РОЗДІЛ 5. МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ

Про готовність чинити опір злу "промовляють" конкретні вчинки, свідомо обрана лінія поведінки, тому істинне буття добра - це доброчинство, чеснота як практичне і діяльне виконання людиною моральних приписів. Байдужість щодо зла - морально осудна, а потурання злу є неприпустимим і фактично прирівнюються моральною свідомістю до творення зла: хто не карає зла, той сприяє його учиненню (Леонардо да Вінчі).

Моральне зло не знищуване в тому сенсі, що іншого способу виявити себе суб'єктом моральної діяльності, виявити свій олюднений зміст, ніж обрати між добром і злом у людини немає.

5.3. Товариськість

Система моральних цінностей людини, будучи орієнтиром у моральному розвитку особистості та суспільства, багато в чому визначає й рівень усталеної моральної культури. Остання ж проявляється в спілкуванні, яке може бути розглянуте як діяльність людей, що задовольняє потребу суспільних істот однієї в одній при вирішенні тих чи інших життєвих проблем. У концентрованому вигляді моральна культура виявляє потребу людини в доброзичливості, взаємоповазі, приязні як важливих сторонах вирішення матеріальних, побутових, сімейних та інших проблем.

Спілкуванню властиві дві форми прояву, що не виключає, однак, їх переплетення на практиці. Йдеться про "особову"" й "безособову"" (або функціональну) форми. Безособова характерна для типових ситуацій, що виникають при вирішенні життєвих проблем, і тому більш пов'язана зі стереотипами поведінки. Моральний досвід спілкування виробив для безособової форми й особливий регулятор - етикет, котрий, виступаючи як сукупність загальноприйнятих у суспільстві, впорядкованих норм поведінки, регулює безособові відносини між людьми й відображає немовби зовнішню культуру спілкування.

Етикет, особливо демократичний, в основі своїй має спільні принципи взаємин людей - гуманізм і творчість. Етикетні приписи сприяють культивуванню позитивних моральних якостей особистості, подоланню недоліків, стимулюють моральне самовдосконалення індивіда. Повноцінним спілкування стає, набуваючи форми міжособистісного, або "особового" спілкування, яке, по суті, є практичною формою існування самої моральності. При цьому форма етикетної регуляції вже неспроможна виразити всю гаму моральних спонук: від альтруїстичних, що мають за мету творити добро, зробити щасливим іншого, до споживацьких, вузько прагматичних, що зводять відносини між людьми до відношення речей.

Так само як і етикет, міжособистісне спілкування в своїх найвищих проявах ґрунтується на принципах гуманізму й творчості. В кінцевому підсумку таке спілкування має за мету утвердження людського в людині. Динаміка міжособистісного спілкування вимагає творчого осмислення відносин, у які вступає особистість, сприяє виробленню взаємної довіри, поваги. Зорієнтоване на моральні цінності (товариськість, дружба, любов) спілкування формує у людини почуття відповідальності, достоїнства, благородства, любові, розкриває в ній здатність до самопожертви.

Товариськість як моральна цінність відображає потребу людини у спілкуванні, спільній діяльності. Товаришування як форма моральної культури передбачає спільність цілей, схожість життєвих поглядів, що викликає відповідну емоційну забарвленість відносин - вибірковість, симпатію, прагнення до взаємодопомоги, взаєморозуміння. Для товариських стосунків характерний інтерес до спільної діяльності. Згідно "Толкового словаря живого великорусского язика" В. Даля слово "товариш" і етимологічно, й історично походить від слова "майно", "товар" і означає "рівня в усьому, односум, помічник, співробітник, співучасник" Напевно, це слово виникло в купецькому середовищі й означало власників спільного майна. З плином часу слово сповнилося новим, глибшим змістом.

Народний епос, літописи свідчать про властиве нашим предкам високе поцінування товариськості. Виникши з практичної необхідності виконання спільної справи, товариськість поступово перетворилося на одну з благородних потреб людини, неминущу моральну цінність суспільства. Для поєднання своїх зусиль у досягненні спільної мети (ратній справі, творчості, культурно-просвітницькій діяльності) люди здавна підтримували товариські стосунки.

Специфіка різних сфер соціального життя відображувалася в багатстві смислових відтінків поняття "товариськість" ("товариство художників", "товариство майстрових", "товариші по зброї", "шановне товариство" і т. д.). Суть цього поняття становлять практиковані взаємодопомога у спільній справі й прагнення вдосконалювати особисті якості один одного в інтересах досягнення спільної мети. Формуванню товариських відносин сприяють і схожі умови життя, що є ознакою для розрізнення товариських і приятельських стосунків. Звичайно приятельські стосунки складаються на основі якихось, здебільшого несуттєвих (тимчасових, вузьких, незначних) інтересів та особистих симпатій.

