Розділ «5.10. Геоекологічне обґрунтування проектування природоохоронних геотехсистем»

- Пізнавального туризму - призначена для організації екологічної освіти й ознайомлення з визначними об'єктами національного парку.

- Рекреаційна - призначена для відпочинку.

- Зона охорони історико-культурних об'єктів.

- Зона обслуговування відвідувачів - призначена для розміщення місць нічлігу, наметових таборів, культурного, побутового та інформаційного обслуговування відвідувачів.

- Зона господарського призначення - тут здійснюється господарська діяльність, необхідна для забезпечення функціонування НПП. У повних довготермінових заказниках охороняється лише частина природного комплексу, наприклад дикі тварини. У них можуть бути дозволені вирубка лісу або знищення шкідливих хижаків. Метою створення заказників є збереження, відтворення і відновлення окремих компонентів природи та підтримка загальної екологічної рівноваги. Тимчасові заказники організуються для охорони мисливських тварин; коли термін заповідання закінчується, у них дозволяється мисливство.

Пам'ятки природи - це природні об'єкти, які є унікальними або типовими, цінними в науковому, культурно-освітньому та оздоровчому відношенні. Це можуть бути невеликі урочища, окремі об'єкти (водоспади, печери, мінеральні джерела, місця історичних подій тощо), а також природні об'єкти штучного походження (кар'єри, ставки та ін.).

Створення біосферних заповідників у межах планети почалося в 70-ті рр. XX ст. за ініціативою ЮНЕСКО, ЮНЕП і МСОП. Біосферні резервати міжнародного значення здійснюють такі функції: 1) виконання державного або глобального екологічного моніторингу, 2) прогнозування техногенного впливу на біосферу, 3) порівняльних багаторічних екологічних досліджень, 4) міжнародного співробітництва у сфері контролю, охорони та забезпечення генофонду біосфери.

Головне завдання біосферних резерватів планети полягає в охороні природних ресурсів, а також у розвитку концепції створення і функціонування біосферних резерватів як економічної категорії охорони природи та раціонального поводження з її ресурсами. Це дає підстави розглядати біосферні резервати як науково обгрунтовані управлінські осередки, їхня головна мета може бути реалізована лише за умови збереження і розвитку відповідних форм землекористування на територіях резерватів. Маються на увазі такі форми землекористування, що забезпечують своєчасне та якісне відтворення природних основ життя типового для даного регіону природного ареалу видів і екосистем.

Функції біосферних заповідників (збереження і захист генетичних ресурсів, видів, екосистем і ландшафтів; проведення наукових досліджень і моніторингу на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях) можуть ефективно проявляти свою дію за умови оптимальної організаційної структури кожного біосферного резервату. Така структура має грунтуватися на виділенні відповідних функціональних зон, а саме:

- одна або декілька територій ядра, які зберігають і захищають біологічне різноманіття, дають можливість здійснювати моніторинг і наукові дослідження, а також інші заходи з мінімальним впливом на рівновагу екосистем цих територій;

- обґрунтовано визначена буферна зона, що безпосередньо оточує чи межує з територією ядра і може використовуватися для спільної діяльності, сумісної з екологічною практикою в галузі освіти, рекреації, екотуризму, прикладних чи базових досліджень;

- вільні перехідні зони або зони спільних антропогенних впливів, де можлива обґрунтовано керована господарська діяльність і поселення людей. На територіях цих зон місцеві спільноти, управлінські структури, учені, неурядові організації разом здійснюють цілеспрямовані заходи щодо управління і сталого використання їхнього природно-ресурсного потенціалу.

Таким чином, живі організми та вироблені ними продукти використовуються людиною прямо та опосередковано Найсильнішого впливу людини зазнала рослинність степів.

Охорона та відновлення природи, зокрема рослин і тварин, потребує встановлення особливого режиму охорони на окремих територіях. За ступенем суворості заповідного режиму розрізняють декілька основних категорій об'єктів природно-заповідного фонду (природні заповідники, національні парки, заказники, біосферні резервати та ін.).

5.10.3. Урахування геоекологічних принципів при проектуванні геотехсистем природоохоронного призначення

Для ГТС природоохоронного призначення важко виділити будь-який принцип проектування як провідний. Тільки повне врахування усіх геоекологічних принципів у комплексі забезпечить оптимальне виконання ними своїх функцій.

Геоекологічне проектування передбачає проектування просторово-часової природно-технічної геосистеми. Урахування даного принципу при проектуванні ГТС природоохоронного призначення здається, на перший погляд, нескладним, оскільки виконання покладених перед ними завдань досягається насамперед обмеженням будь-якої господарської діяльності. Але це можливо лише в умовах великих площ. Так, наприклад, у вологому тропічному лісі для збереження максимально повного видового складу біоти необхідна площа становить не менше 200 тис. га, в умовах помірного клімату - не менше 250 тис. га, в арктичній зоні - 7,2 млн. га, а теоретичний розмір "острова" для максимуму видів дорівнює 100 млн. га, причому скорочення його в 10 разів призводить до втрати 50 % видів. І навіть якщо ставити простіше завдання - збереження одиничного природного ландшафту, - то і в цьому випадку, в умовах інтенсивного господарського використання території, потребується виділення для ГТС природоохоронного призначення площі, у декілька разів більшої, ніж площа ландшафту, що охороняється. Але навіть і за достатньої площі геосистема може не забезпечувати умов для збереження генофонду та еталонних ландшафт в, якщо до її складу включені різнотипні ландшафту (у крайньому випадку це можуть бути наземні та водні ландшафті), окремі розміри котрих недостатні, або якщо для охорони виділені лише частини ландшафтів. Оптимальним випадком для цього був би збіг ГТС природоохоронного призначення з будь-яким великим фізико-географічним регіоном (напр., басейном великої ріки). Але реально це навряд чи досяжне, особливо для резерватів суворого режиму, ураховуючи інтенсифікацію господарського використання навколишньої території.

Названі вище умови можуть бути досягнуті практично тільки шляхом створення системи, яка включає природоохоронні ПТГС різних видів як ядра, та інші типи природоохоронних територій: охоронні ландшафті, ресурсоохоронні резервати, лісозахисні смуги, а також ділянки різних геотехсистем, які особливо не виділяються законом, але зберігаються незайманими при формуванні їхньої структури, наприклад, окремі гаї в ГТС сільськогосподарського та селітебного призначення, ділянки деревно-чагарникової рослинності вздовж річок та ін. Це забезпечить достатню площу системи в цілому, збереже цілісність ландшафтів і створить навколо резерватів зони з близькими умовами, у тому числі родинною біотою.

Якщо охороняються види тварин, що мігрують на великі відстані, доводиться проектувати геотехсистеми з розірваними ареалами. Наприклад, якщо місця гніздування перелітних птахів виділені в резервати суворого режиму, то для їхнього ефективного збереження необхідно вводити охоронний режим (укриття дикої природи тощо) і в місцях їхнього зимування, і в місцях зупинок під час міграцій.

У деяких випадках може стати необхідним урахування впливу техногенних об'єктів, якщо вони опиняються в межах охоронного ландшафт/, хоч таке сусідство є небажаним. У першу чергу, це стосується ліній комунікацій. Необхідно пам'ятати, що навіть занедбана дорога, якщо вона пересікає переважні потоки речовини та енергії, може призводити до змін ландшафтів. В умовах же створення цілої системи природоохоронних територій значної площі уникнути розташування в її межах ліній комунікацій навряд чи можливо.