Розділ 23. Міжнародні клуби кредиторів

23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів

У світі функціонують дві важливі організації, які займаються реструктуризацією зовнішніх боргів країн-боржників - це Паризький і Лондонський клуб кредиторів.

Паризький клуб - неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія і Японія. Об'єднання було створене в 1956 році з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються. Членство в Паризькому клубі припускає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість і хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом містять статтю, що зобов'язує їх не надавати третім країнам вигідніших умов погашення боргу перед ними, ніж умови, надані членам клубу. Найбільш бідним країнам списується до 80 % їх зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Прийнята клубом практика обмежує також суму компромісу країною-кредитором активів на вторинному ринку боргів межею в 20 млн доларів, або 10 % від загальної суми вимог до даної країни-кредитора (залежно від того, що більше). Паризький клуб функціонує у тісній співпраці з МВФ. Якщо яка-небудь держава-боржник, що зазнає економічні труднощі (наприклад, по частині балансу платежу), починає здійснювати програму оздоровлення під егідою МВФ, Паризький клуб спільно з урядом даної країни виробляє угоду про реструктуризацію ЇЇ зовнішнього державного боргу. У результаті з'являється можливість зменшити пасивне сальдо платіжного балансу, не скорочуючи при цьому обсяг імпорту товарів і капіталів.

У межах Паризького клубу країни, що зазнають труднощі у виплаті боргів іншим державам і приватним установам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва "Паризький клуб" не зовсім точна, хоча це - неформальне об'єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а головне - немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що частково пов'язане з політикою конфіденційності, що проводиться ним: кредитори прагнуть не розкривати інформацію, що стосується їх оцінки економічного і фінансового стану того або іншого боржника та масштабів пільг, що надаються по погашенню боргів. Рішення про те, чи повинна така інформація надаватися третім сторонам і в якому обсязі, приймається самим боржником. Проте за більше ніж 50 років свого існування клуб став однією з головних дійових осіб у проведенні міжнародної стратегії у галузі кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Вказана стратегія нерідко коректується, але в її основі, як і раніше, лежать два принципи: проведення внутрішніх реформ і структурної перебудови з наданням зовнішньої фінансової допомоги у формі нових позичок або пільгових умов погашення колишніх боргів.

У 1956 році, як тільки клуб був організований, перші переговори з офіційними кредиторами в Парижі провів уряд Аргентини з метою вироблення взаємоприйнятних для перегляду графіків платежів з гарантування державою експортних кредитів. У наступні півтора десятиліття з проханнями про перегляд графіків платежів у клуб зверталися Бразилія, Чилі і Туреччина. Найбільша активність припадає на останні двадцять років, коли близько 100 країн уклали більше двохсот угод про реструктурування боргів на суму більше 350 млрд дол. Свій внесок роблять також і комерційні банки, значно скорочуючи зобов'язання боржників по погашенню не гарантованих державою кредитів.

Особливість структурної організації Паризького клубу полягає в тому, що він являє собою збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого чиновника державного Казначейства Франції. Створений не як орган, що постійно діє, а для вирішення конкретних проблем погашення кредитів окремим боржникам клуб керується рядом принципів, наприклад, принципом консенсусу. Деякі з них періодично переглядаються.

Оскільки Паризький клуб не має фіксованого членства, в переговорному процесі у межах клубу може брати участь будь-яка держава-кредитор, що є утримувачем зобов'язань за боргами, за якими необхідний перегляд умов погашення. Велику частину позичок і кредитів країн, що розвиваються, а також держав Центральної і Східної Європи отримують від країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), тому останні майже завжди беруть участь у таких переговорах. Серед інших традиційних учасників переговорів у Паризькому клубі потрібно назвати МВФ, Світовий банк, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) і, звичайно, саму країну-боржника, що звертається з проханням про перегляд заборгованості. Ряд великих боржників, наприклад Росія і Бразилія, самі надають значні кредити іншим країнам, а їх боржники також звертаються у Паризький клуб. Таким кредиторам вигідно вирішувати питання вже на багатосторонній основі.

Багатосторонній підхід є найбільш ефективним і полегшує роботу в адміністративно-організаційному плані, оскільки боржник має можливість вести переговори з усіма кредиторами одночасно, а не з кожним окремо. Крім того, кредитори надають велике значення принципу рівності або рівномірного розподілу тягаря неоплачених заборгованостей. Вони хочуть бути впевненими в тому, що отримані від них пільги відносно умов погашення боргу не будуть використані для обслуговування боргових зобов'язань іншими кредиторами.

Лондонський клуб - це форум для перегляду термінів погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду-кредитора). Оскільки такі переговори між суверенними боржниками і комерційними кредиторами часто проходять у Лондоні, цей клуб отримав назву "Лондонського клубу". Даний "клуб" є неофіційним органом, що включає комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни "третього світу".

Основна специфіка їх діяльності полягає у завуальованій діяльності, оскільки і клуби, і країни-боржники намагаються не афішувати свої труднощі у фінансовій сфері, пов'язані з виплатою боргових зобов'язань.

23.2. Принципи діяльності Паризького клубу

У своїй роботі Паризький клуб керується трьома основними принципами:

1) наявність безпосередньої загрози припинення платежів;

2) обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

3) рівномірний розподіл тягаря неоплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи - це умови, які країна-боржник зобов'язана виконати, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення кредиту може бути розглянуте Паризьким клубом. Третій принцип відноситься до позиції кредиторів і не є обов'язковим: він свідчить, що в розподілі між собою тягаря проблем, пов'язаних з переглядом умов погашення кредитів, кредитори повинні діяти спільно і координувати свої дії й вимоги.

1. Наявність безпосередньої загрози припинення платежів щодо погашення заборгованості.

Для того щоб умови погашення кредиту могли бути переглянуті, боржникові слід довести, що без цього він не в змозі виконати свої зобов'язання щодо виплати зовнішнього боргу. Як правило, наявність заборгованостей великих розмірів за платежами у погашення зовнішніх кредитів є для Паризького клубу достатнім доказом того, що ці платежі незабаром будуть припинені. Крім того, Паризький клуб може проаналізувати ступінь серйозності проблем даної країни за допомогою прогнозу МВФ про стан платіжного балансу країни на майбутній рік.