У 1974 р. вчені Каліфорнійського університету дійшли висновків, що хлорфторвуглеці можуть руйнувати озон. Відтоді так звана хлорфторвуглецева проблема стала однією з основних у дослідженнях забруднення атмосфери. ХФВ вже більше ніж 60 років використовуються як "холодогенти" у холодильниках і кондиціонерах, пропеленти для аерозольних сумішей, піноутворюючі агенти у вогнегасниках, очищувачі для електронних приладів, при хімічному чищенні одягу, у виробництві пінопластів. Колись розглядалися як ідеальні для практичного застосування хімічні речовини, оскільки вони дуже стабільні і неактивні, а отже, нетоксичні. Але саме інертність цих сполук робить їх небезпечними для атмосферного озону. ХФВ не розпадаються швидко у тропосфері, як це відбувається з більшістю оксидів азоту, і зрештою проникають у стратосферу. Коли молекули ХФВ піднімаються до висоти приблизно 25 км, де концентрація озону максимальна, то зазнають інтенсивного впливу ультрафіолетового випромінювання, який не проникає нижче внаслідок екрануючої дії озону. Ультрафіолет руйнує стійкі у звичайних умовах молекули ХФВ, вони розпадаються на компоненти, що мають високу реакційну здатність, зокрема, атомний хлор. Таким чином, ХФВ переносять хлор з поверхні Землі через тропосферу і нижні шари атмосфери у стратосферу, до висоти з найбільшою концентрацією озону.
Унаслідок цього 1 атом хлору може зруйнувати до 100 тис. молекул озону, перш ніж буде дезактивований або повернеться у тропосферу. Сьогодні викиди ХФВ в атмосферу оцінюються мільйонами тонн, але потрібно зазначити, що навіть у випадку повного припинення виробництва і використання ХФВ негайного результату досягнути не вдасться: дія ХФВ, що вже потрапили в атмосферу, буде продовжуватися, як мінімум, ще декілька десятиріч.
Зважаючи на це, багато країн почали вживати заходи щодо скорочення виробництва і використання ХФВ. З 1978 р. у США було заборонене використання ХФВ в аерозолях. На жаль, їх використання в інших галузях обмежене не було. 1987 р. 23 найрозвинутіші країни світу підписали в Монреалі конвенцію, що зобов'язала їх знизити споживання ХФВ до 1999 р. на половину порівняно з рівнем 1986 р. Для використання як пропелента в аерозолях вже знайдений замінник ХФВ - пропан-бутанова суміш, яка за фізичними параметрами майже не поступається фреонам, але, на відміну від них, вогненебезпечна. Такі аерозолі вже використовують у багатьох країнах світу. Складніше з холодильними установками - другим за величиною споживачем фреонів. Адже через полярність молекули ХФВ мають високу теплоту випаровування, що дуже важливо для робочого тіла в холодильниках і кондиціонерах. Найкращим відомим на сьогодні замінником фреонів є аміак, але він токсичний і все ж поступається ХФВ за фізичними параметрами. Хороші результати застосування фторованих вуглеводнів. У багатьох країнах ведуться розробки нових замінників і вже досягнуто непоганих практичних результатів, але повністю ця проблема ще не вирішена.
Використання фреонів продовжується, і рівень ХФВ в атмосфері поки не стабілізується. Так, за даними мережі Глобального моніторингу змін клімату, у фонових умовах - на берегах Тихого й Атлантичного океанів та на островах, далеких від промислових і густонаселених районів, - концентрація фреонів зростає зі швидкістю 5-9 % на рік. Вміст у стратосфері фотохімічно активних сполук хлору сьогодні у 2-3 рази вищий порівняно з рівнем 50-х років XX ст., до початку інтенсивного виробництва фреонів.
