• зони песимуму (верхнього і нижнього) – діапазони значень чинника, в яких організм випробовує сильне пригнічення;
• зона життєдіяльності – діапазон значень чинника, в якому він активно проявляє свої життєві функції;
• зони спокою (верхнього і нижнього) – вкрай несприятливі значення чинника, при яких організм залишається живим, але переходить у стан спокою;
• зона життя – діапазон значень чинника, в якому організм залишається живим.
Рисунок 2.21 – Крива життєдіяльності багаторічної рослини; 1 – точка оптимуму, 2 – точки мінімуму і максимуму, 3 – летальні, або латентні, точки
За межами зони життя розташовуються летальні значення чинника, при яких організм не здатний існувати.
Значення екологічного чинника між його мінімальним (min) і максимальним (max) значеннями називається зоною толерантності. Часто використовують поняття "екологічна валентність" – діапазон коливань значень фактора, за яких організм здатний лишатися живим. Форми із широкою екологічною валентністю називаються еврибіонтними, з вузькою – стенобіонтними (eurys – широкий, stems – вузький). Види, які відзначаються виключно широкою екологічною валентністю, а тому дуже поширені, називаються убіквістами (ubique – скрізь). У межах зони толерантності виділяють зону нормальної життєдіяльності – ті значення фактора, в межах яких організм (чи популяція) не лише виживає, а й здійснює всі притаманні даній системі функції (ріст, живлення, розмноження). За значень екологічного чинника, що виходять за межі зони нормальної життєдіяльності, проте розміщені в межах зони толерантності, виділяють зони гіесимуму. В межах цих зон біосистема ще здатна існувати, проте не всі притаманні їй функції тут здійснюються (зазвичай популяції тут не характерне самовідтворення, організми часто не ростуть і не живляться). Кількісний діапазон екологічного чинника, що відповідає потребі організму і забезпечує найсприятливіші умови для його життєдіяльності, називають зоною оптимуму (від лат. optimum – найкраще).
Зміни, що відбуваються з організмом у межах діапазону пластичності, завжди є фенотипічними, при цьому в генотипі кодується лише міра можливих змін – норма реакції, яка і визначає ступінь пластичності організму.
На основі індивідуальної кривої життєдіяльності можна прогнозувати і видову. Проте, оскільки вид є складною надорганізмовою системою, що складається з безлічі популяцій, розселених по різних місцевостях з неоднаковими умовами середовища, при оцінці його екології користуються узагальненими даними не по окремих особинах, а по цілих популяціях. На градієнті чинника відкладаються узагальнені класи його значень, що представляють певні типи місцепроживань, а як екологічні реакції найчастіше розглядається велика кількість або частота виду, його зустрічаємість. При цьому необхідно говорити вже не про криву життєдіяльність, а про криву розподілу частот.
Потрібно відзначити, що картина залежності між інтенсивністю чинника та рівнем енергетичних витрат організму має вигляд, протилежний загальновідомій ілюстрації закону толерантності Шелфорда: за оптимального значення того чи іншого чинника виграти енергії на підтримання життєдіяльності організму мінімальні. А будь-яке відхнтення значень чинника від оптимальних призводить до зростання енерговитрат (на підтримання гомеостазу чи енантіостазу) (рис. 2.22).
Рисунок 2.22 – Інтенсивність енерговитрат за різної інтенсивності фактора
За мінімізації енерговитрат на підтримання життєдіяльності уможливлюється: ефективне використання доступних енергетичних ресурсів на ріст, розмноження та інші притаманні організму чи популяції функції, що й забезпечує процвітання даної біосистеми.
Для кількісної оцінки значення того чи іншого екологічного фактора в житті організму, популяції, угруповання чи екосистеми в цілому можна використати ранжування факторів за відносною силою їх впливу. При цьому найістотніший вплив чинить той фактор, мінімальне відносне відхилення якого викликає максимальні зміни в параметрах досліджуваної системи.
Як приклад розглянемо графік областей виживання й оптимуму метелика яблуневої плодожерки, який є небезпечним шкідником садів, а також визначимо, яка небезпека розмноження цього шкідника в районах з літніми температурами 18-25 °С і вологістю 70-90 %, та у районах з літніми температурами 20-35 °С і вологістю повітря 20-35 %.
На горизонтальній осі відкладемо значення вологості повітря (у %), на вертикальній – температури (у °С). Повна загибель лялечок яблуневої плодожерки настає в умовах, коли виникають такі поєднання вологості й температури: 10 °С і 100 %; 4 °С і 80 %, 15 °С і 40 %, 28°С і 15 %, 36 °С і 55 %, 37 °С і 100%.
Менше 10 % лялечок гине при виникненні поєднань: 20 °С і 85 %, 22 °С і 95 %, 27 °С і 55 %, 26 °С і 55 %, 22 °С і 70 %.
З'єднаємо замкненою кривою точки, відповідні кожному рівню виживання. На одержаному графіку бачимо (рис. 2.23), що зона оптимуму лялечок яблуневої плодожерки знаходиться всередині червоної області, тобто знаходиться в межах температур від 20 до 32 °С при вологості від 55 до 95 %.
У районах з літніми температурами 18-25 °С і вологістю 70-90 % розмноження цього шкідника проходитиме інтенсивно і зростатиме в міру збільшення температури до 25 °С (див. область на графіку ABCD).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види дії екологічних чинників на організми“ на сторінці 2. Приємного читання.
