Розділ 8. Банківська система Японії

Нарешті, була заснована Корпорація зі страхування депозитів, якій держава виділила відповідні фонди. Виникнення даної установи було викликане тим, що існуюча система страхування виявилася практично бездіяльною.

Незважаючи на певні проблеми, що виникли в банківській сфері в 90-ті роки, реальна економіка країни продовжує ефективно функціонувати. Так, автомобільна й електронна промисловість країни, як і раніше, працюють із високою ефективністю і мають сильну конкурентоздатність на світових ринках. Певною мірою проблемні борги ускладнили процес кредитування промислових підприємств, але необхідно також враховувати, що реформа поширюється не тільки на банківський сектор, але і на інші фінансові сфери життя країни.

Держава і Банк Японії регулюють діяльність банків через ліцензії, встановлення мінімального розміру капіталу, стандарти офісної мережі, обмеження на периферійний бізнес, через обов'язок дотримуватися визначених фінансових показників, а також правил ведення бухгалтерського обліку.

Оподатковування спрямоване на стимулювання індивідуальних заощаджень в банках. З цією метою на ряд депозитних внесків розповсюджується система податкових пільг, а з доходів, одержаних фізичними особами у вигляді банківських відсотків, стягується прибутковий податок за заниженою ставкою.

Система страхування банківських вкладів у Японії створена ще в 1971 році. Але, довівши свою нежиттєздатність, у 1998 році була створена інша Корпорація зі значною часткою державних коштів. Страхування здійснює Корпорація зі страхування депозитів, капітал якої складається з внесків уряду, Банку Японії і часток кредитних інститутів. Система страхування депозитів покриває звичайні депозити практично в усіх видах банків, кредитних асоціаціях і кооперативах. Виплати страхових сум здійснюються після виникнення страхових випадків, наприклад, припинення дії ліцензії банку, або його банкрутство. Грошовий ринок (попит та пропозиція грошей) регулюється Банком Японії в основному через облікову ставку. Останнім часом банк проводить політику "дешевих грошей", тобто ставка практично дорівнює нулю.

До 1962 року торги по банкнотах, цінних паперах і векселях між Банком Японії і комерційними банками проводилися "один на один" кілька разів на рік. Але з середини 60-х років торги стали носити ринковий характер. З початку 70-х років для короткострокового регулювання ринку готівки поширення одержали тримісячні векселі, а для довгострокового - облігації Банку Японії. З 1978 року стали проводитися аукціони з використанням облігацій. Резервні вимоги до банків (зобов'язання зберігати деяку суму грошей на рахунках Банку Японії), відповідно до закону, стали застосовувати з 1957 року.

Влада Японії практикує так зване "віконне керівництво", що припускає неформальні домовленості з банками. В історії японської банківської системи практикувалися також інші методи регулювання, наприклад, обмеження за позичками для міських банків, тобто Банк Японії обмежував видачу їм готівки на пільгових умовах.

Відсотки за депозитами і кредитами до Другої світової війни в країні регулювалися самими банками через міжбанківські угоди. Однак з прийняттям антимонопольного закону 1947 року влада цю практику віднесла до категорії "незаконної". Надалі банківські асоціації починали спроби регулювання ставок, але основним регулятором виступав Банк Японії і Міністерство фінансів, що діяли відповідно до прийнятого Закону "Про банківські ставки", що дозволяв установлювати граничну норму відсотку. Однак не усі ставки підпадали під чинність даного закону. Регулювалися в основному ставки короткострокових кредитів великого розміру, ставки кредитування малого бізнесу і сільського господарства. Ставки за довгостроковими кредитами, трастові ставки і т.п. регулюванню не піддягали. Лише з 1973 року стали застосовуватися фіксовані або змішані ставки на житлові кредити. Особливий закон регулює усі операції, що пов'язані з поштовими заощадженнями. Грошовий ринок, ставки на якому не регулюються, традиційно містить у собі ринок онкольних (короткострокових) міжбанківських кредитів. Термін їхньої дії від 12 годин до семи днів, але в .деяких випадках він може автоматично продовжуватися. На ринку облікових векселів обертаються комерційні папери, а також папери першокласних позичальників або фінансових інститутів. Низка ставок за векселями регулюється дилерами банківського ринку. Існує також ринок "ген сакі", на якому обертаються облігації державних і муніципальних організацій, найбільших корпорацій, а також дебентури. Термін їхньої дії від 1 до 6 місяців. На вільному ринку використовуються також оборотні депозитні сертифікати.

Уся банківська система Японії, незважаючи на ряд органічно властивих їй негативних моментів, є ефективним акумулятором - постачальником приватних і державних фондів фінансових ресурсів японської промисловості.

8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків

У міжнародній експансії японських банків є кілька основних етапів. До початку 80-х pp. їхня міжнародна активність була вкрай обмеженою, зосереджувалася в основному на фінансуванні японського експорту і валютних операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічними зв'язками країни. Міжнародну діяльність у широких масштабах здійснював тільки Bank of Tokyo. У 1970-1972 pp. відбулося стрибкоподібне зростання іноземних активів багатьох японських банків. Використовуючи політику "кредитного демпінгу", японські банки прагнули відтіснити іноземних конкурентів і завоювати своє місце на міжнародному кредитному ринку.

