РОЗДІЛ 5. МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ

Прагнення розкрити таємницю "добра і зла" притаманне людині від найдавніших часів. За Біблійною версією, знанням добра і зла змій спокушає перших людей: "і ви будете, як боги, що знають добро і зло" (Кн. Буття: 3,5). Та ще більш давні літературні джерела, що дійшли до нас, вже містять і сумнів щодо цінності таких знань, цінності самого благодіяння.

Так давньоєгипетський діалог між паном і рабом про сенс життя пронизаний глибоким песимізмом: "Не чини (благодіянь - авт.)! Піднімись на пагорби зруйнованих міст. Пройди руїнами древності і поглянь на черепи людей, що жили раніше і потому: хто поміж них був володарем зла і хто поміж них був володарем добра?". А на тісний зв'язок моральних добра і зла в житті людини вказав автор біблійної Книги Екклезіаста: "Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б..." (7, 20). Однак справедливою є і сентенція Ювенала: "Жодна зла людина не буває щасливою".

Що ж таке моральне зло? Сучасна етика виокремлює три види зла як анти-блага, узагальнено визначеного як позитивна цінність предметів і явищ.

- фізичне зло;

- соціальне зло;

- моральне зло.

Катастрофічна повінь, цунамі, землетрус, що мають наслідками руйнування будівель, комунікацій, загибель людей - це приклад тільки незначної кількості нещасть, які випадають на долю людства. Всі вони є, звичайно, злом. Але до моралі вони жодного відношення не мають. Цим видам фізичного зла люди вчаться протистояти, зводити до мінімуму його вплив. Наука допомагає робити більш точним прогноз атмосферних та геологічних явищ і процесів, державні структури забезпечують вчасне оповіщення та евакуацію населення з прогнозовано небезпечних регіонів.

Урбанізація, безробіття, злочинність, алкоголізм, наркоманія, сирітство за живих батьків є "хворобами" соціуму, прикладами так званого соціального зла. В цьому випадку в личині зла постають продукти розвитку культури, що були створені людьми для опанування силами природи та зумовлені цими продуктами не завжди очікувані наслідки.

Соціально зорієнтовані економіки, маючи науково обґрунтовану політику і "оздоровчі" програми у відповідних галузях, можуть суттєво впливати на подолання цих деструктивних чинників людського життя. Однак їх дія, попри викликані колосальні втрати фінансових і людських ресурсів, все ж не є власне моральним злом. Ми називаємо фізичним і соціальним злом все те, що шкодить продуктивним можливостям буття, заважає реалізації його призначення, руйнує, зокрема, умови й засоби виживання, фізичного та духовного розвитку людини.

Сучасний дослідник А. Н. Скрипник зазначає, що моральне зло укорінене в людській суб'єктивності, воно є нероздільним з індивідуальною провиною, свободою і відповідальністю. Це таке використання специфічних здібностей (перед усе, свідомості і волі), яке спрямоване на руйнування людини і олюдненого світу. В феномені морального зла відбувається самознищення людського в людині, дегуманізація людей.

Схожі думки висловлює і український вчений В.А. Малахов, вказуючи на те, що моральне зло має місце в тому випадку, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб'єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Отже, визначальним в моральному злі є те, що це зло, яке обирає людина. Зло постає в своїй моральній іпостасі, коли людина схиляється до вибору на користь зла тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин.

Б. Паскаль відштовхуючись від міркувань Аристотеля, зауважив, що зло дається всім без зусиль, і воно багатолике, в той час як добро, можна сказати, завжди однакове. Можливо, саме це багатство виявів зла у житті людини і зумовило більш гострий характер проблеми походження морального зла, осягнення причин вибору на користь зла ніж проблеми морального добра. Адже традиційно добро визначалось так: bonum est quod omnes desiderant (добро - це те, чого бажають усі), і, як дотепно зауважив англійський письменник Дж. Голсуорсі, людська доброта це якість, надлишок якої не шкодить. Здавалось би, добро є більш "природним" для людини. Однак маємо давню традицію, що простежується в різних культурах, досліджувати моральне зло як самостійну проблему філософії, етики, теології. Ця традиція започаткована першими спробами визначити ознаки праведного життя в межах міфорелігійної свідомості (Махабхарата, Старий Заповіт, Авеста...), окреслити ідеал мудреця та осягнути шляхи, що ведуть до вершини істинного життя, в античній філософії, розкрити сутність і походження зла ("Еннеади" Плотіна).

