Через 2-3 роки після внесення мінеральних добрив відчувається часткове відновлення вихідного рівня оструктуреності, але водостійкість структури і разом з нею водопроникність знижуються.
Існує чимало даних, що свідчать про позитивний вплив на агрофізичні властивості грунтів культур звичайної рядкової сівби і про негативну дію чорного пару. Деякі негативні зміни викликають також просапні культури (цукрові буряки, кукурудза, картопля). Все це необхідно враховувати при визначенні оптимізуючих заходів, спрямованих на поліпшення агрофізичного стану грунтів.
Позитивний вплив органічних добрив на агрофізичні властивості грунтів проявляється через їх дію на стан грунтової органічної речовини. Ті нормативи, що рекомендовані для створення бездефіцитного і позитивного балансу гумусу по всіх природних зонах країни, можна вважати оптимальними і відносно агрофізичних властивостей грунтів. Для їх стабілізації достатньо використовувати навіть дещо знижені (на 20-30 %) норми, але при систематичному внесенні (три рази за ротацію) високоякісного гною. Практичний результат в цьому плані може спостерігатися вже при внесенні гною в дозі 6-9 т/га: на рік: За даними Медведева В.В. (1992) середня ефективність 1 т гною за такої дози оцінюється приростом водостійких агрегатів у кількості 0,2-0,5% відносно неудобреного грунту. На підставі цього нормативу можна прогнозувати структурний стан грунтів України. При цьому необхідно враховувати, що, по-перше, поліпшення агрегованості можна чекати, головним чином, від підстилкового гною, частка якого в загальній кількості не більше 70%; по-друге, середня ефективність 1 т (нормативний приріст водотривких агрегатів), що прийнята для чорноземів, відносно нечорноземних: грунтів нижча.:
Як уже відзначалося, тривале, часто 'нераціональне сільськогосподарське використання грунтів, надмірний їх механічний обробіток, застосування важкої техніки, фізіологічно кислих форм мінеральних добрив, з одного боку, і недостатнє внесення органічних добрив, використання грунтозахисних технологій, з іншого, призводять до втрати загального гумусу, погіршення агрегуючих його властивостей. Внаслідок цього в грунті відбуваються глибокі кількісні зміни структури: послаблюється інтенсивність макроагрегації, повсюдно переущільнюється кореневмісний шар, погіршується водно-повітряний режим. Якщо ці явища набувають сталого характеру і не усуваються в процесі динамічної трансформації грунтів при зволоженні-висушуванні, розущільненні, замерзанні-розмерзанні та під дією інших природних факторів агрегації, то є всі підстави констатувати агрофізичну деградацію грунтів. Наявні літературні матеріали (Медведев В.В., Лісовий М.В., 2001) дають змогу стверджувати, що практично всі староорні грунти країни в агрофізичному відношенні деградовані. Разом з тим відомо, що добре угноювані грунти за умов мінімалізації механічного обробітку, застосування меліорантів та інших окультурюючих прийомів мають кращі агрофізичні властивості порівняно з виснаженою, погано удобрюваною ріллею. Отже, можна припустити, що за рахунок високої культури землеробства можна не тільки не допустити їх погіршення, а й забезпечити поліпшення. Про таку реальність свідчать дослідження, проведені на держсортодільницях, де застосовується метод комплексного окультурення (своєчасний обробіток грунту, систематичне внесення в рекомендованих дозах органічних і мінеральних добрив, дотримання сівозмін тощо). Порівняно з розташованими поблизу землями сільськогосподарських підприємств чорноземи сортодільниць мають більш високу водопроникність, пористість, водостійкість структурних часток, вологоємність, більші запаси доступної вологи і меншу щільність складення.