Крім холодоагентів, до особливо небезпечних "ворогів" атмосфери належить також метилбромід. Цей газ використовують у сільському господарстві як засіб захисту рослин. Але метилбромід знищує не лише шкідників у ґрунті, а й озон в атмосфері, причому навіть у вищих шарах, ніж фреони. Підраховано, що руйнівна сила атома брому у 80 разів більша, ніж атома хлору. Бром, який міститься у метилброміді, набагато небезпечніший для стратосферного озону, ніж хлор із фреонових газів. У Німеччині фермери широко застосовували метилбромід при вирощуванні картоплі та цукрового буряку, а 1982 р. його використання було заборонено, але не через загрозу руйнування озонового шару (тоді про це ще не йшлося), а через небезпеку для ґрунтових вод.
Європейський Союз уже майже повністю відмовився від використання метилброміду. Виняток становлять лише Іспанія та Італія, де дуже поширене вирощування тепличних культур, зокрема, томатів і огірків. У США метилбромід застосовують в основному на квіткових та полуничних плантаціях у Каліфорнії та Флориді. Як відомо, сільське господарство США вирізняється своєю монокультурністю, тобто фермер, який має, наприклад, плантації полуниць у Флориді, вирощує тільки їх, і до того ж, багато років поспіль. Проблема полягає у тому, що в ґрунтах розмножується величезна кількість шкідників, які спеціалізуються на певних культурах. У таких випадках використовують метилбромід, який є дуже агресивною отрутою. Відмова від метилброміду практично означає відмову від монокультурного господарювання, а для фермерів це пов'язано з ризиком та фінансовими збитками. Жорстка конкуренція на ринку не дозволяє робити перерви у виробництві.
Отже, прогнози, які передбачали, що при збереженні сучасного рівня викидів ХФВ до середини XXI ст. вміст озону в стратосфері може впасти удвічі, можливо, були дуже песимістичними. По-перше, "дірка" над Антарктидою багато в чому є наслідком метеорологічних процесів. Утворення озону можливе тільки при наявності ультрафіолету, тобто під час полярної ночі не відбувається. Взимку над Антарктикою утворюється стійкий вихор, який перешкоджає притоку багатого на озон повітря із середніх широт, тому до весни навіть невелика кількість активного хлору здатна завдати серйозної шкоди озоновому шару. Такого вихору майже немає над Арктикою, тому у Північній півкулі зниження концентрації озону значно менше. Багато дослідників вважають, що на процес руйнування озону впливають полярні стратосферні хмари. Ці висотні хмари, які набагато частіше спостерігаються над Антарктикою, ніж над Арктикою, утворюються взимку, коли немає сонячного світла, І в умовах Антарктиди температура у стратосфері падає нижче за -80 °С. Можна передбачити, що сполуки азоту конденсуються, замерзають і залишаються зв'язаними з хмарними частинками, відповідно, вони позбавлені можливості вступити в реакцію з хлором. Усе свідчить про те, що ХФВ здатні спричинити значне зниження концентрації озону тільки у специфічних атмосферних умовах Антарктиди, а для помітного ефекту в середніх широтах концентрація активного хлору має бути набагато вищою. По-друге, при руйнуванні озонового шару жорсткий ультрафіолет почне проникати глибше в атмосферу. А це означає, що утворення озону відбуватиметься як і раніше, але тільки трохи нижче, в області з великим вмістом кисню.
Хоча перші песимістичні оцінки і були переглянуті, це в жодному разі не означає, що проблеми немає. Швидше стало зрозуміло, що немає нагальної, "катастрофічної" небезпеки. Навіть найбільш оптимістичні оцінки передбачають за сучасного рівня викидів ХФВ в атмосферу серйозні біосферні порушення у другій половині XXI ст., тому скорочувати використання ХФВ все ж необхідно.
