Розділ «4.4. Соціальна відповідальність суб'єктів господарства»

Прикладна етика


Моральний статус корпорації як колективного суб'єкта


Як вже зазначалося, активні процеси раціоналізації мислення та діяльності, які почалися в культурі Модерну, сприяли проголошенню в якості єдиної мети економічної діяльності постійну максимізацію власних інтересів з одночасним "звільненням" від моральних вимог та обмежень. У XX ст. така практика ведення господарства стає все більш безвідповідальною. "Безвідповідальності" суб'єктів господарювання сприяли загальні процеси інституціоналізації економіки, коли контроль над ринками та впливи на покупців у відповідності із своїми цілями почали здійснювати великі організаційні структури - корпорації. Звільнення від моральної мотивації персоналу комерційних компаній, недосконалість правових принципів країн, де вони працюють призвело до нехтування прав робітників та споживачів, забруднення навколишнього середовища та експлуатації природних ресурсів.

У наш час, коли основними агентами ринкового господарства є колективні суб'єкти - організаційні структури, неформальні об'єднання, корпорації, національні економіки в цілому, гостро постає проблема суб'єкту відповідальності. В повсякденному житті часто ведеться мова про моральний обов'язок багатих країн допомагати бідним країнам, аморальність та безвідповідальність компаній, що забруднюють навколишнє середовище або продають небезпечні товари. Отже, достатньо часто виносяться моральні судження щодо дій колективних суб'єктів.

Однак проблемності питання відповідальності колективних суб'єктів набуває на теоретичному рівні. В етиці суб'єктом - адресатом моральних вимог та зобов'язань є лише людські істоти. Корпорації, фірми, підприємства не є людьми в прямому сенсі цього слова. Корпорація сама по собі не має свідомості, совісті, почуттів. На таку фундаментальну відмінність між індивідуальним та колективним суб'єктом звернув увагу видатний американський економіст-теоретик Дж. Гелбрейт: "У особистості є душа; у корпорації її явно немає... Тільки особистість та родина несуть відповідальність перед Богом; вище керівництво підприємства, навіть якщо йдеться про корпорацію, що має найліпшу репутацію, не може потрапити в рай цілою групою"64.

Низка інших дослідників проблем колективної відповідальності (К. Гудпастер, Т. Дональдсон, А. Корлетт, Л. Мей, Д. Ріссер, П. Френч) фіксують такі важливі відмінності між моральним статусом корпорації та моральним статусом людей:

o можна вести мову про совість корпорації метафорично, лише з огляду на совість тих людей, що працюють в корпорації;

o лише людина є самоціллю сама по собі, корпорації не можуть бути самоцінними, а так, і не можуть бути моральнісними особистостями;

o той факт, що корпорація створюється та існує для певних цілей, ще не слугує доказом моральної виправданості її цілей;

o лише людина є носієм людських прав, корпорація такими правами не володіє (наприклад, право на життя, право на продовження свого роду), вона є носієм лише юридичних прав;

o дія людини набуває ознак моральності лише тоді, коли вона є добровільною та свідомою, вимоги добровільності для корпорацій повинні бути оформлені інакше;

o оскільки корпорація не може керуватися моральними мотивами через відсутність свідомості, предметом моральної оцінки є самі дії та її результати65.

Всі ці відмінності та уточнення морального статусу суб'єкта засвідчують необхідність іншої, не індивідуалістичної інтерпретації моральних вимог, які були б звернуті до корпорацій. Певну проблемність реалізації моральнісної відповідальності колективних суб'єктів засвідчує, крім того, ще й обмежена відповідальність такого роду організацій. Це означає, що власники акцій компанії або засновники товариств несуть матеріальну відповідальність лише у межах їхніх майнових або грошових внесків у справу. Це позбавляє власників корпорації від персональної відповідальності, їхні персональні активи залишаються недоторканими. Не дивно, що доволі тривалий час провідною була ідея лауреата Нобелевської премії з економіки в 1976 р. М. Фрідмена, згідно з яким соціальна відповідальність бізнесу полягає в тому, щоб збільшувати свої доходи.

Діяльність компанії підкорюється головній меті - максимізації прибутків акціонерів за рахунок виробництва та обміну товарів і послуг. Корпорації та інші організовані колективні суб'єкти можуть бути пов'язаними лише юридичними зобов'язаннями та регулюватися чинним законодавством і нести економічну відповідальність перед своїми акціонерами та власниками. Менеджери, які практикують "соціальну відповідальність", просто "крадуть" гроші у власників, спрямовують свої зусилля у ту сферу, що лежить поза їхньою компетенцією.

Така концепція відповідальності корпорації, що покликана лише слугувати інтересам акціонерів, наражалася на критику через очевидність наявності інших суб'єктів, які мали б ще більше зацікавлення в ефективності діяльності компанії. З кінця 70-х років XX ст. з'явилася нова концепція відповідальності перед "стейкхолдерами" - "зацікавленими особами" (І. Ансофф, М. Дошер, Р. Стюарт, Е. Ренманн, Р. Фріман). У зв'язку із розмежовуванням власності компаній від власності акціонерів керівники великих корпорацій та середнього бізнесу приймають не лише єдину вимогу "відповідальності перед акціонером" ("Shareholder"), але й відповідати перед всіма "зацікавленими особами" ("Stakeholder"). "Зацікавленими особами" в діяльності корпорації виступають різні особи та колективи. Так, без персоналу, який віддає більшу частину свого часу і енергії, здібності та творчій потенціал роботі, не було самої компанії. Оскільки вони вкладають в підприємство не капітал, а самих себе, то природно заслуговують на повагу й участь в прийнятті управлінських рішень. "Стейкхолдерами", на яких розповсюджується відповідальність є й постачальники, споживачі, місцеве населення, в якому розташоване підприємство, суспільство в цілому.