Разом з цим такі поняття, як "висока" і "низька" культура землеробства, хоч і застосовують досить широко, але практично на сьогодні позбавлені конкретного змісту і мають відносний' характер, оскільки грунти різних регіонів використовуються в сільському господарстві неоднаковий час, мають різний рівень застосування на них добрив, техніки, а також різні вирощувані культури. Звідси важко порівнювати агрофізичні властивості грунтів, що перебувають у різних умовах сільськогосподарського використання. Дослідження, що проводили на Сумській і Чкаловській (Херсонська область) держсортодільницях, а також на суміжних з ними полях сільськогосподарських підприємств, показали, що 20-30-річне використання чорноземів при високій насиченості' добривами зумовило деяке їх збагачення на органічну речовину (+0,14% на чорноземі типовому і +0,19 % на чорноземі південному) і зменшення рівноважної щільності (від 1,26-1,27 до 1,12-1,18 г/см3) порівняно з контрольними варіантами. Суттєво поліпшилися структурно- агрегатний склад, показники мікробудови, зросла водопроникність (Медведев В.В., 1992).
За умов високої культури землеробства гній компенсує деяку негативну дію мінеральних добрив на фізичні властивості й на елементи мікробудови, що проявляється вже в перший-другий рік після їх внесення. Показники мікробудови чорноземів при цьому стабільні й наближаються до кращих угноюваних фонів.
Важливе значення для поліпшення агрофізичних властивостей грунтів має сільськогосподарська культура. Поліпшуюча роль її тим вища, чим більша нагромаджувана нею маса (підземних і надземних) решток. Добре відома також роль культур, які мають глибоку кореневу систему і здатні адаптуватися в умовах ущільнення, перезволоження або переосушення, а також можуть активно пристосовувати до своїх вимог кореневмісний шар.
З числа досліджуваних культур найкращою щодо агрофізичних властивостей слід вважати озиму пшеницю, під якою вже навесні показники структурно-агрегатного складу і щільності складення мають оптимальний діапазон – 1,1-1,3 г/см3. Надалі, в міру її розвитку структурно-агрегатний склад продовжує поліпшуватися і щільність залишається в межах оптимальних величин. Зазначимо, що дія озимої пшениці на фізичні властивості грунту небагато чим поступається дії гною. Кукурудза, цукрові буряки і картопля протягом вегетації також позитивно впливають на структурний склад, але в меншій мірі, ніж озима пшениця. Щільність складення в цьому разі наприкінці вегетації досягає 1,35 г/см3. Це можна пояснити використанням для їх вирощування механічних обробітків, прискореним розкладом органічних речовин і меншою кількістю рослинних решток, що залишаються на полі від цих культур. Отже, якщо в сівозміні переважають просапні культури, необхідно передбачати заходи, що усувають їх несприятливий вплив на фізичні властивості. Під чорним паром результати гірші, ніж під просапними культурами. Тому, доцільність чорного пару в агрофізичному відношенні досить сумнівна. Очевидно, за цих умов посилення мікробіологічної діяльності призводить до втрати органічної речовини, диспергації грунту, а отже, і до погіршення його агрофізичних властивостей і режимів у цілому.
Не менш істотне значення має більш широке використання кальцієвмісних речовин. Про необхідність цього заходу свідчать такі положення: декальціювання (втрати кальцію) відбувається в грунтах повсюдно в найрізноманітніших умовах; для сучасних орних Грунтів також характерно посилення рухомості (мобільності, реакційної здатності) органічної речовини.
Дослідження, виконані співробітниками ННЦ "Інститут грунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського" НААН України і кафедри грунтознавства Харківського НАУ ім. В.В. Докучаева протягом 30-70-х років XX століття, показали високу ефективність гіпсу на різних грунтах, у тому числі й на чорноземах типових глибоких і південних (Медведев В.В., 1992). Урожай зернових культур при цьому збільшився на ЗО % і вище порівняно з контролем, що пояснювалося посиленням біологічної і ферментативної активності ризосферного шару грунту, підвищенням рухомості основних поживних елементів, прямою дією гіпсу як джерела сірки та активного кальцію. Гіпс здатний поліпшити структурно-агрегатний склад, щільність складення, водно-фізичні властивості й мікроструктуру чорноземних грунтів. Особливу ефективність показав гіпс на зрошуваних землях. Згідно з рекомендаціями на чорноземах кальцієвмісні речовини необхідно вносити один раз на 10 років у дозі З т/га (Грінченко Т.О., 1992).
