Розділ «1.4. Вплив банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку»

Стабільність у банківській сфері є однією із основних складових економічного зростання у державі. Банківська діяльність суттєво впливає на об'єктивні процеси функціонування економіки, особливо на ефективність і стабільність економічного розвитку. Форми впливу банків на економічну стабільність у державі досить складні, але розуміння їх дії дозволяє розробляти таку грошово-кредитну і фіскальну політику, яка може забезпечити економічний розвиток країни.

Існують внутрішні і зовнішні аспекти, що впливають на економічний розвиток у державі. Внутрішній розвиток у державі - це такий стан потенціалу економіки та її динаміка розвитку, при якому забезпечується стабільно високі фінансові результати функціонування держав. З іншого боку, зовнішній відносно держави розвиток визначається на основі стабільного економічного середовища в інших країнах, які мають значний вплив на державу та її суб'єктів господарювання. Таким чином, економічний розвиток у державі відображає такий стан її фінансових ресурсів і таку ступінь їх використання, при якому держава, вільно маневруючи грошовими коштами, здатна шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції та послуг її суб'єктами господарювання.

Виконання банками різноманітних функцій, таких як посередництво, контроль, моніторинг, зменшення витрат обігу, трансформація неліквідних активів у ліквідні зобов'язання, має велике значення при визначенні темпів і пропорцій економічного розвитку. Комерційні банки щодо сутності їхньої діяльності "створюють" гроші і таким чином виконують макроекономічну функцію. Вони можуть випускати боргові зобов'язання, які мають достатню ліквідність, для того, щоб виконувати таку функцію грошей, як засіб обігу.

Прикладом впливу банківських систем на економічний розвиток можна навести таке явище, як банкрутство банків. В історії цивілізацій банкрутство банків спричинило страшні економічні наслідки. Ділова активність значно зменшувалася, що призводило до падіння рівня споживання і виробництва. Історія доводить, що банкрутство банку в основному зумовлюється трьома загальними причинами.

По-перше, банк може втратити частину своїх активів. Якщо ця частина буде критичною для задоволення вимог кредиторів і банк не буде у змозі отримати додаткові резерви, то очевидно, що він збанкрутує. Під втратою активів виділяють списання активів і падіння цін на активи банку. Списання активів зумовлюється тим, що банківській діяльності притаманний ризик. Банк може видати кредит позичальнику, а останній не поверне основну суму кредиту або відсотки за користування кредитом. Банк також може втрати частину своїх активів у результаті падіння цін на такі активи. В основному це стосується такої статті балансу банків, як портфель цінних паперів. Саме цей вид активів банку має властивість змінювати свою вартість як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

По-друге, банк може бути не в змозі виконати свої зобов'язання, таким чином порушивши основний принцип сутності банківської діяльності - обернення неліквідних активів банку в ліквідні зобов'язання. Невиконання банком своїх зобов'язань у той чи інший момент часу, що зумовлене недостатністю готівкових коштів, має назву неліквідності. Саме неліквідність банків у банківській системі є одним із небезпечних проявів, що може привести до дестабілізації економічного розвитку країни.

По-третє, комерційний банк може вести збиткову діяльність. У певний момент часу банк може накопичити таку суму збитків, що у нього буде недостатньо активів для погашення Його зобов'язань.

Але зазначимо, що банкрутство банків, яке має поодинокі випадки і стосується невеликих банків, не може призвести до погіршення економічного розвитку країни, оскільки це може виявитися проявом жорсткої конкурентної боротьби у банківській системі. Якщо йдеться про великий системоутворюючий банк, то його банкрутство прямо може вплинути на диспропорції економічного становища в державі.

Таким чином, рівень впливу банків на темпи економічного розвитку у державі визначають такі параметри, як відкритість банківської системи, рівень вільних резервів, рівень обов'язкових резервів, стратегія банків щодо рівня надлишкових резервів, попит на готівкову форму розрахунків. Будь-які зміни норми обов'язкового резервування можуть значним чином вплинути на фінансову стабільність, зокрема можливі катастрофічні зміни в обсягах депозитів і розмірах банківського кредиту.

Вплив банків на темпи і пропорції економічного розвитку необхідно розглядати як з мікро-, так і з макроекономічного погляду. Банкрутство комерційного банку може мати не лише обмежений негативний ефект на певну сукупність кредиторів. Банкрутство одного банку може зумовити, у свою чергу, відтік депозитних вкладів з інших банків. А відтік вкладів поставити під загрозу банківську систему загалом, тому що резервів інших банків може не вистачити для задоволення зростаючого відтоку вкладів.