Сучасні дослідження корпоративної соціальної відповідальності, згідно з якою бізнес має чисельні соціальні, громадянські, моральні зобов'язання, спрямованні на зростання суспільного добробуту беруть свій початок з "концепції служіння" (Е. Карнегі), згідно з якою діяльність підприємства повинна охоплювати позаекономічні цілі, та "концепції соціальної відповідальності бізнесу" (Х.Р. Боуен), згідно з якою бізнесмени повинні проводити політику, приймати рішення та слідувати напрямам діяльності, які були б бажаними з точки зору цінностей суспільства в цілому.

Однією з впливових сучасних концепцій корпоративної соціальної відповідальності є модель А. Керолла, що являє собою багаторівневу піраміду. Перший рівень загальної відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності та її фундамент - це економічна відповідальність, яка реалізується в максимізації прибутків акціонерів за рахунок виробництва та обміну необхідних для суспільства товарів та послуг. Цей рівень відповідальності зумовлений базовою функцією компанії на ринку, яка пов'язана з отриманням прибутків.

Другий рівень - юридична відповідальність суб'єкта господарювання, що розуміють як необхідність слідувати встановленим суспільством правовим правилам-законам у досягненні економічних цілей. Третій рівень - власне етична відповідальність, що має вираз в здатності економічного суб'єкта через наявність ціннісних переконань свідомо виконувати суспільно корисні дії, які б відповідали нормам моралі. Четвертий рівень - філантропічна (дискреційна) відповідальність, яка спонукає компанію до дій, спрямованих на підтримку та розвиток добробуту суспільства через добровільну участь в реалізації соціальних програм66.

У корпорації рівні відповідальності пов'язані із її членами. У великій корпорації законним контролером діяльності є рада директорів, члени якої відповідають перед акціонерами за підбір менеджерів, президента та віце-президентів. Члени ради директорів несуть відповідальність за стиль роботи корпорації, її стратегію, прийняття рішень, інтереси акціонерів, моральніс-ну атмосферу на підприємстві. Менеджмент корпорації несе відповідальність перед радою директорів за прийнятті чи неприйнятті рішення, фінансовий стан та ефективне управління підприємством, створення моральнісного клімату в організації. Менеджмент несе відповідальність і перед найманим персоналом, якому забезпечує належні та безпечні умови праці, що відповідали б моральним вимогам справедливості та неприпустимості будь-яких форм дискримінації. Персонал несе відповідальність за виконання найліпшим чином своїх професійних обов'язків. Корпорація в цілому несе відповідальність перед контрагентами та конкурентами за справедливі та чесні відносини з ними. Корпорація несе відповідальність перед споживачами за свою продукцію, надаючи належну правдиву інформацію щодо неї. Корпорація несе відповідальність перед широкою громадськістю та суспільством в цілому за не принесення збитків навколишньому середовищу, за безпечні умови життя на прилеглих до неї територіях та спеціальні зобов'язання у зв'язку із розширенням чи згортанням виробництва. Головну роль в реалізації таких зобов'язань повинно нести управління корпорації, але передбачається, що всі її члени повинні мати моральне відчуття своєї залученості до моральнісної відповідальності корпорації.

Отже, опис видів відповідальності та зобов'язань, що виникають перед корпорацією, дозволяє зробити висновок, що головними загальними моральними обов'язками корпорації є:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прикладна етика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4.4. Соціальна відповідальність суб'єктів господарства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики

  • Розділ 2. Біоетика

  • 2.2. Предмет та основні принципи біоетики

  • 2.3. Дилеми біоетики: аборт, евтаназія, трансплантологія

  • Евтаназія

  • Трансплантологія

  • Моральні проблеми трансплантології

  • Розділ 3. Екологічна етика

  • 3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики

  • 3.5. Сучасні екологічні рухи та громадські організації: етико-правовий аспект

  • 3.6. Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні"

  • 3.7. Відповідальність як підґрунтя екологічної етики

  • Розділ 4. Економічна етика

  • 4.2. Економічна етика як теорія фактичної економічної поведінки

  • 4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства

  • 4.4. Соціальна відповідальність суб'єктів господарства
  • Розділ 5. Політична етика

  • Розділ 6. Етика соціолога

  • 6.2. Етика соціолога у світлі ціннісних вимог до наукової діяльності

  • 6.3. Проблема професіоналізму соціолога в умовах соціальних трансформацій в Україні

  • 6.4. Морально-правова регламентація професійної діяльності соціологів

  • Розділ 7. Етика юриста

  • 7.3. Моральні якості судді

  • 7.4. Моральні якості прокурора

  • 7.5. Моральні якості адвоката

  • 7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій