Розділ «ЧАСТИНА II. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ»

ФКСД здійснює контроль за банками, які страхують свої депозити. У разі необхідності ця установа може надати допомогу банку, який опинився у скрутному становищі, а саме:

- надати кредит для злиття цього банку з іншим більшим банком;

- виступити гарантом іншого банку, перерахувавши на його рахунок кошти;

- провести процедуру банкрутства із виплатою максимальної суми страхового відшкодування.

Останнє підвищення страхової премії склало 23 центи на 100 тис. амер. дол. депозиту. Сьогодні у середньому вони становлять 0,15 % загальної суми депозитів. Цей відсоток диференціюється залежно від ступеня ризикованості діяльності кожного окремого банку та його фінансового стану. Але законодавчо встановлений ліміт - 0,325 %.

ФКСД має статус незалежного агентства федерального уряду. Управління здійснюється радою директорів, яка складається з п'яти членів, які призначаються Президентом та затверджуються сенатом. ФКСД піддягає аудиту, який проводиться Головним бюджетно-контрольним управлінням під наглядом Конгресу.

ФКСД керує двома федеральними фондами страхування депозитів - Фонд страхування банків та Фонд страхування ощадних асоціацій. Депозити більшості комерційних і ощадних банків страхуються у Фонді страхування банків. У 1989 р. Конгрес створив Фонд страхування ощадних асоціацій як правонаступника Федеральної кредитно-ощадної страхової корпорації. На ФКСД було покладено відповідальність за управління цими двома фондами. Обидві програми страхування депозитів підтримуються урядом США. ФКСД отримує асигновані Конгресом бюджетні кошти для виконання своєї місії. Кошти на ці цілі формуються за рахунок внесків на страхування депозитів, які сплачують банки й ощадні асоціації, а також за рахунок доходів за казначейськими зобов'язаннями.

Коли ФКСД починала свою діяльність у 1934 p., страхове відшкодування в разі банкрутства становило 2 500 дол. США. З березня 1980 року воно збільшилося та досягло 100 000 дол. США на одного вкладника. Сума страхування депозиту обмежена сумою самого депозиту і не включає цінних паперів, внески до інвестиційних фондів відкритого типу та ін. З метою захисту власника депозитного рахунку ФКСД негайно реагує на випадок банкрутства застрахованого банку або кредитно-ощадної асоціації. Діяльність таких установ припиняється уповноваженими органами - Управлінням контролінгу за грошовим обігом або Управлінням з нагляду за ощадними установами.

Основні завдання ФКСД полягають у:

- сплаті власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсації, яка не перевищує ліміт в 100 000 амер. дол.;

- вивільнені якомога більше коштів з активів збанкрутілого закладу (здебільшого з таких активів, як кредити, нерухомість, цінні папери) для того, щоб поповнити страховий фонд, а також мінімізувати збитки, завдані клієнтам, які не захищені страховим фондом, наприклад незастраховані вкладники (сума вкладу яких перевищує 100 000 амер. дол.). ФКСД має декілька варіантів щодо відновлення проблемних установ, але за законом у кожному випадку використовується варіант з найменшими витратами. Варіант, який, як правило, застосовується, називається "угодою про купівлю та прийняття зобов'язань". У даному випадку ФКСД домовляється з установою-членом ФКСД про передання їй зобов'язань. Після чого клієнти проблемного банку автоматично стають клієнтами установи, що взяла на себе зобов'язання.

Таким чином, можна виділити чотири основні функції системи:

1) здійснення впливу на пропозицію грошей та кредиту;

2) регулювання діяльності та нагляд за фінансовими інститутами;

3) роль банківського та фінансового представника держави;

4) пропозиція платіжних послуг громадянам через депозитні установи.

Із перелічених функція контролю ФРС за зростанням грошової маси та кредиту (проведення монетарної політики) є основною. Завдання політики ФРС пов'язані з головними цілями держави в галузі економіки: високим рівнем зайнятості, стабільними цінами, економічним зростанням та рівновагою у міжнародних платежах. ФРС, не залучаючи інші органи, не може досягти вказаних цілей, але вона здатна забезпечувати сприятливий клімат на грошово-кредитному ринку.

3.4. Особливості діяльності комерційних банків

Близько 10 000 комерційних банків забезпечують ефективне функціонування банківської системи США. Приблизно 2/3 з них є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Решта одержує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До ухвалення Закону "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом" ця відмінність була важливою, оскільки закон зобов'язав національні банки входити у федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували приєднуватися до неї чи ні, це пояснюється відсутністю єдиного банківського законодавства.

У 1990 році тільки один американський банк Citicorp входив у десятку найбільших банків світу. Уже у 1997 році - три банки: Chase Manhattan Corp. (капітал якого становив на той час близько 22,5 млрд дол. США) посів друге місце у світі; Citicorp (відповідно приблизно 21 млрд дол. США) - четверте місце; Bank America Corp. (17 млрд дол. США) - сьоме місце. Такі досягнення були зумовлені ефективністю функціонування економіки США та надійністю банківських установ. Доказом цього може слугувати той факт, що за 1950-1970 pp. кількість банків-банкрутів становила 75. За роки кризи 1980-1994 pp. збанкрутувало 1 617 банків і 1 295 спеціальних фінансово-кредитних інститутів. Після чого ФРС створює сприятливі умови для функціонування та розвитку банківської системи у 90-х роках (1995-1996 pp. - вісім банків-банкрутів, а у 1996 р. - тільки один банк).