Розділ 4

— Кабінет куратора, — пояснив капітан.

І ось нарешті Ленґдон побачив розкішний кабінет Соньєра: стіни вкриті деревом теплого відтінку, роботи старих майстрів, величезний старовинний письмовий стіл, а на ньому — двофутова статуя рицаря в повній амуніції. У приміщенні було декілька поліцейських, вони розмовляли по мобільних телефонах, щось записували. Один сидів за письмовим столом Соньєра і друкував на лептопі. Очевидно, цієї ночі кабінет куратора перетворився на тимчасовий командний пункт Центрального управління судової поліції.

— Messieurs! — голосно мовив Фаш, і всі чоловіки разом обернулися. — Ne nous dérangez pas sous aucun prétexte. Entendu?[7]

Усі присутні дружно закивали на знак розуміння.

Ленґдонові не раз доводилося вішати на двері номера в готелі табличку з написом «NE PAS DERANGER», тож він зрозумів суть наказу капітана. Фаша й Ленґдона не можна було турбувати за жодних умов.

Залишивши колег у кабінеті, Фаш вийшов і повів Ленґдона далі напівтемним коридором. Попереду десь за тридцять ярдів виднівся вхід до найпопулярнішої частини Лувру — la Grande Galerie — довжелезного коридору, де на стінах висіли найцінніші полотна музею, шедеври італійського живопису. Ленґдон уже здогадався: саме там знайшли тіло Соньєра — на фотознімку чітко було видно славнозвісну паркетну підлогу Великої галереї.

Коли вони підійшли ближче, Ленґдон побачив, що вхід до галереї перекритий величезними сталевими ґратами, схожими на ті, які використовували в середньовічних замках для захисту від армій мародерів.

— Система затримання, — пояснив Фаш.

Навіть у темряві ця перешкода виглядала грізно, здавалося, її не подолає й танк. Ленґдон почав вдивлятися крізь товсті ґрати в напівтемні ніші Великої галереї.

— Після вас, месьє Ленґдон, — почув він.

Ленґдон здивовано обернувся. «Куди після мене?»

Фаш показав на низ ґрат.

Ленґдон придивився уважніше. У темряві він не помітив: ґрати були підняті приблизно на два фути так, що під ними можна було проповзти.

— Ця секція поки ще закрита для служби безпеки Лувру, — пояснив Фаш. — Моя команда з науково-технічного відділу поліції щойно закінчила огляд. — Він показав на отвір знизу. — Прошу. Пролазьте.

Ленґдон подивився спочатку на вузьку щілину під важкими ґратами, тоді на самі ґрати. «Він що, жартує?» Ґрати скидалися на гільйотину, готову щомиті впасти на непрошеного гостя.

Фаш щось пробурчав французькою і глянув на годинник. А тоді став навкарачки і протиснув своє доволі огрядне тіло попід ґратами. Опинившись по той бік, він став і очікувально подивився на Ленґдона.

Ленґдон зітхнув. Опустився на коліна, потім сперся долонями на гладкий паркет, ліг на живіт і поповз попід ґратами. На півдорозі комір його твідового піджака зачепився за край металевого прута, і Ленґдон боляче вдарився об нього потилицею.

«Дуже шляхетно, Роберте», — сказав він собі, остаточно вибрався з-під ґрат і насилу звівся на ноги. І цієї ж миті зрозумів: попереду дуже довга ніч.