Дія законів народонаселення впливає на тип зміни поколінь. Відомо два типи зміни поколінь - традиційний (тип швидкої зміни) і сучасний (тип повільної зміни). Перехід від традиційного до сучасного типу зміни поколінь зветься демографічним переходом.
Загальною кількісною мірою народонаселення світу, країни, окремих її частин є його чисельність. Чисельність населення визначається на певну дату, момент часу. Є категорії наявного і постійного населення. До наявного населення належать особи, які в момент перепису знаходились на цій території незалежно від місця їх постійного мешкання. До постійного населення належать особи, які постійно мешкають на цій території.
У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення корінних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен називають демографічним старінням. Старіння населення - одна з тих необоротних змін, які поєднані з переходом до нового типу відтворення населення. Демографічне старіння - об'єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки необоротні, і єдине, що можна й треба зробити, це усвідомити його неминучість та історичний характер і враховувати це у суспільній практиці, зокрема при розробці заходів демографічної політики.
Розглянемо історію так званих "демографічних революцій" людства.
Протягом більшої частини існування людства, з часів неолітичної революції і аж до початку XIX ст. на Землі панував тип відтворення населення, який прийнято називати традиційним. Для нього були характерні висока народжуваність, близька до фізіологічного рівня (40-45 осіб на 1000 жителів), дуже висока смертність (30-35 осіб на 1000 жителів) і в результаті - низький природний приріст населення. Цей тип був нерозривно пов'язаний з аграрною економікою, з докапіталістичними відносинами, з орієнтацією на багатодітну сім'ю, у якій діти з раннього віку беруть участь у господарських роботах. Можна сказати, що саме висока смертність була тоді регулятором усього процесу розвитку.
Друга "демографічна революція" сталася наприкінці ХУЛІ - на початку XIX ст. у зв'язку з переходом від аграрної до індустріальної економіки, що ознаменувалося промисловими переворотами в країнах Європи. Поступове зниження смертності у міру розвитку охорони здоров'я в цих країнах призвело тоді до помітного збільшення природного приросту населення. Але в усіх інших регіонах світу продовжував зберігатися традиційний тип.
Третя "демографічна революція" почалась у середині XX ст. і захопила насамперед економічно розвинуті країни. Саме для її характеристики широко застосовується термін "демографічний вибух", який з публіцистичної літератури перейшов і в науковий вжиток.
Отже, Homo sapiens існує на планеті біля 100 тис. років, та лише приблизно 8 тис. років тому на Землі стало проживати близько 10 млн людей. Чисельність землян збільшувалася дуже повільно, поки вони жили завдяки полюванню і збиранню, вели кочівний спосіб життя. Але з переходом до осілого землеробства, до нових форм виробництва, особливо промислового, кількість людей стала збільшуватися і до середини XVIII ст. становила майже 800 млн. Приблизно у 1820 р. чисельність землян досягла першого мільярду. Потім ситуація різко змінилася - населення перейшло від стану повільного зростання до епохи вибухоподібного збільшення. У 1927 p., лише через 100 років після досягнення мільярдного рівня, його чисельність перевищила 2 млрд. Третій мільярд був зафіксований у 1959 p., четвертий - вже через 15 років, у 1974 p., а всього через 13 років, 11 липня 1987 року було оголошено ООН "днем народження 5-мільярдної людини". Шість мільярдів людей були вже у жовтні 1999 р.
За оцінками демографів ООН, у 2006 р. на земній кулі проживало вже понад 6,5 млрд осіб, і таке зростання продовжується (табл. 6.1). 10 липня 2011 р. Ганноверський фонд населення Землі оприлюднив дані, згідно з якими на планеті проживає 6,89 млрд осіб. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130 млн людей, вмирає приблизно 50 млн; таким чином, приріст населення становить у середньому 80-85 млн людей. Щосекунди народжуються троє людей.