Щодо походження морального зла, зокрема, А. П. Скрипник виокремлює наступні дві головні його "протоформи", які умовно можуть бути визначені як ворожість і розпущеність. Перша з них виникає на підвалинах активного прагнення самоствердження за рахунок іншої людини і виявляє себе в різноманітних модифікаціях негативного відношення до неї.

Друга "протоформа" зла укорінена в небажанні чинити супротив зовнішньому тиску і володіти своїми власними потягами. З приводу цього добре писав Л. М. Толстой: одна з найбуденніших і ведучих до найбільших нещасть зваб є зваба словами: "Всі чинять так". А про значення володіння власними потягами, що виявляють себе як пристрасті, зробив лаконічний висновок американський письменник Генрі Шоу - чеснота полягає не у відсутності пристрастей, а в керуванні ними.

Для класифікації концепції походження зла французький дослідник П. Рікер у своїй відомій праці "Символізація зла" застосовує термін "парадигма". Парадигма (від грецького - приклад, зразок), термін вживаний в філософії та соціології, що означає: 1) строго наукову теорію, втілену в системі понять, що виражають істотні риси дійсності; 2) базову концептуальну схему, модель постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження, пануючих протягом певного історичного періоду у науковому співтоваристві.

Вчений запропонував чотири основні парадигми зла в координатах міфологічного світогляду. Отож джерелами зла, за Рікером, є, по-перше, хаос, що виникає разом із хтонічними богами; по-друге, гріхопадіння людини, її відвернення від Бога; по-третє, трагічна доля героїв, що піддалися спокусі злих богів; нарешті, по-четверте, втілення душі, її перенесення з світу ідеального, вічного і нетлінного, в світ земній, плинний і тлінний.

Більш продуктивним є застосування терміну "парадигма" для позначення усталених, узвичаєних форм потрактування моральних добра і зла, що співвідноситься з історичними типами світогляду і культури. Це дає можливість розглянути не тільки культурно-історичні концепції походження зла, але й висвітлити ті зв'язки, що існують між відповідним типом культури, типами світогляду, які живляться його реаліями і стимулюють чи гальмують його розвиток. Ці зв'язки конкретизуються світоглядними образами моральних добра і зла, що узвичаївшись або в ідеологізованій формі релігійних, філософських, політичних приписів, мистецьких канонів, відіграють роль ціннісних орієнтирів для суспільства, його станів, прошарків, кожної окремої людини.

Історія культури та повсякденна життєва практика надають можливість виокремити кілька типових концепцій зла, що домінували в масовій свідомості і, розкриваючи його суть з різних сторін, впливали на формування відповідних парадигм співвідношення моральних добра і зла.

Етимологія підказує, що в сиву давнину добром вважалося те, що допомагало людині виживати, покращувати умови свого життя, досягати бажаної мети у жорсткому змаганні з силами природи. В умовах індоєвропейських народів "добро" (наприклад, у французів - bien, biens) означає буквально користь, благо, майно, збіжжя, власність, матеріальні цінності. А згадайте формулу "happy end'y" в українській казці: "І стали вони жити-поживати і добра наживати". На противагу цьому зло - все те, що створює перешкоди на життєвому шляху людини, нищить створене важкою працею, приносить негаразди у людський добробут (добре буття).

Початки цивілізованого державно організованого життя привнесли нове у розуміння добра і зла. Так, в силу синкретичності міфологічних уявлень про світ, його краса і благість пов'язувалися з його впорядкованістю, чіткою структурованістю. Слово "космос" у греків власне і означало, в першу чергу, "устрій", "порядок", а потім уже "Всесвіт"1. Космосу, як вищому втіленню добра, справедливості і краси, протистояв Хаос - безмежна первісна маса, полишена порядку, безлад, готовий поглинути все впорядковане, гармонійне. Грецьке chaos виводять з chaino - тобто позіхаю, розкриваю рот чи пащу. Як уособлення зла, потворного, Хаос, згідно "Теогонії" Гесіода, породив Ніч і Морок, від шлюбу яких світ наповнили Смерть, Печаль, Помста, Розбрат і сестри Мойри ("moira" - буквально доля, частина). Людське життя стало залежним від примх Клото, що тримала в руках нитку життя, Лахезис, що визначала жереб, і Атропос, що робила долю людську невідворотною.