Розділ 83

Проте хлопець і далі заступав вхід до храму.

— Перепрошую, що саме не займе багато часу?

Погляд чоловіка пожорсткішав, він нахилився і заговорив пошепки, наче не хотів поставити когось у незручне становище.

— Молодий чоловіче, ви тут, очевидно, новачок. Щороку нащадки сера Крістофера Рена привозять щипку попелу свого видатного предка, щоб розвіяти його в цьому храмі. Така була його остання воля. Ніхто не в захваті від цих далеких поїздок, але що тут вдієш?

Хлопець прислужував у церкві вже кілька років, але чув про цю традицію вперше.

— Буде краще, якщо ви зачекаєте до дев’ятої тридцять. Церкву ще зачинено, і я не закінчив прибирати.

Чоловік на милицях спалахнув гнівом.

— Чи відомо вам, молодий чоловіче, що цей храм досі стоїть і ви маєте тут що прибирати лише завдяки джентльменові, що в цієї місіс у кишені?

— Перепрошую?

— Місіс Рен, — звернувся чоловік, — якщо ваша ласка, покажіть цьому нахабі скриньку із прахом.

Жінка на мить завагалась, а тоді, наче отямившись від якогось трансу, запхала руку до кишені светра і витягла маленький циліндр, турботливо загорнутий у тканину.

— Ну що, бачите? — накинувся чоловік на милицях. — Тепер ви або дасте нам змогу виконати останню волю покійного — розвіяти його попіл у храмі, або ж я розповім отцеві Новлзу, як ви з нами повелися.

Хлопчина завагався: він добре знав, як отець Новлз шанує церковні традиції… і (що важливіше) як він лютує, коли хтось кидає тінь на цей освячений століттями храм. Може, отець Новлз просто забув про візит достойних нащадків сера Крістофера Рена? Якщо так, то безпечніше впустити їх, аніж виставити геть. «Зрештою, вони сказали, що це займе якусь хвильку. Що від цього може стати поганого?»

Хлопець відійшов убік і пропустив гостей усередину. Він міг заприсягтися, що містер і місіс Рен у цю мить були так само збентежені, як і він сам. Не знаючи, чи правильно він учинив, хлопець знову взявся за пилосос, а краєчком ока нишком стежив за незнайомцями.

Вони зайшли до церкви, і Ленґдон не зміг стримати усмішки.

— Лі, — шепнув він, — де ви так навчилися брехати?

У Тібінґа в очах затанцювали бісики.

— Оксфордський театральний гурток. Там досі пам’ятають мого Юлія Цезаря. Упевнений, ще нікому не вдавалося переконливіше виступити в першій сцені третього акту.

Ленґдон здивувався:

— Мені здавалося, що в цій сцені Цезар уже мертвий.