Розділ 78

Коли Ленґдон побачив, що за предмет був обгорнутий пергаментом, він занепав духом.

— О Боже, — Тібінґ безсило відкинувся на спинку сидіння. — Ваш дідусь був безжалісним жартівником.

«Бачу, Соньєр не хотів, щоб це було легко», — подумав Ленґдон.

На столі лежав іще один криптекс. Уже менший. Виготовлений з чорного оніксу. Це він був усередині першого. Соньєр мав пристрасть до дуалізму. Два криптекси. Усе — парами. Подвійний зміст. Чоловік — жінка. Чорне всередині білого. Ленґдон відчув, що сплетіння символів тягнеться далі. Біле народжує чорне.

Кожен чоловік з’являється на світ від жінки.

Біле — жінка.

Чорне — чоловік.

Ленґдон узяв менший криптекс. На вигляд він був ідентичний із першим, тільки менший за розміром і чорного кольору. Зсередини почулося знайоме булькання. Очевидно, флакон із оцтом був у цьому меншому криптексі.

— Що ж, Роберте, — сказав Тібінґ, підсунувши до себе аркуш пергаменту. — Вам буде принаймні приємно дізнатися, що ми летимо в правильному напрямку.

Ленґдон уважно подивився на товстий пергамент. На ньому філігранним почерком був написаний ще один віршик на чотири рядки. І знову п’ятистопним ямбом. Він теж скидався на загадку, але Ленґдонові достатньо було прочитати перший рядок, щоб зрозуміти, що Тібінґ слушно запропонував летіти до Британії.

Із решти вірша чітко випливало, що слово-ключ до другого криптекса можна знайти, відвідавши могилу цього рицаря десь у Лондоні.

Ленґдон із надією подивився на Тібінґа.

— Маєте якісь ідеї, що це за рицар?

Тібінґ усміхнувся.

— Жодних. Зате точно знаю, в якому склепі треба шукати.

А тим часом на землі, за п’ятнадцять миль від них, шість автомобілів кентської поліції мчали просякнутими дощем вулицями до урядового аеропорту Біггін-хілл.