Внаслідок своєї хімічної активності, молекули озону (O3) можуть реагувати з багатьма неорганічними й органічними сполуками. Головні речовини, що сприяють руйнуванню молекул озону:
• прості речовини - водень (Н2), атоми кисню (О), хлору (Сl), брому (Вr);
• неорганічні сполуки - хлороводень (HCl), монооксид азоту (NO);
• органічні сполуки - метан (СН4), фторхлор- і фторбром-фреони, які виділяють атоми хлору і брому.
Оксиди азоту відіграють важливу роль у реакціях руйнування озону в середній стратосфері. Незважаючи на те, що азоту в атмосфері більше, ніж будь-якого іншого газу, утворення його оксидів безпосередньо з молекулярного азоту незначне, оскільки молекула N2 дуже стабільна, фактично інертна. Для її розпаду потрібно багато енергії, наприклад, розряд блискавки або дуже жорстке випромінювання, сонячні протони або галактичне випромінювання. У стратосфері цього немає, тому основним джерелом оксидів азоту (NOх) є закис азоту (N20), який утворюється на поверхні Землі і в океанах здебільшого в результаті діяльності бактерій. Але "внесок" людини у цей процес сьогодні становить майже третину від загальної кількості закису азоту.
У зв'язку з цими проблемами, вже у 1975 р. Всесвітня метеорологічна організація вперше виступила із заявою про вплив на озоновий шар діяльності людини та його можливі наслідки і прийняла проект "Глобального вивчення і моніторингу озону", який підтримала також Міжнародна комісія з атмосферного озону. А у 1977 р. за ініціативи ЮНЕП було проведено спеціальну нараду експертів з озону, яка прийняла "Світовий план дій щодо озонового шару". Першим міжнародним договором, який регулює це питання, стала Віденська конвенція про охорону озонового шару, яку було підписано 1985 р. у Відні (Австрія), вона вступила в дію 22 вересня 1988 р. Цей міжнародно-правовий документ зобов'язує держави-учасниці проводити дослідження та систематичні спостереження за хімічними і фізичними процесами, які можуть впливати на озоновий шар, за впливом змін стану озонового шару на здоров'я людини, змінами клімату та ін. За виконанням Віденської конвенції стежить Конференція Сторін конвенції.
1987 р. у Монреалі було підписано міжнародну Угоду про зменшення та подальшу відмову від виробництва речовин, які руйнують озоновий шар. Монреальський протокол про речовини, що виснажують озоновий шар, - це міжнародний договір, створений для захисту озонового шару шляхом припинення або обмеження виробництва певних речовин, що вважалися причинами виснаження озону. Договір набув чинності 1 січня 1989 р. Після цього учасники провели ще вісім зустрічей, на яких приймалися доповнення до договору; у 1989 р. (Гельсінкі), 1990 (Лондон), 1991 (Найробі), 1992 (Копенгаген), 1993 (Бангкок), 1995 (Відень), 1997 (Монреаль) і 1999 (Пекін). Договір був майже всесвітньо ухвалений та ефективно виконується, і тодішній Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан назвав його "можливо, однією з найуспішніших міжнародних угод на сьогодні".
Монреальський протокол є незмінним супутником Віденської конвенції про охорону озонового шару. Норми цього документа мають більш конкретний, уточнювальний характер, аніж норми Віденської конвенції. У ньому міститься перелік речовин і продуктів, які руйнують озоновий шар. До них належать кондиціонери у легкових і вантажних автомобілях, холодильники, морозильні камери, льодогенератори, аерозольні продукти, фторполімери тощо. Реалізація Віденської конвенції та Монреальського протоколу у Західній Європі успішно закінчилася. Там використання речовин, які руйнують озоновий шар, скорочувалося навіть швидше, ніж це було передбачено у Протоколі. На жаль, тривалість збереження цих речовин в атмосфері означає, що навіть за таких прискорених темпів виводу зі споживання цих речовин озоновий шар, можливо, повністю відновиться лише після 2050 р.
Кислотні опади та їх екологічні наслідки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Руйнування озонового шару атмосфери“ на сторінці 2. Приємного читання.
