Розділ «5.10. Геоекологічне обґрунтування проектування природоохоронних геотехсистем»

До геотехсистем природоохоронного призначення належать як природні, так і слабозмінені людиною ландшафти, основними функціями яких є збереження еталонних ландшафтів (природних і природно-антропогенних) або окремих їхніх компонентів і збереження якомога найбільш повного генофонду всіх систематичних груп організмів. Геотехсистеми природоохоронного призначення можуть виконувати й інші функції (освітньо-виховну, рекреаційну, виробничу), але ці функції мають підлегле значення і здійснюються з обмеженнями, відповідно до основних завдань.

Тобто основні екологічні функції природоохоронних ГТС можна звести до таких трьох:

- резерваційна - збереження біорізноманіття еталонних і унікальних природних систем;

- регуляційна — підтримка екологічного балансу;

- відновлювальна - відновлення тих чи інших видів природних ресурсів.

А додатковими функціями при цьому є такі: 1) рекреаційна, 2) еколого-освітня, 3) науково-дослідна, 4) функція охорони природно-історичних цінностей. Виконання цих функцій можливо лише за повного або часткового обмеження господарської діяльності на охоронних територіях.

5.10.1. Особливості взаємодії природних і технічних складових у природоохоронних геотехсистемах

5.10.2. Використання й охорона ресурсів біосфери та основні категорії територій особливої охорони

Використання людиною біосфери (її головного компонента - живих організмів) почалося з моменту П становлення та безперервно посилювалося з ростом кількості і потреб людства. Найбільш поширеними є пряже використання живих організмів і вироблених ними продуктів (їжа, сировина, будівельні матеріали) та опосередковане використання (джерело кисню для дихання та технологічних процесів, зв'язування вуглекислоти, регуляція стоку, захист полів від дії вітру, естетичні потреби тощо).

Якщо говорити про цінність природної біоти для людини, то, по-перше, біота є основою сільського та лісового господарства; по-друге, багато живих організмів можуть бути ресурсами для медицини; по-третє, рослинний покрив є фактором запобігання ерозії, збереження орного шару ґрунту, забезпечення інфільтрації й поповнення запасів ґрунтових вод, зниження поверхневого стоку, підтримки кругообігу біогенів в екосистемах та ін. Крім цього, саме жива природа дає людству необмежені можливості для відпочинку, задоволення естетичних і наукових потреб.

Слід відзначити, що рослинність жодної природної зони не підлягала такому катастрофічному впливу людини, як рослинність степів, особливо за останні 150-200 років, коли зовнішній вигляд цієї ландшафтної зони докорінно змінився. Вплив господарської діяльності людини на степовий травостій упродовж тисячоліть відбувався за такими напрямами: 1) випас худоби; 2) повне знищення цілинної рослинності при оранні; 3) сінокосіння; 4) будівництво міст, промислових об'єктів, транспортних магістралей та ін. Результатом знищення природного рослинного покриву в степовій зоні стало висушування ґрунтів, а річковий стік у результаті розорювання в цілому зменшився на 10-20 %. Саме тому основними завданнями збереження рослинності степів є вивчення біологічного кругообігу степових формацій, виявлення можливостей практичного використання степової флори, а також створення охоронних територій на ділянках цілинного степу.

Крім степів, охороні та раціональному використанню підлягають також луки і пасовища, болотні масиви (як важливі гідрологічні і кліматичні регулятори), а також дикорослі види рослин. У господарських цілях використовується лише незначна частина величезної кількості видів дикорослих рослин - приблизно 2,5 тис. із 300 тис. видів світової флори вищих рослин. Основними напрямами використання дикорослих рослин є: виготовлення лікарських препаратів, отримання масел, меду та інших продуктів. За останній час кількість видів дикорослих рослин значно скоротилася, а багато видів стали рідкісними та зникаючими.

Рослини - найбільш беззахисні перед діяльністю людини, тому їхня охорона є комплексним міжнародним завданням. У 1948 р. при ООН було створено спеціальну постійну Комісію з охорони зникаючих видів рослин і тварин, а згодом - Міжнародну Червону книгу, куди заносилися усі рослини і тварини, яким загрожувало вимирання. У 1978 р. така книга була видана і в колишньому СРСР. Нині під загрозою зникнення на Землі знаходиться близько 20-25 тис. видів рослин.

Комісія з рідкісних і зникаючих видів при Міжнародному союзі охорони природи (МСОП) прийняла таку класифікацію видів рослин, які наражаються на небезпеку:

0 - види, які, мабуть, уже зникли (не зустрічались у природі впродовж ряду років);

1 - види, що перебувають під загрозою (подальше існування неможливе без спеціальних заходів охорони);

2 - рідкісні види (ті, які не наражаються на пряму загрозу зникнення, але зустрічаються в такій невеликій кількості або в таких обмежених за площею місцях, що вони можуть швидко зникнути);

3 - види, які скорочуються (кількість видів скорочується, а ареал звужується упродовж певного часу);

4 - невизначені види (ті, які, можливо, перебувають під загрозою, але нестача відомостей не дозволяє дати достовірну оцінку їхнього сучасного стану).