Розділ 8. Банківська система Японії

На ринку фінансових послуг, крім банків, діють також страхові компанії, компанії цінних паперів, житлового кредитування, але вони відокремлені від банків. Функції ощадних установ виконує пошта. Існують державні банки і фінансові корпорації] джерелом фондів яких є запозичення в уряду, які перепозичаються приватному сектору відповідно до закону.

Усі японські банки входять у банківські асоціації, створені за географічним принципом у всіх префектурах і великих містах країни. До їх завдання входить сприяння розвиткові банківського бізнесу, а також фінансовому й економічному процвітанню регіонів. Усі ці регіональні асоціації є членами Федерації банківських асоціацій Японії. Токійська банківська асоціація в особі її секретаріату веде справи Федерації банківських асоціацій. Крім того, свої загальнонаціональні асоціації мають регіональні банки і трастові установи. Існує також рада фінансових асоціацій, у засіданні якої беруть участь представники урядових відомств.

Особливістю розвитку банківської системи Японії в післявоєнний період стало утворення фінансово-промислових груп. На чолі кожної з них стоїть великий приватний комерційний банк, а довкола нього групуються промислові компанії. Саме на банки було основне навантаження щодо фінансування бурхливого індустріального розвитку Японії. Усередині груп сформувалися стійкі зв'язки, засновані на партнерських відносинах.

8.2. Центральний банк Японії

Банківську систему Японії очолює Центральний банк - Банк Японії, 55 % акцій якого належать державі. Центральний банк Японії створено 1882 р. строком на ЗО років. Згодом цей термін було продовжено ще на ЗО років, а в 1942 році банк отримав безстроковий статус. Йому надано монопольне право емісії банкнот.

Функції Банку Японії визначено спеціальним Законом "Про центральний банк Японії" від 1942 року, який у 1979 р. було оновлено. Згідно із законом від 1942 р. основний капітал банку було встановлено у розмірі 100 млн ієн. У новій редакції закону, що потім набрав чинності, він не змінився. 55 % капіталу належить державі, 45 % - приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим установам, страховим компаніям тощо). Акціонерам було гарантовано дивіденди в розмірі 4 %, які за умови надзвичайно високих прибутків банку зростали до 5 %. Решта прибутку надходила до державного бюджету.

Приватні акціонери в процесі управління банком не беруть участь. До основних функцій Банку Японії, крім грошової емісії (це його монопольне право), відносять грошово-кредитне регулювання економіки, водночас здійснення міжнародних розрахунків, проведення операцій на валютному ринку, а також касове обслуговування казначейства.

Банк діє на підставах закону 1942 p., завдяки якому Банк Японії підпав під жорсткий урядовий контроль і дав міністру фінансів право змінювати політику, яку він проводить. У 1949р. був створений Політичний комітет, який став тим новим органом, що визначав вищі інтереси держави у фінансовій і грошово-кредитній сферах. Із 7 членів комітету 5 мають право голосу. Президент, який призначається Кабінетом Міністрів на п'ять років, і по одному представнику від міських і регіональних банків, промисловості та сільського господарства (усі вони призначаються на 4 роки) - мають право голосу. Два члени, що не мають права голосу - представники Міністерства фінансів і Управління економічного планування .

Питання, які вирішує Політичний комітет, визначаються Законом "Про Банк". Відповідно до нього Комітет виробляє принциповий курс банківської діяльності й управління Банком Японії. Його прерогативою є зміна рівня процентної ставки, визначення і зміна видів та умов векселів, які обліковуються Банком Японії, а також видів, умов та вартісної оцінки застав кредитування. Він визначає і змінює види, умови і вартість об'єктів при операціях на відкритому ринку, а також термін початку і закінчення операцій.

Політичний комітет узгоджує з Міністерством фінансів питання про зміну максимального рівня позичкового відсотка на ринку на підставі тимчасового Закону "Про регулювання відсотків". Із дозволу Міністерства фінансів встановлює коефіцієнти резерву на підставі Закону "Про систему резервних внесків". Комітет приймає рішення щодо бюджету Банку Японії, однак при цьому необхідно отримати дозвіл Міністра фінансів. За узгодженням з ним Банк Японії звітує перед парламентом. Крім того, Банк Японії очолює президент банку і директорат, у який входять віце-президенти банку, радники президента, інспектор по нагляду за веденням справ і директор.

З 1971 року Банк Японії почав проводити операції на вексельному ринку, потім почав здійснювати активні операції з облігаціями державних позичок. Таким чином, був сформований ринок цінних паперів і розпочаті масові операції на інших ринках короткострокового капіталу.

Нова редакція Закону "Про Банк Японії" набрала чинності у квітні 1998 року, за яким загальне та оперативне управління покладається на правління банку, що складається з дев'яти осіб (скасували раду директорів).

Очолює Банк Японії Правління банку. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою двох палат парламенту. Шість членів правління призначає Кабінет Міністрів із осіб, які мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів. Термін їхніх повноважень - п'ять років. Посади представників уряду скасовуються. Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів - строком на чотири роки, радників - на два роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів строком на чотири роки.

На засіданнях Правління за необхідності можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд Правління свої пропозиції та давати оцінку грошово-кредитної політики Банку Японії, але остаточне рішення приймає правління.

Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 45 філій та відділень у Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні і в Гонконзі. Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Згідно із законом від 1979 року обсяг банкнотної емісії встановлювався Міністерством фінансів за згодою уряду. Банк Японії має право, якщо вважає за необхідне, випускати банкнот більше, ніж передбачено лімітом, за що сплачує відсоток у розмірі 3 % річних від отриманого прибутку. Емісія банкнот змушує банк тримати резерви, які складаються з основної частини (комерційні векселі й державні цінні папери всіх видів) та необов'язкової частини (іноземна валюта, золотий і срібний запас). Основне забезпечення емісії банкнот становить портфель державних зобов'язань.

Скасування у 1965 р. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту бюджету призвело до емісії облігацій державної позики. В активах Банку Японії державні папери становлять понад 80 %.

Як зазначено у новій редакції закону, головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку національної економіки шляхом підтримання цінової стабільності. Це втілюється в життя завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки. Нове законодавство скасовує максимальну квоту випуску банкнот та вимоги щодо їх резерву.

До основних завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного та безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні шість місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, але розробляє і проводить її як незалежна установа (що передбачено законодавством).

У новій редакції закону визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії :

• облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;