Найбільш важливе значення для орних грунтів мають заходи, що зменшують негативні наслідки переущільнення грунтів важкою сільськогосподарською технікою. Головне при цьому – не використовувати на полях техніку з питомим тиском вище за допустимі норми (близько 1 кгс/см2 при зволоженні, що дорівнює 0,7 фізичної стиглості й близько 0,5 кгс/см2 при 1 фізичної стиглості) (Медведев В.В., 1992). Якщо це практично неможливо, наприклад для всієї енергонасиченої техніки (особливо тракторів К-700, Т-150К і навіть МТЗ-82, комбайнів, причепів, автомобілів, великовагових засобів для внесення рідких мінеральних добрив), тиск якої на грунт перевищує допустимий в 2-4 рази, то необхідно вживати прийоми з мінімалізації кількості проходів (так звана маршрутизація руху машинно-тракторних агрегатів) або такі, що збільшують площу контакту ходової системи з грунтом (здвоювання коліс• або використання пневматичних широкопрофільних шин). Результативні також заходи, що підвищують опір грунтів ущільненню (внесення гною, кальцієвмісних сполук та інших оструктурюючих меліорантів) і прискорюють його розущільнення (активне підпушення, фітомеліорація тощо).
У загальному вигляді всі і заходи, що спрямовані на знешкодження агрофізичної деградації, наведено в таблиці 2.18.
Таблиця 2.18
Заходи по збереженню і поліпшенню агрофізичних властивостей Грунтів залежно від рівня їх окультуреності [1]
| Високий | Заходи спрямовані на збереження агрофізичних властивостей грунтів і включають мінімалізацію обробітку (заміна оранки поверхневим обробітком під окремі культури сівозміни, поєднання операцій; зменшення; кількості міжрядних обробітків у посівах просапних культур, поліпшення організації робіт та ін.); систематичне внесення гною в дозах, .що забезпечують бездефіцитний баланс органічної речовини (приблизно по 25-35 т/га один раз на 4 роки); в зрошуваних умовах точно нормована подача поливної води; обробіток грунту активними робочими органами; зменшення питомого тиску МТА на грунт |
| Середній | Заходи спрямовані на поліпшення агрофізичних властивостей, і включають комплексне застосування прийомів високої культури землеробства, в першу чергу систематичне внесення підвищених доз органічних добрив, впровадження спеціалізованих сівозмін із значною часткою культур звичайної рядкової сівби, бобових культур, всіх елементів мінімалізації обробітку, використання кальцієвмісних речовин |
| Низький | Те саме + систематичне внесення підвищених доз органічних добрив |
Особливість їх полягає в тому, що вони диференційовані залежно від рівня окультуреності грунтів. Визначити необхідний рівень можна за критеріями, наведеними в таблиці 2.17. Зазначимо, що із зменшенням рівня окультуреності зміст прийомів, що застосовуємо, стає все більш ємким. Однак і в протилежному разі обсяг робіт залишається значним.
Необхідність у цьому диктується встановленим положенням про те, що навіть за умов високої окультуреності агрофізичні властивості більшості грунтів поки що не задовольняють вимогам культур для забезпечення їх максимальної продуктивності.
Особливо це важливо при зрошенні ґрунтів і при багаторазових проходах МТА, коли навіть за умов високої культури землеробства агрофізичний стан грунтів погіршується більшою мірою. Основний зміст заходів полягає в поліпшенні організації виконання механізованих польових робіт і у впровадженні нових технічних засобів для обробітку грунтів.
Великі резерви поліпшення агрофізичних властивостей криються в мінімалізації обробітку і насамперед у використанні комбінованих машин, бо мінімалізація обробітку, поєднання операцій для більшості грунтів обмежується лише періодом сівби. Нарешті, не втрачають свого значення органічні добрива, а також кальцієвмісні сполуки, які поки що недооцінюються. Ці прийоми є провідними при вирішенні проблеми управління агрофізичними властивостями грунтів.
Фізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінка
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка“ на сторінці 3. Приємного читання.
