Розділ «ЧАСТИНА II. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ»

Зміни дисконтної ставки мають значний вплив на умови отримання кредитів і, отже, на економіку взагалі. Підняття дисконтної ставки, наприклад, призведе до подорожчання позики в резервних банках для депозитних установ. Це подорожчання може стимулювати продаж ними короткострокових цінних паперів замість використання дисконтних пільг. Такий продаж знижує ціни на короткострокові цінні папери і веде до зростання короткострокових відсоткових ставок. Крім того, вища вартість отримання коштів може примусити депозитні установи уважніше розглядати прохання про надання позик і сповільнити зростання їх кількості. І навпаки, зниження дисконтної ставки в кінцевому підсумку призводить до зростання ціни на короткострокові цінні папери і зниження за ними відсоткових ставок.

Резервні вимоги. Третім важливим способом впливу ФРС на загальну ситуацію з грошима і фінансами є право Ради керуючих змінювати резервні вимоги - підвищувати або знижувати відсоток резервів, які депозитні установи зобов'язані зберігати. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив. Як потенційно потужне знаряддя, резервні вимоги рідко змінюються при здійсненні монетарної політики, оскільки зміни їх можуть завдати більше шкоди і банківській системі, і ринкам грошей та капіталів, ніж операції на відкритому ринку.

Додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі певних видів цінних паперів. Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики на практиці, Рада керуючих змінює їх зрідка.

Операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного напливу іноземного капіталу ФРС також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки ФРС у своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.

Оскільки операції з іноземною валютою значною мірою впливають і на іноземну, і на вітчизняну валюту, вони повинні здійснюватися в тісній співпраці з відповідними повноважними органами інших країн. Оскільки відповідальність за стан справ у цій сфері несе і Міністерство фінансів, такі операції повинні тісно координуватися з його діями, які безпосередньо втілюються Нью-Йоркським федеральним резервним банком як представником Міністерства фінансів.

Координує застосування певних знарядь монетарної політики в основному Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку. Комітет збирається на засідання регулярно, приблизно один раз у шість тижнів, а за необхідності частіше для формування політики ФРС. Крім семи членів Ради керуючих, до Комітету входять ще п'ять президентів федеральних резервних банків, один з яких є президентом резервного банку Нью-Йорка. Президенти інших резервних банків працюють у Комітеті за принципом ротації. У роботі Комітету також беруть участь представники ФРС із комітетів з операцій на відкритому ринку та іноземних рахунків, деякі старші чиновники Ради керуючих і по одному старшому економісту кожного федерального резервного банку. Таким чином, і ті, хто формує політику комітету, і їхні головні радники і ті, хто втілюють у життя цю політику, постійно поінформовані про завдання політики ФРС. Засідання Комітету, як правило, поділяються на чотири частини: огляд останніх дій керуючих комітетами ФРС, обговорення загальної економічної ситуації, обговорення фінансової ситуації і можливих варіантів монетарної політики і, нарешті, голосування з приводу монетарної політики членами Комітету. Дискусії відбуваються в досить вільній атмосфері, і розбіжності у поглядах часто бувають значними.

Двічі на рік, згідно з існуючим законодавством, Комітет формулює довгострокові цілі монетарної політики і доповідає про результати роботи Конгресу. У період між засіданнями чиновники Ради керуючих і члени Комітету постійно співпрацюють із Нью-Йоркським резервним банком за допомогою телефонних консультацій. За необхідності телефонне засідання всього Комітету може бути скликане в короткий термін, і кожен може в будь-який час висловити своє невдоволення з приводу того, як виконуються інструкції Комітету. Крім щоденних контактів, постійно розповсюджуються численні довідкові матеріали для забезпечення максимально повною інформацією осіб, що розробляють політику ФРС.

