РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи досліджень

Природокористування у наш час є новим об'єктом планування, проектування та управління, що потребує геоекологічного обґрунтування. Один з основних підходів до конструювання планувальних систем, пов'язаних з їхньою географічною конкретністю, полягає в необхідності та обов'язковості врахування геоекологічної інформації.

Природокористування включає систему заходів з комплексного освоєння, перетворення, відтворення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів. Розробка конструктивних пропозицій з раціонального природокористування у кожному природно-господарському регіоні становить сутність геоекологічного підходу до дослідження проблем природокористування. При цьому раціональне природокористування слід розуміти як високоефективне господарювання, що не приводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу (ПРП) та несприятливих змін у навколишньому природному середовищі, які можуть нанести шкоду здоров'ю людини і самому життю. Раціональне природокористування - це діяльність, спрямована на економне використання природних ресурсів, ефективний режим їхнього відтворення, запобігання або послаблення можливих негативних наслідків. Воно передбачає розумне освоєння, охорону, відновлення та перетворення природних умов і ресурсів.

У випадку раціонального природокористування між суспільством як соціально-економічним цілим (насамперед економікою і технологією) та природними ресурсами середовища існує взаємний позитивний зворотний зв'язок, а саме: чим більше природних ресурсів, тим швидше розвивається або може розвиватися економіка. При цьому техногенне навантаження на природне середовище не перевищує рівня його гранично допустимих величин. Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства і природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольнити їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування Йому не слід протиставляти охорону навколишнього середовища, яка є складовою раціонального природокористування і без якої останнє не може вважатися раціональним.

Нераціональне природокористування - це система діяльності, що не забезпечує збереження природно-ресурсного потенціалу (напр., хижацьке знищення природи). Суспільство і ПРП перебувають у стані негативного зворотного зв'язку: технологічно швидкий розвиток економіки без урахування екологічних обмежень може призвести до вимушеного застою в економіці та виникнення кризового екологічного стану природного середовища.

Отже, стан природного середовища в процесі природокористування може бути такий:

- природний (натуральний) - не змінений безпосередньо господарською діяльністю людини (місцева природа зазнає лише слабкого впливу від глобальних антропогенних процесів);

- рівноважний — коли швидкість відновлювальних процесів вища або дорівнює темпу антропогенних порушень;

- кризовий - коли швидкість антропогенних порушень перевищує темпи сам о відновлення природи, але ще не відчувається корінної зміни природного середовища;

- критичний — коли під антропогенним тиском відбувається заміна екосистем, що існували раніше, на менш продуктивні (напр., часткове спустелення).

Перші два стани відповідають раціональному природокористуванню. Останні два стани природного середовища характерні для нераціонального природокористування і призводять до порушення ПРП території. Так, багато видів природних ресурсів (лісові, водні, паливно-енергетичні), що виконують основні функції життєзабезпечення (харчування, захист населення від переохолодження та ін.), близькі до вичерпання.

Проектування (лат. рrojectus - кинутий уперед) - це процес створення проекту: прототипу, прообразу, моделі передбаченого або можливого об'єкта, схеми охорони природи тощо.

Екологічне проектування (точніше, екологічна складова проектування) у широкому розумінні - це прогноз і оцінка впливу на навколишнє природне середовище будь-якого проекту господарської та іншої діяльності людини, яка потенційно може негативно вплинути на навколишнє середовище. Екологічне проектування у вузькому розумінні - це процес обґрунтування та оцінка впливу на природне середовище об'єктів, або спеціально призначених для зміни несприятливих властивостей середовища мешкання людини природних і антропогенних ландшафтів, або об'єктів, що мають пряме природоохоронне значення. Прикладами перших можуть бути проекти полігонів захоронення твердих побутових і промислових відходів, а прикладами других - проекти створення заповідників, національних парків, заказників тощо.

Геоекологічне проектування — це особливий (але широко розповсюджений) вид екологічного проектування. Його сутність становить проектування різних геотехсистем - об'єктів фізико-географічної розмірності в межах ландшафтної сфери Землі. Геоекологічне обґрунтування проекту - це етап проектування, у ході якого на основі експериментальних і прогнозних побудов доводиться, що несприятливі екологічні наслідки при реалізації проектів не перевищать існуючі екологічні норми або що проект відповідає екологічним вимогам, узаконеним у нормативних державних документах.

1.1. Вихідні положення

Природокористування припускає наявність як об'єкта користування, так і суб'єкта, що має користь з даного об'єкта. Під об'єктам розуміють те матеріальне утворення, на яке спрямований вплив людини. Тобто це - природне середовище як сукупність природних і природно-антропогенних умов, що визначають життєдіяльність людини. А суб'єктам природокористування є суспільство, господарство, галузь, підприємство тощо. Оскільки антропогенний вплив на природу часто призводить до негативних наслідків, виникає необхідність в управлінні природокористуванням і регулюванні природних процесів. Саме тому управління і регулювання стають важливими елементами діяльності суб'єкта в процесі використання природних ресурсів.

Головне завдання природокористування як наукового напряму - це пошук і розробка шляхів оптимізації взаємовідносин суспільства з навколишнім природним середовищем, що має спричиняти збереження і відтворення сприятливих умов життя та господарської діяльності людини. У процесі природокористування тісно взаємодіють три категорії об'єктів: природні, технічні й соціальні Вони пов'язані між собою кругообігом речовини та енергії й утворюють природно-виробничі сполучення регіонального і локального рівнів. їхнє дослідження потребує застосування деяких принципів, розроблених у географії та геоекології. Це такі принципи:

- Принцип комплексності - його сутність полягає в урахуванні комплексу природних і соціально-економічних чинників середовища, виявленні їхніх взаємозв'язків, установленні можливих наслідків взаємодії людини і природи. Такий підхід дає можливість знайти шляхи раціонального використання природних ресурсів, підвищити ефективність виробництва, визначити антропогенно-техногенні зміни природних систем. Реалізація принципу комплексності тісно пов'язана із застосуванням принципів регіональності та екологічності.

- Принцип регіональності оснований на тому, що заходи з природокористування найчастіше мають регіональну розмірність, тому виникає необхідність урахування фізико-географічних і соціально-економічних особливостей конкретної території. Важливим завданням стає розробка генеральної схеми комплексного використання й охорони природних ресурсів регіону. Його вирішення пов'язано з природно-господарським районуванням території для цілей раціонального природокористування.

- Принцип екологічності випливає з необхідності виявлення й оцінки наслідків використання природних умов і ресурсів для життя та господарської діяльності людини. Характер наслідків визначається не лише впливом техніки і технології, але і здатністю природних систем зберігати свою початкову структуру. Саме у зв'язку з цим важливого значення набуває виявлення таких характеристик, як ступінь навантаження на ландшафт (геосистему, природну систему), ступінь припустимого вилучення речовини та енергії, ступінь граничного забруднення та ін.