персоналу (57,8%) та чесним веденням бізнесу (54,7%). Найменше українські підприємства асоціюють із соціальною відповідальністю впровадження принципів та практик підзвітності, прозорості та етичної поведінки (24,5%), здійснення екологічних проектів (30,7%) та участь у регіональних проектах розвитку (30,5%).

Більш ніж половина українських компаній (67,3%) впроваджують соціально відповідальні заходи. Порівняно з 2005 р. їх частка трохи скоротилася: у 2005 р. - 75,8% компаній впроваджували соціальну відповідальність. Однією з причин зменшення цієї частки підприємств безумовно є фінансово-економічна криза, яка змусила підприємства скорочувати видатки. Слід підкреслити, що, якщо у 2005 р. впроваджували соціально відповідальні заходи переважно великі за розміром підприємства, то у 2010 р. суттєвої різниці у впровадженні соціальної відповідальності та інтенсивності здійснення заходів із соціальної відповідальності залежно від розміру підприємства не простежується.

Життя суспільства сучасного типу і відповідальність бізнесу виявляються нерозривно пов'язаними за істотними підставами, такими як соціальне благополуччя, соціальний захист прав і свобод людини. У періоди, коли активність держави і громадянського суспільства спрямовані на соціальні проекти, що включають не лише посилення каральних і контролюючих механізмів, а й дію морально-ригористичних вимог за допомогою активізації громадської думки, бізнес цілком обґрунтовано не підключався до цих процесів безпосередньо.

З часом виникла необхідність консолідації всіх зусиль, у тому числі і професійних об'єднань, і бізнес організацій. Так, Ф. Фукуяма зазначав, що в другій половині XX ст. з'явився Великий Розрив у соціальних цінностях, переважаючих в індустріальному столітті. У ньому також бували періоди зростаючого аморалізму під впливом стрімких соціальних змін, коли стиль життя людей виявляється зруйнованим і зникали нормативні орієнтири. З найбільш деструктивних проявів цих процесів, що вимагають значних зусиль на їх нейтралізацію, стали "аномія" (Е. Дюркгейм) і "ресентимент" (Ф. Ніцше).

Як би не удосконалювалися технології в інформаційному суспільстві і не мінялися у зв'язку з цим форми і методи спілкування, будь-яке людське співтовариство потребує спільності етичних норм: чи йдеться про великі корпорації або про малий бізнес. В умовах моральної дезінтеграції гостру потребу в об'єднуючому фундаменті швидше відчуватимуть великі спільності і організації. У конкретній країні її культурою зумовлено переважання або великих ієрархічних організацій, або дрібних і гнучких мережних виробничих структур, а також питому вагу добровільних людських співтовариств у широкому діапазоні - від виробничих до суспільно-політичних і духовних. Реально існуючий консенсус на основі загальних етичних цінностей общинно-нормативного формату або на основі абстрактно-етичних ціннісних переваг суспільної моралі зумовлює істотні особливості економічного життя в різних країнах і в односторонньому варіанті породжує як її деякі переваги, так і певну вразливість, у тому числі і для ефективності господарювання.