Розділ 8. Банківська система Японії

• надання кредитів під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;

• купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;

• виписка векселів на отримання;

• приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;

• приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.

Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, проводить валютно-фінансову діяльність, спрямовану на стабілізацію валютного курсу ієни. Урядові кредити надаються шляхом підписки та андеррайтингу випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів. У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою Міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені уряду із закордонними центральними банками та іншими іноземними організаціями з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих інвестицій в ієнах.

До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям. Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох повоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинених капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було пряме кількісне лімітування кредитів в умовах штучно заниженого рівня відсотку. У середині 70-х pp. стан економіки Японії докорінно змінився: слідом за високими темпами економічного зростання прийшла глибока і тривала криза. Зі зміною фази економічного циклу істотно зросло значення грошово-кредитного регулювання економіки, що обумовлено, зокрема, посиленням позицій держави в банківській системі.

Методи і дієвість грошово-кредитної політики визначалися нестачею фінансових ресурсів у японських корпорацій нефінансового сектору, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.

Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні.

Упродовж 1960-1980-х років пік перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.

Сьогодні основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

1) коригування облікової ставки;

2) зміна обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

3) встановлення резервних норм.

Встановлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм проводиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення Міністром фінансів. Згідно із Законом максимальна резервна норма становить 20 % (пасиви в ієнах нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100 %), її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків та категоріями кредитно-фінансових установ.

Резервування поширюється: на депозити; банківські позички; номінальну вартість довірчої власності; валютні вклади резидентів; пасиви в ієнах нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.

Суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75 % річних) перераховується Банком Японії у державну казну. Взаємовідносини центрального банку як "банку банків" із комерційними банками проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії, виходячи із загальноекономічної ситуації у країні, вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на обсяг їх кредитної експансії. Кредити центрального банку комерційним є звичним явищем, оскільки щ позики - найвигідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).

Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбан-ківськими позичками.

Банк Японії ліцензує банківську діяльність, встановлює мінімальний розмір статутного капіталу банку, видає дозвіл на зміну фірмового найменування банку, злиття банків, створення і ліквідацію філій. Для забезпечення банком стійкої ліквідності важливе значення має встановлення рівня коефіцієнтів, що свідчать про ризик ліквідності. Такими коефіцієнтами є норма власного капіталу, відповідно до якої визначаються: частка власного капіталу банку у загальному сукупному капіталі; норма ліквідних активів, що показує співвідношення капіталу і боргових зобов'язань на певний момент часу; обмеження на надання великих кредитів. Банк Японії встановлює для банків зобов'язання щодо надання звітних документів щодо їх діяльності.

На сучасному етапі функціонування банківської системи Японії грошово-кредитна політика регулюється посередництвом Банку Японії, Міністерством фінансів, Федерацією економічних організацій. Основними методами регулювання можна Назвати: встановлення норми позичкового відсотку, адміністративні заходи, систему обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку та з іноземною валютою. Необхідно також зазначити і те, що до 70-х pp. переважали адміністративні форми регулювання, а після 70-х pp. їх значення знизилося, а роль ринково-вартісних методів зросла.