На рівні приятельських відносин аж ніяк не є обов'язковим збіг уявлень про мету життя, можуть бути відсутніми й глибокий спільний інтерес, і серйозна заінтересованість долею один одного. Ці відносини взаємно доброзичливі, підтримуються особистими зустрічами, телефонними переговорами, листуванням, пов'язані з виконанням деяких взаємних послуг, обміном думками. В рамки приятельських відносин не входить спільне досягнення суттєво значущих цілей. Не досягається тут і той ступінь душевної близькості, за якої спілкування людей веде до вдосконалення особистих якостей один одного. Тим-то приятельські стосунки не оперті на міцні підвалини й досить легко припиняються.

Товариські ж стосунки встановлюються між людьми, котрі протягом тривалого часу беруть участь у процесі спільної діяльності. їх єднають спільні інтереси, звісно, спільна мета й, головне, почуття відповідальності за спільну справу. Характер діяльності людей безумовно впливає на міцність їхніх товариських стосунків. Діяльність, пов'язана з труднощами, навіть із ризиком для життя (туризм, альпінізм, військова служба) особливо мідно цементують товариськість між її учасниками. Високо поціновував військове товаришування М. В. Гоголь. "Немає уз,- писав він,- святіших за товаришування!" І це зрозуміло, бо в екстремальних умовах успіх заходу (а в бою - й життя товаришів) великого мірою залежить від рівня розвитку товариських відносин у колективі. Це велике бажання досягти поставленої мети, самовідданість, високе почуття обов'язку й відповідальності, готовність прийти на допомогу. Історія нашої країни не раз давала приклади того, як люди, жертвуючи собою, рятували своїх товаришів.

Бажання і вміння побачити й схвалити в людині все цінне, добре, хороше властиві саме товариським відносинам. Однак і перше, й друге не виникають стихійно. Вони формуються в сім'ї, дитячому та шкільному колективах. Вчить товариських стосунків і доросле життя. Саме тоді вони повною мірою позначаються постійністю й прихильністю. Тут починають усвідомлюватися ті обов'язки, котрі накладаються на особистість товариськими відносинами. Це увага до інших, готовність прийти на допомогу, незламна чесність щодо товаришів, принциповість, бажання усунути недоліки, (свої й товаришів), нетерпимість до моральних пороків. Тому цілком доречною у товариських відносинах є при потребі критика недоліків у роботі товаришів. Єдиною умовою цього є власна самовіддана участь у спільній справі, сумлінне виконання своїх обов'язків.

Товариські стосунки будуються за своєрідним "золотим" правилом - не ущемляти інтересів один одного, але водночас не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності, та її результатів, самокритично поціновувати свою в ній участь, особистий внесок. Якщо мотивами критики є піклування про людину, повага до неї, бажання допомогти їй у пошуках виходу зі скрутної ситуації чи у виправленні недоліків, і якщо при цьому людина відчуває прихильність до себе колективу або товариша, то така критика стає відправним пунктом на шляху самовдосконалення. Така критика зближує колектив та особистість, зміцнює товариські відносини, які слугують необхідною передумовою справжньої дружби.

5.4. Дружба

На відміну від товариськості дружба являє собою інтимніше спілкування. У своїй праці "Дружба. Этико-психологический очерк" І. С. Кон вказує, що дружба передбачає "не тільки взаємодопомогу, а й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов". Аналіз літературних пам'яток показує, що дружба завжди пошановувалася як найбільша соціальна і моральна цінність. Дві глави своєї "Нікомахової етики" присвятив дружбі Арістотель, розглядаючи її як чесноту й найнеобхідніше для життя. За Арістотелем, "ніхто не вибере життя без друзів, навіть в обмін на всі інші блага... Дружба - це не тільки щось необхідне, а й щось морально прекрасне...".

Що ж відрізняє дружбу від інших міжособистісних відносин і прихильностей? Передусім дружба є почуттям самоцінним, вона - сама по собі благо. Якщо в ділових стосунках людина використовує іншого як засіб для досягнення певної мети, то друзі допомагають один одному, що й знайшло, своє відображення у словах: "Не в службу, а в дружбу". Дружба - не послуга, за неї не дякують, зазначав великий російський поет Г. Р. Державін.

Дружба - індивідуально-вибіркова й ґрунтується на взаємній симпатії. Це відрізняє її від близькості, характерної для кровнородинних відносин, і від товаришування, де відносини формуються колективом, необхідністю виконувати спільну справу. "Серцями схожі ми: він - ніби другий я",- писав О. С. Пушкін.

Нарешті, дружба, як уже зазначалося, є ставленням глибоким і інтимним. Дружба, що має підґрунтям товариські стосунки, звичайно ж, передбачає взаємодопомогу, готовність до самопожертви. Разом із тим вона передбачає й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов. Довіра була визначена французьким письменником Ж. Лабрюйєром як перша передумова дружби. Підкреслював цю особливість дружби й російський літературний критик, публіцист Б. Г. Бєлінський, котрий вважав, що там, де немає цілковитої відвертості, цілковитої довірливості, де приховується хоч малість яка-небудь, там немає й не може бути дружби.

Уявлення про дружбу й реальні міжособистісні відносини людей великою мірою залежать від історичної епохи, від того, які соціальні класи чи групи вони представляють, нарешті, від рівня моральної культури окремих індивідів.