Розділ «5.10. Геоекологічне обґрунтування проектування природоохоронних геотехсистем»

При проектуванні ГТС природоохоронного призначення дуже важливою є повсюдність природоохоронних заходів. Якщо враховувати незначну загальну площу цих геотехсистем та ізольованість одна від одної, забезпечити виконання цього принципу можна лише при створенні екологічної мережі, яка має охоплювати достатньо великі регіони (якщо в ідеалі, то можна говорити про глобальну екологічну мережу. Така мережа повинна охоплювати ділянки, найважливіші щодо підтримки геоекологічної рівноваги.

Основною умовою створення природоохоронної мережі є врахування речовинно-енергетичних зв'язків ландшафтів, які визначаються водно-повітряними потоками. При цьому в межах природоохоронної мережі виділяють три типи територій:

- природно-географічні вікна - це зони найбільш активної участі у формуванні речовинно-енергетичних процесів, які виконують роль вузлових ділянок (входів) у ландшафтній структурі та найбільш чутливо реагують і розповсюджують антропогенно-техногенний вплив (напр., верхів'я головних річок, скупчення озер, великі болота, ареали найбільшого орографічного розчленування, інтенсивного підземного стоку, карсту тощо);

- транзитні коридори - основні магістралі речовинно-енергетичного обміну, які пов'язують природно-географічні вікна в єдину систему (долини річок, низки озер, відокремлені "коридорні" простори руху приземного повітря тощо);

- буферні смуги - зони охорони природно-географічних вікон і транзитних коридорів, які являють собою ареали активного формування бокового стоку або фільтрації повітряних потоків (напр., верхів'я приток основних річок, захисні лісосмуги та ін.). Природоохоронну мережу доцільно формувати як ландшафтний

каркас з найменш зміненою структурою, який являє собою єдину зелену зону, що утворює територіальну основу для формування усієї системи природоохоронних територій більш суворого режиму. При цьому ГТС природоохоронного призначення могли б охоплювати найцінніші ділянки природоохоронної мережі, зокрема резервати суворого режиму - природно-географічні вікна.

Урахування принципу територіальної диференціації можна визначити таким чином: геоекологічне проектування ГТС природоохоронного призначення має бути територіально диференційованим. Для даних геотехсистем в умовах обмеженого втручання людини в хід природних процесів і невеликої території самих ГТС реалізація даного принципу виражається насамперед у виборі для них місця. При цьому необхідно враховувати певні показники, а саме:

- Географічна різноманітність території. Тобто природоохоронні ПТГС у кожній країні мають відображати всю географічну різноманітність території, що дозволить забезпечити "еталонами" всі типи природних ландшафтів і зберегти максимальне видове розмаїття. Але при цьому необхідно пам'ятати, що навіть розвинута система природоохоронних територій сама не вирішить усіх завдань з охорони природи, якщо при проектуванні всіх інших типів природно-технічних геосистем геоекологічні принципи не будуть ураховуватися.

- Збереженість природних ландшафтів. Ділянка, яка обирається для геотехсистеми, має бути в максимально наближена до бажаної, що спростить відновлювальні заходи та забезпечить більшу репрезентативність створюваної системи. Наприклад, це можуть бути найбільш збережені ділянки природних ландшафтів, якщо метою є створення природного "еталону", або ділянки з максимальним видовим різноманіттям, якщо на перше місце висувається завдання збереження генофонду. Це також можуть бути антропогенні модифікації ландшафтів, якщо вони самі є предметом заповідання.

- Репрезентативність для відповідних природних зон, ГТС природоохоронного призначення, до завдання яких входить збереження еталонних ландшафтів для фізико-географічних районів, мають обиратися в межах зональних типів ландшафтів.

- Чутливість до антропогенно-техногенних впливів.

- Диференціація території за п господарською освоєністю. При створенні природоохоронних ПТГС необхідно враховувати диференціацію території за ступенем господарської освоєності. При цьому повинні враховуватися напрямки основних потоків речовини та енергії (повітряних, водних, наземних і підземних), здатних переносити забруднювальні речовини від виробничих центрів. До останніх належать не тільки міста і промислові об'єкти, але й сільськогосподарські ГТС, де широко застосовуються добрива, пестициди та інші хімікати.

Іншим боком реалізації цього принципу є правильне визначення мінімально необхідної для ГТС площі. Що стосується мінімальної площі власно геотехсистем природоохоронного призначення, то вона має бути максимально можливою у відповідному регіоні, враховуючи згадані принципи з вибору місця для даних геотехсистем. Реально це будуть десятки тисяч гектарів для національних парків, сотні-тисячі гектарів - для резерватів суворого режиму (за уставом Міжнародного Союзу охорони природи - не менше 500 га, щоб отримати міжнародне визнання), гектари або навіть менше - для пам'яток природи.

Також ще одним важливим способом реалізації принципу територіальної диференціації є функціональне зонування території ГТС. Для більшості з них воно не є актуальним, оскільки специфікою даних геотехсистем є важка сумісність їхніх функцій з іншими типами господарського використання. Ці геотехсистеми можна прийняти за монофункціональні. У той же час цей принцип часто дуже значимий для ГТС з поліфункціональними призначенням - національних парків і біосферних резерватів.

У першу чергу це стосується національних парків, де необхідно враховувати інтереси різних, часто суперечливих завдань - збереження ландшафтів, цінних в екологічному, історичному та естетичному відношеннях, або тих, які служать прикладами зразкового догляду, їхнє використання для рекреаційних, освітньовиховних, лісогосподарських та інших цілей. При функціональному зонуванні кількість і призначення зон можуть бути неоднаковими в різних національних парках, що відображає відмінності в їхніх природних умовах та особливостях використання. Виділяються такі функціональні зони:

- зони із суворим охоронним режимом, які рівнозначні резерватам суворого режиму заповідання;

- набір зон з поступовим послабленням режиму охорони аж до зони з допустимо інтенсивною господарською діяльністю. Тут може вестися сільське, лісове господарство, частково промислова діяльність, розташовуються населені пункти, але вся ця діяльність регламентована та підлегла головним завданням, які виконують національні парки. В ідеальному випадку зона із суворим охоронним режимом має бути оточена концентричними зонами з поступовим послабленням обмежень на господарське використання. Це створює найкращі умови в першій зоні для збереження еталонних ландшафтів, їхніх компонентів і генофонду, причому часто краще, ніж у резерватах суворого режиму. Але в більшості національних парків в силу різних причин зони із суворим охоронним режимом сусідять із зонами інтенсивного господарського використання, часто розташовані по периферії парку або навіть відірвані від основного масиву. Несприятливо на зонах із суворим режимом охорони порівняно з резерватами суворого режиму відбивається і система управління, прийнята в національних парках.

Принцип управління і контролю: геоекологічне проектування обов'язково має включати не лише створення геотехсистеми, але й розробку режиму її функціонування та управління. Геоекологічне проектування обов'язково повинно передбачати створення блоку керування, який включає підсистему контролю за впливами, змінами та можливими наслідками. Це випливає вже із того, що одним із засобів формування геотехсистем даного типу є їхня охорона від антропогенно-техногенних впливів. Контроль за впливами передбачає наявність керуючих підсистем, правильний вибір яких забезпечує більшу ефективність виконання геотехсистемами своїх функцій.

У ГТС природоохоронного призначення виділяють три основні типи керуючих підсистем:

- Керуюча підсистема безпосередньо включена у структуру ГТС, і вся И діяльність спрямована на регулювання останньої.