Слід зауважити, що монетарна політика ФРС має певні обмеження та переваги. Основні обмеження полягають у формулюванні монетарної політики. Фактична економічна стабільність потребує не лише помірної монетарної політики, а й правильних фіскальних заходів - у який спосіб держава збирає податки, витрачає гроші й виплачує свій борг - і достатнього рівня конкуренції в економіці. Очевидно, що ускладнення можуть відбутися в кожній з трьох перелічених сфер, тому важко досягти постійної досконалої стабільності.

Багато чинників ускладнюють використання Федеральною резервною системою бюджетно-кредитної політики для розв'язання своїх завдань. Передусім через те, що зміни грошової маси не викликають негайних змін в економіці. Збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу може не позначатися на економіці, поки не настануть інші економічні умови. Нові умови можуть вступити у взаємодію зі зміненою грошовою масою, викликаючи непередбачені наслідки, спробу використати грошово-кредитні засоби для стабілізації цін. Завдання грошово-кредитної політики ускладнюється також через проблеми платіжного балансу країни. Тому ФРС намагається діяти обережно, змінюючи грошову масу США повільно і поступово.

Незважаючи на свої недоліки, монетарна політика має певні переваги над двома альтернативними видами стабілізаційної політики - фіскальною політикою та прямим контролем. По-перше, вона є неупередженою і майже не перешкоджає свободі ринку. По-друге, монетарна політика є гнучкішою за інші інструменти стабілізаційної політики. І, по-третє, Конгрес забезпечив ФРС незалежністю від політичного тиску, що дає їй можливість діяти відповідно до інтересів економіки держави.

У США протягом багатьох років складалася бюрократична розгалужена система контролю як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують певні загальні принципи банківського регулювання в США: забезпечення стабільності та запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в небагатьох кредитних установах та запобігання монопольного контролю за грошовим ринком.

Контроль на федеральному рівні здійснюють казначейство, ФРС, Контролер грошового обігу (за національними банками), Федеральна корпорація страхування депозитів (далі - ФКСД). Контроль на штатному рівні покладено на банківські департаменти штатів.

На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін. Є також і неурядові органи контролю за роботою окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).

Особливе місце в системі органів контролю посідає ФКСД, яку було створено у 1934 р. Це важливий крок у розвитку банківського законодавства США з часу створення ФРС. Усі банки-члени ФРС зобов'язані вступити до цієї корпорації, інші - за бажанням. Знак ФКСД (FDIC), який можна побачити в будь-якій фінансовій установі США, став символом довіри. У разі банкрутства банку страхове відшкодування становить 100 тис. амер. дол.

ФКСД було створено з метою захисту вкладника від фінансових втрат, а також для запобігання масового вилучення внесків. Основною місією ФКСД є підтримання стабільності і суспільної довіри до фінансової системи нації.

Велика депресія 1929-1933 pp. призвела до фінансової нестабільності в США. Більше ніж 9 000 банків припинили діяльність лише за період з жовтня 1929 до березня 1932 р. під час краху фондового ринку. У цей час Президентом країни став Франклін Делано Рузвельт. Банківська система перебувала у кризовому стані ще до Ф.Д. Рузвельта, але саме він через 48 год. після своєї інавгурації проголосив так звані "банківські канікули" поки не буде відновлена стабільність. Серед усіх заходів, вжитих Конгресом щодо відновлення стабільності, було й створення ФКСД у червні 1933 р. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити державні гарантії депозитам для безпеки заощаджень клієнтів за певних обмежень та їх повернення на першу вимогу. З моменту початку роботи ФКСД (1 січня 1934 р.) жоден власник депозитного рахунку при банкрутстві банку не втратив ні одного цента зі своїх застрахованих заощаджень.

ФКСД виконує такі функції:

- страхує депозити на суму до 100 ООО амер. дол. Практично в усіх банках і ощадних асоціаціях (так званих позиково-ощадних асоціаціях) США;

- проводить санацію банків-банкрутів;

- сприяє безпеці та надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи шляхом визначення, моніторингу і оптимізації ризиків.