Розділ «7.5. Моральні якості адвоката»

Діяльність всіх юридичних інститутів держави оцінюється, в першу чергу, по тому, наскільки надійно вони захищають права людини. Ратифікувавши Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (1950), Україна прийняла на себе зобов'язання забезпечити кожну людину, права якої порушені, ефективними засобами правового захисту (ст. 13 Конвенції).

Конституція України у ст. 59 проголосила щонайважливішу соціальну функцію адвокатури - забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних установах. Право кожного на правовий захист гарантовано ст. 55 Конституції. Реалізація цих конституційних норм надає особливої соціальної цінності адвокатурі в умовах розбудови демократичних засад життя, формування громадянського суспільства, підвищує престиж професії адвоката. Про гостроту становлення сучасної правової системи адвокатури, проблемні аспекти цього процесу свідчать слова Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.І. Карпачової про те, що в нашій державі на сьогодні фактично відсутній механізм забезпечення прав кожного - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного мати захисника у випадках, коли вони не мають матеріальної можливості запросити адвоката для свого захисту.

Стаття 1 Закону "Про адвокатуру", прийнятому 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України, визначає адвокатуру як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане, за Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатською діяльністю може займатися тільки особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю або в якості помічника адвоката не менше двох років, не має судимості, склала кваліфікаційний іспит, отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яка прийняла Присягу адвоката України, а також не працює в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру").

Одним з перших дослідників моральних аспектів адвокатської діяльності був М.П Кан, який вказував на такі основоположні ознаки адвокатської етики, як: 1) сукупність правил поведінки адвоката не взагалі, а у зв'язку із здійсненням ним своїх професійних обов'язків; 2) сукупність норм поведінки, що випливають із загальних положень моралі; 3) правила, що регулюють такі сторони діяльності адвокатів, які нерозривно пов'язані з честю і гідністю кожного з них окремо і адвокатури в цілому.

На думку 3.3. Зінапуліна, адвокатська етика - наука, покликана вивчати ті моральні критерії, якими повинен керуватися адвокат у своїй службовій діяльності та повсякденному житті, сприяти виробленню правил належної поведінки в тій чи іншій процесуально-правовій ситуації, що викликає необхідність участі адвоката у вирішенні145.

А.Д. Бойков адвокатську етику розглядав як нормативну систему з внутрішньою узгодженістю приписів, що має таку структуру: моральні вимоги, що регулюють а) відносини адвокатських колективів та окремих адвокатів з громадянами, установами та організаціями; б) відносини адвокатських колективів та адвокатів з правоохоронними органами та їх посадовими особами; в) відносини всередині адвокатських колективів.

Розуміння суті предмета етики адвоката в сучасній юридичній науці повніше всього представлене в роботах М.Ю. Борщевського. На його думку, поняттям "професійна етика адвоката" охоплюються питання моралі в його відносинах з громадянами, органами та особами, що застосовують закон, державними, комерційними та громадянськими організаціями, органами адвокатури та колегами. Тому предметом адвокатської етики, на думку дослідника, стає поведінка представника тієї професії, члена відповідної корпорації, переважно в обставинах, де він діє саме як професіонал, або представляє свою професію, або сприймається оточенням саме як представник корпорації адвокатів146.

Моральні засади адвокатської діяльності були закладені ще в дореволюційних адвокатурах. На той час особливо детально правила цієї діяльності були напрацьовані у французькій та англійській адвокатурах.

У жовтні 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України були схвалені Правила адвокатської етики. Правила, як те зазначено в преамбулі, були вироблені з метою уніфікованого закріплення традицій і досвіду української адвокатури в сфері тлумачення норм адвокатської етики, а також загальновизнаних деонтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатському співтоваристві.

На думку сучасних дослідників, проблем адвокатської етики, етичні вимоги, що пропонуються як орієнтири професійної діяльності адвокатів, можуть бути об'єднані у чотири групи:

а) етичні вимоги, що містяться в нормах міжнародного права;

б) закріплені в національному законодавстві;

в) визначені в документах, що не мають нормативно-правового характеру;

г) не закріплені в офіційних документах.

Норми адвокатської етики, визнані і закріплені у міжнародній практиці

Загальна декларація прав людини (ст. 11), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини (ст. 14) проголошують принцип презумпції невинуватості особи, звинуваченої у скоєнні злочину, гарантують їй використання всіх можливостей для захисту. Зміст цих норм враховано при виробленні положень адвокатської етики в правовій системі України.

Норми адвокатської етики, закріплені в національному законодавстві

Норми адвокатської етики, які здобули визнання у документах, що не мають нормативно-правового характеру - кодексах, положеннях, правилах і т. п