З точки зору макроекономічного підходу, існують різні теорії, які пояснюють дію різних факторів на темпи і пропорції економічного розвитку. Так, класична економічна теорія доводить, що коли ринок конкурентний, тобто жоден з учасників не має можливості впливати на ціни, то рівновага на такому ринку встановлюватиметься під дією попиту і пропозиції, і вона буде стабільною, якщо обсяг попиту дорівнюватиме обсягу пропозиції. Банки у процесі збільшення кредитування впливають на зростання обсягів грошової маси. Інтенсивність збільшення кредитування за класичною кількісною теорією буде визначати абсолютний рівень цін. Але її недоліком є те, що вона пояснює довготривалі взаємозв'язки, а тому не ефективна в короткостроковий період, оскільки величина попиту на гроші залежить прямо пропорційно від абсолютного рівня цін та обернено пропорційно від рівня реального обсягу виробництва, при цьому величина швидкості обігу грошей є сталою.

Також макроекономічний підхід щодо впливу банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку розглядає модель Манделла-Флемінга. Вона схожа на кейнсіанську, але з'являється нова умова, яка припускає, що рівновага на зовнішньому ринку є нульове сальдо платіжного балансу. При цьому з'являється нова змінна - валютний курс, а рівновага на зовнішньому ринку визначається відсотковою ставкою і ВВП, співвідношення яких призводять до нульового значення платіжного балансу. Отже, на основні макроекономічні процеси у країні, згідно з даною моделлю, впливають різноманітні типи мобільності капіталу, режими валютних курсів, а також типи державної грошово-кредитної політики. Запропонована модель досить точно відображає макроекономічні процеси, але, як і всі моделі, не змогла врахувати всі чинники, які можуть впливати на даний процес, а саме інфляцію, припускаючи, що вона має досить незначний вплив на макроекономічні процеси. Але як свідчать емпіричні дослідження, вплив інфляції на грошово-кредитну політику та економічні процеси не можна не враховувати. Саме інфляцію врахували монетаристи.

Монетаристська модель базується на припущенні взаємозв'язку купівельної спроможності і паритету процентних ставок. Прикладом такого припущення можна навести девальвацію національної валюти, якщо дохідність інвестицій у національній економіці перевищує дохідність інвестицій за кордоном. Крім того, дана модель розрізняє покритий і непокритий паритет процентних ставок. При цьому принцип паритету процентних ставок застосовується для того, щоб виконувалося припущення, у якому інвестори різних країн розглядають інвестиції в будь-яку країну як абсолютні замінники. Згідно з цією моделлю валютний курс визначається співвідношенням факторів попиту і пропозиції грошей у національній економіці та за кордоном. Отже, можемо побачити, що валютний курс національної грошової одиниці прямо пропорційний внутрішній пропозиції грошей, обсягу ВВП, і обернено пропорційний внутрішнім процентним ставкам, обсягу ВВП за кордоном, і пропозиції грошей в іноземній країні.

Розглянемо, яким чином зростання грошової маси в банківському секторі впливає на рівень економічного розвитку. Для монетаристів - це вплив грошової маси на рівень цін, і як наслідок - на валютний курс. Для послідовників Дж. М. Кейнса це зумовлено зниженням процентних ставок і, відповідно, падінням попиту на національну валюту. Якщо ж розглянути вплив зростання ВВП на рівновагу на ринках, то виявиться, що згідно з монетаристською моделлю воно сприятиме зміцненню національної грошової одиниці, тоді як відповідно до кейнсіанської моделі зростання ВВП збільшує імпорт, що сприяє зниженню курсу національної валюти. Взаємозв'язок процентних ставок і валютних курсів також різний як для монетаристів, так і для кейнсіанців. Монетаристська модель стверджує, що різниця у процентних ставках пояснюється, перш за все, різницею у рівнях інфляції, тому збільшення номінальної процентної ставки сприятиме девальвації національної грошової одиниці. Модель Манделла-Флемінга стверджує, що зростання внутрішньої процентної ставки приводить до збільшення припливу капіталу і зміцнення національної грошової одиниці. Такі різні результати, які пропонуються моделями, пояснюються тим, що існує різна думка щодо того, як будуть змінюватися ціни в середині країни, а також різними складовими, які є сталими і змінними у кожній з них.

Отже, ми розглянули основні приклади впливу діяльності комерційних банків, як складових елементів банківської системи, на темпи і пропорції економічного розвитку країни. Вплив має як позитивний, так і негативний ефект на економічний розвиток у державі. Рівень такого впливу визначають такі параметри, як: відкритість банківської системи, рівень вільних резервів, рівень обов'язкових резервів, стратегія банків щодо рівня надлишкових резервів, попит на готівкову форму розрахунків, значення розширення депозитів тощо.