Матриця Леслі не від'ємна і нерозкладна, і тому характеристичне рівняння має дійсне додатне характеристичне число, максимальне серед усіх характеристичних чисел і є простим коренем цього рівняння. Це число і є головним власним числом матриці. Крім того, оскільки, рівняння не має нульових коренів. Із цих умов випливає, що асимптотичний розв'язок системи для досить великих k визначатиметься власним числом
(максимальним зі всіх) і відповідним йому власним вектором
матриці Леслі:
де- деяка стала, залежна від координат початкового розподілу вектора X(O).
Якщо, то популяція зростає (
збільшується із зростанням к); якщо
, то популяція гине (старіє); нарешті, якщо
, то загальна чисельність популяції асимптотика прагне до постійної величини. Можна показати, що
еквівалентно виразу
, тобто умові зростання популяції, аналогічно
відповідає загибелі, а
– стаціонарній чисельності популяції. Таким чином, за виглядом матриці L без визначення максимального власного значення
можна робити якісні висновки про характер модельованої популяції у часі.
Як приклад розглянемо просту модель Уїльямсона (1981):
(6.63)
Початкова популяція складається з однієї самки старшого віку, що відбито у векторі-стовпці в лівій частині рівняння. Після одного часового інтервалу в популяції буде вже 12 самок молодшого віку, оскільки
(6.64)
Повторне застосування моделі, коли вектор для попередньої популяції помножується на коефіцієнти плодючості і виживання, дає такі результати:
(6.65)
Кожна тварина старшого віку, перш ніж померти, встигає вивести в середньому 12 нащадків, кожна тварина середнього віку, перш ніж померти або перейти в наступний клас (імовірність цих подій однакова), виводить у середньому 9 нащадків. Молоді особини не народжують потомства і з імовірністю 1/3 потрапляють до середньої вікової групи.
На рис. 6.13 в логарифмічному масштабі показані зміни чисельності кожної вікової групи для перших 20 часових інтервалів. З моменту часу, до якого спостерігаються коливання чисельності, передбачені численності експоненціально зростають, причому співвідношення між чисельностями тварин різного віку залишається постійним.
Головне власне число і власний вектор можна знайти простим методом послідовних наближень. Головне власне число дає швидкість, з якою зростає розмір популяції, в нашому випадку це 2, тобто за кожен часовий інтервал розмір популяції подвоюється. У загальному випадку, якщо λ – головне власне число,
(6.66)
де V –- стійка вікова структура популяції, причому чисельність вікових класів представлена у вигляді відносних величин. Якщо побудувати графік залежності логарифма розміру популяції (чисельності) від часу, то нахил цього графіка після досягнення стійкої структури буде дорівнювати- внутрішній швидкості природного приросту.
Рисунок 6.13 – Прогноз чисельності самок молодшого, середнього і старшого віку
Знаючи головне власне число, можна за рівнянням оцінити також число особин, яких необхідно вилучити з популяції, щоб розмір її став рівний початковому (тут H – частка особин, %, що вилучаються з популяції).
(6.67)
У свою чергу, відповідний головному власному числу власний вектор відображає стійку вікову структуру популяції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Матричні моделі“ на сторінці 3. Приємного читання.