До створення розгалуженої мережі банківських заснувань за кордоном Японія приступила лише на початку 70-х pp. За відносно короткий період японські банки створили могутню базу для зовнішніх операцій і за розмірами своєї закордонної мережі вийшли на третє місце у світі (після американських і англійських). Більша частина японських банківських інститутів у США знаходиться в двох центрах: Нью-Йорку і Каліфорнії, їхня концентрація в Нью-Йорку висвітлює значення останнього як міжнародного валютно-фінансового центру.

Із відкриттям в Нью-Йорку в 1952 р. відділення Bank of Tokyo почалося відновлення закордонної банківської мережі Японії.

Усього в Нью-Йорку розташовані 24 відділення, 5 дочірніх компаній і 5 представництв японських банків. Операції японських банків у Каліфорнії мають яскраво виражену торгову спрямованість. Найбільш сильні позиції в цьому штаті займають створені на початку 50-х pp. Bank Tokyo California і Sumitomo Bank California. Японськими банками в Каліфорнії відкрито 24 відділення, 9 дочірніх компаній і 5 представництв.

Найбільшим європейським плацдармом японських банків служать Великобританія і Німеччина. Японське банківське угруповання в Лондоні - одне із численних після американського. Проникнення японського банківського капіталу на австралійський континент, яке почалося наприкінці 60-х pp., було настільки динамічним, що за короткий термін японським банкам вдалося зайняти не тільки рівні, але й у деяких випадках кращі позиції в боротьбі з досвідченими конкурентами з Великобританії, Франції, США. У Південно-Східній Азії японськими банками найбільшою мірою освоєні Сінгапур і Гонконг.

Одним із методів проникнення японських банків на іноземні грошові ринки стало створення багатонаціональних банківських інститутів. Характерна риса в організації багатонаціональних банківських угруповань за участі японського капіталу - співробітництво, як правило, лише з великими банками, що володіють значним досвідом у міжнародних банківських справах. Серед найбільших японських та іноземних банків виділяються угруповання Mitsubishi - Chaise Manhattan Bank, Fuji - City Bank, Sumitomo - Bank of America. Більш складні зв'язки існують між Dai-Ichi Kangyo Bank та Long-term Credit Bank of Japan, між Sanva та Continent Bank,

Стабільність японських банків забезпечується розвиненою системою нагляду за їхнім створенням і діяльністю. Нагляд здійснюється Банком Японії і Міністерством фінансів. Важливе значення при здійсненні нагляду за банківською діяльністю приділяється системі регулярних контрольних перевірок банків. З метою захисту інтересів вкладників, підтримки стабільності кредитної системи і стійкого стану фінансових інститутів міністерство фінансів і Банк Японії по черзі, раз у два роки, проводять перевірку банків. Основні способи перевірки - аналіз стану активів, огляд філій банків і співбесіда з управлінськими кадрами. Все більша увага приділяється контролю банку за ризиками, за заходами, що приймаються щодо збільшення власного капіталу, рентабельністю, програмою менеджменту, здійсненням структурної перебудови й інших фактичних параметрів. Аналіз банківських активів проводиться для визначення стану, пов'язаного з кредитуванням та іншими видами активів, що дозволяє з'ясувати ступінь кредитного ризику. Аналіз здійснюється за напрямами кредитування; акцептними зобов'язаннями клієнтів; гарантіями, виданими банком; цінними паперами тощо.

Для підтримки стабільності банківської системи і запобігання можливих банківських банкрутств у 1971 р. у Японії була створена Корпорація з гарантій банківських вкладів, 2/3 її статутного капіталу належить уряду і Банку Японії, а інша частина приватним банкам. Практично кожен японський банк щомісяця платить у фонд Корпорації внески в розмірі 1,012 % від суми його депозитів.

1 квітня 1998 р. у Японії була оголошена реформа банківської системи, що збігалася за часом з початком нового фінансового року. Реформа скасовувала більшість обмежень на валютні операції, а також на банківські угоди, пов'язані з увезенням і вивезенням капіталу. Така реформа - це рятівний шанс для токійського фондового ринку, застій якого призвів до того, що за обсягом торгів він становив на той час лише 50 % від власного показника за 1989 p., а за реальною вартістю проданих акцій - навіть менше.

У результаті реформи відбулося загострення конкурентної боротьби між банками і брокерами. Розвиток ринку фондів суспільного споживання створив привабливі можливості для портфельних інвестицій як японських, так і західних компаній. Перелив величезної грошової маси особистих заощаджень з депозитних рахунків у цінні папери сприяло підйому ринку капіталу. Широкий спектр пропонованих на ринку фінансових продуктів зменшує залежність корпоративних клієнтів від конкретних банківських структур, змушує останніх здійснювати інноваційну політику, але дозволяє зробити стратегічні зміни від непрямого (банківського) фінансування до прямого, безпосередньо пов'язаного з ринком капіталу.