РОЗДІЛ 3. Основи геоекологічного моніторингу

Термін моніторинг походить від латинського монітор, що означає "той, що дивиться уперед", "той, що попереджує, застерігає". До наукового вжитку введений канадським ученим Р. Манном напередодні Стокгольмської конференції ООН з проблем навколишнього середовища (червень, 1972). Професор Ман запропонував називати моніторингом "систему повторних спостережень за одним або більше елементами навколишньої природи у просторі і часі з певними цілями та наперед заданою програмою".

Ю.А. Ізраїль (1978) моніторингом називає "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін моніторинг довкілля набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. і Генеральної асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (ІШЕР), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. Саме в межах цієї Програми було розроблено концепцію і програму моніторингу та оцінки стану довкілля.

Отже, моніторинг - це система спостереження та контролю стану навколишнього середовища для визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ відповідними регулюючими засобами. Метою моніторингу є реєстрація стану геосистем, його прогнозування, видача даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.

Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Геоекологічний моніторинг є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Це забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування геосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

3.1. Структура геоекологічного моніторингу

Моніторинг стану навколишнього природного середовища залежно від поставлених перед ним завдань поділяється на такі рівні:

- глобальний (або біосферний) моніторинг, який здійснюється на міжнародному рівні;

- державний моніторинг здійснюється в межах однієї країни та організується спеціальними органами кожної держави;

- регіональний моніторинг охоплює великі регіони;

- локальний моніторинг здійснюється в межах окремих населених пунктів, на великих промислових підприємствах тощо. Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Такою службою є національна служба моніторингу — система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами та елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.

Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції та органи управління моніторингу перебувають у прямій залежності від масштабного рівня геосистем. Структура глобального рівня складається із Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, і в океані (на островах і спеціальних наукових суднах).

Регіональний системний моніторинг являє собою систему спостережень за станом перетворених ландшафтів, природно-технічних систем та їхнього середовища з метою визначення ступеня їхнього антропогенного перетворення, оцінки, прогнозування та регулювання.

Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним для тих регіонів, де переважають сильно перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:

- Моніторинг природно-заповідних ландшафтів включає спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їхньої стійкості на основі збереження притаманної їм функціональної структури та нормального ходу природних процесів.

- Моніторинг лісогосподарських ландшафтів - контроль експлуатації, природного відновлення і стану лісових насаджень, формування лісових ландшафтів, які мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв.

- Моніторинг агроландшафтів передбачає контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму ґрунтів і біологічної продуктивності агроекосистем, їхнього стану впродовж вегетаційного періоду.

- Моніторинг аквальних природних комплексів включає контроль нормального функціонування технічних систем, розвитку характерних природно-антропогенних процесів у водоймах (замулення, евтрофікація, підтоплення тощо), а також їхнього санітарного стану.

- Моніторинг селітебних і рекреаційних геосистем - контроль стану цих ГТС і відповідності їхнього середовища санітарно-гігієнічним нормам, а також стійкості щодо промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень. Отже, геоекологічний моніторинг забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства та умов функціонування геосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища і раціонального природокористування.

3.1.1. Функції моніторингу різних рівнів