Таблиця. 6.1. Динаміка чисельності населення світу
| 1950 | 2515 | 220 | 22 | 1,6 |
| 1960 | 3019 | 504 | 50 | 1,8 |
| 1970 | 3698 | 679 | 68 | 2,0 |
| 1980 | 4450 | 752 | 75 | 1,8 |
| 1990 | 5292 | 842 | 84 | 1,7 |
| 2000 | 6291 | 969 | 97 | 1,6 |
| 2011 | 7190 | 929 | 93 | 1,4 |
| 2023 | 8000 | 810 | 81 | 1,3 |
За останнім прогнозом експертів ООН (11 липня 2011 р.), населення Землі перевищить 7 млрд осіб у 2011 р., а до 2023 р. може скласти 8 млрд. До 2050 р. населення Землі досягне 9 млрд, а до кінця століття становитиме 10,1 млрд. При цьому збережеться тенденція приросту чисельності людей в основному за рахунок найбідніших країн, що тільки посилить проблему бідності в масштабах планети. Експерти стверджують, що найбільш "багатонаселеною" державою стане Індія, яка обжене Китай, що лідирує нині. До 2050 р. чисельність населення Індії перевищить населення Китаю майже на 200 млн осіб.
Як свідчить досвід низки країн, зниження темпів приросту населення залежить від багатьох факторів: забезпечення всього населення житлом належної якості, повної зайнятості, вільного доступу до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації сільського господарства, без розвитку освіти, вирішення соціальних питань. Дослідження, проведені у деяких країнах Азії і Латинської Америки, свідчать, що там, де рівень економічного і соціального розвитку низький, більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, і навпаки, народжуваність знижується при здійсненні прогресивних економічних перетворень.
Саме з економічною і соціальною нерівністю пов'язують таке важливе демографічне явище, як міграції населення. Міграція (від лат. migratio - переселення) - це фізичне переміщення населення, внаслідок чого відбувається зміна його кількості. Міграція завершується зміною постійного місця мешкання, що у буквальному сенсі означає переселення. У широкому розумінні міграції, крім переселень, охоплюють усі види переміщень населення у просторі - сезонні, епізодичні, маятникові.
Сезонні міграції - це переміщення населення до місць тимчасової праці і проживання із збереженням можливості повернення до місць постійного мешкання. Епізодичні міграції - ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, здійснювані не тільки нерегулярно у часі, а й необов'язково у тих самих напрямках. Маятникові міграції - це масові щоденні або щотижневі переміщення населення від місць мешкання до місць праці та у зворотний бік.
Однією з головних ознак міграцій є перетин кордонів тих чи інших територій, держав, населених пунктів. На цій підставі виокремлюють зовнішні та внутрішні міграції. Переміщення з однієї країни до іншої називається зовнішньою міграцією. Іншою їх назвою є міжнародні, які, у свою чергу, поділяють на міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні. Внутрішні міграції характерні майже для всіх країн - це переїзд, переміщення населення в межах країни.
Виїзд до іншої країни на постійне місце проживання називається еміграцією, в'їзд людей до країни - імміграцією. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять - іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії - до країн Західної Європи; з країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії - до США; з України, Білорусі, Росії - до США, ФРН та Ізраїлю. З процесів внутрішньої міграції найбільш цікавим є переселення із села до міста.
Зовнішні міграції відбувалися постійно, але масового характеру вони набули з виникненням капіталістичних відносин. Центром масової міграції стала Західна Європа. За 1815-1915 рр. з Європи виїхало 35-40 млн осіб. Більшість переїхала до Північної Америки, де освоювалися величезні території. Прикладами насильницької еміграції є вивезення негрів з Африки до Америки (XVIII ст.), переселення кримських татар у XX ст. до Сибіру та Уралу. Є міграції тимчасові, головним чинником яких стає економічний і соціальний рівень розвитку країн. Наприклад, у країнах Західної Європи працюють 13-14 млн іноземців. Окремо можна говорити і про сезонні міграції (з Мексики - для збору врожаю до СІНА). Важливе значення має й політичний фактор (після розпаду СРСР зросла еміграція до Західної Європи, США, Канади, Ізраїлю, Австралії). Вивчаючи переміщення населення, демографи визначили основні причини міграції:
• природно-географічні (освоєння нових земель - США, Австралія);
• соціально-економічні (із слаборозвинених країн до розвинених, наприклад, переїзд кращих учених до США, Японії, ФРН);
• релігійні (між Індією та Пакистаном, Бангладеш та ін.);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика демографічної ситуації“ на сторінці 2. Приємного читання.
