РОЗДІЛ 5. МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ

"Ерос" - це стихійна й палка жага володіння улюбленою істотою, що не лишає місця для жалості чи милостивості. "Агапе" - це потреба в самовіддачі, милостива любов до "ближнього", жадання люблячого розчинитися в коханому. Поряд із цими типами любові виокремлювалася ще "філія" - любов-дружба, любов-приязнь індивіда до індивіда, зумовлена соціальними зв'язками й особистим вибором, і "сторге" - любов-прихильність, особливо сімейна.

Сучасна типологія додає до наведених вище різновидів любові ще два - "маніа" і "людус". "Мата" - любов-тривога, туга, одержимість. "Людус" - любов-гра, в орбіті якої партнерів утримує тільки секс і ... відсутність будь-яких обов'язків один до одного.

Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.

У спеціальній психологічній літературі наводяться й ще детальніші класифікації любові. В нашому випадку типологія любові - не самоціль. Та водночас звернення до результатів такого аналізу дає можливість простежити сутнісно закономірне в цьому явищі через з'ясування об'єднуючого, схожого в цих класифікаціях.

Таким є осягнення того, що найвищою, найзначущішою для людини формою любові виступає цілісна під егідою духовності спрямованість суті однієї людини до іншої. "Це сміливе занурення в переживання єдності" (Е Фромм) в усій багатоманітності сторін, але передусім у духовній.

І тому це насамперед здатність любити, що виступає як ставлення людини до світу взагалі, людини взагалі. "...Якщо я справді люблю якусь людину, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь "я люблю тебе", я мушу бути здатним сказати "я люблю в тобі все", "я люблю завдяки тобі увесь світ, я люблю в тобі самого себе" (Е. Фромм).

Таким чином, любов постає як глибоко моральне ставлення, що підноситься до субстанційних основ людського буття. Крім того, любов є діяльна, активна заінтересованість у житті та розвитку коханого, високе почуття відповідальності та обов'язку. Це буття як самовіддача, як утвердження іншого. "Любов до когось це не просто сильне почуття - це рішимість, це розумний вибір, це обіцянка" (Е. Фромм). І, нарешті, не можна зазнати справжньої любові, якщо головною цінністю стала вона сама, а не той, кого любиш. Насолоджуватися справжнім коханням, прагнучи тільки любовних утіх, неможливо. "Природна любов, ставши богом, не залишається любов'ю" (К. С. Льюїс).

Проілюструвати сказане можна, звернувшись до еволюції культури "пристрасті" з її культурно-історичному втіленні. Зведена свого часу на п'єдестал романтизму (XVII-XIX ст.) як ідеал, що дарує захист від ницості й жорстокості довколишнього світу, в своїй абсолютизації пристрасть призвела в підсумку до девальвації кохання (стихія "сексуальної революції" в XX ст.).

Ця закономірність проявляється не тільки у сфері інтимних міжособистісних стосунків. Такий же підсумок і для любові як спрямованості на ідею, людську сутність, Батьківщину, Бога. І тут любов як самоціль плодить і множить зло. Наприклад, у своїй крайній, безумній формі патріотизм стає расизмом натовпу, сліпе служіння ідеї чревате фанатизмом і т. п

Таким чином, істинна любов завжди моральна як активне проникнення в іншому, як виходження за себе самого сьогоднішнього, обмеженого, до нових висот людського виміру, де "в акті віддавання себе, в акті проникнення вглиб іншої людини, я знаходжу себе, я відкриваю себе, я відкриваю нас обох, я відкриваю людину" (Е. Фромм). Любов - одна з найвищих моральних цінностей. Саме такою вона спроможна в людській життєдіяльності, постає як глибинне джерело і моральна основа шлюбних відносин і сім'ї.

Товаришування, дружба і любов - моральні цінності, що формувалися історично як відповідь на потребу долати агресію щодо "чужого", "іншого". Орієнтуючись на ці цінності ми стаємо спроможними побудувати світ відповідний сутності людини в нас і зовні нас.

На останок, разом з Ентоні де Мелло, пропонуємо подумати над змістом притчі.

Одного разу Майстер сказав:

- Ти не "переможеш" зло до тих пір, допоки не побачиш добро, яке воно робить.

Це дуже спантеличило учнів, але Майстер не поспішив з поясненнями. Наступного дня він запропонував учням молитву, що була поспіхом написана на клаптику паперу, знайденому в концтаборі Равенсбрюк: "Господи, пам'ятай не тільки добрих чоловіків і жінок, але й злих.

Пам'ятай не тільки про всі страждання, яким нас піддали.

Пам'ятай, що ці муки принесли свої плоди - наше товаришування, відданість, смиренність, хоробрість і щедрість, велич серця (курсив - авт), що надихнула нас на все це.

І коли настане Судний день, хай всі ці плоди стануть для них нагородою і прощенням".