Розділ 43

Закінчивши розмову, він повернувся до Софі.

— Поліція відреагувала оперативніше, ніж звичайно. Поки ми розмовляли, вони вже тут.

Софі не мала наміру відходити з порожніми руками.

— Скажіть їм, що ми були тут, але вже пішли. Якщо вони захочуть обшукати банк, вимагайте ордера на обшук. Це займе час.

— Послухайте, — сказав Берне, — Жак був моїм другом. Крім того, моєму банкові зовсім не потрібний увесь цей тиск. Із цих двох причин я не допущу, щоб вас заарештували у цих стінах. Дайте мені хвилину, я подумаю, як допомогти вам вийти звідси непоміченим. А більше я нічого не можу для вас зробити. — Він встав і поспішив до дверей. — Залишайтеся тут. Я зараз дещо владнаю і повернуся.

— А сейф? — не відступалася Софі. — Ми не можемо піти ні з чим.

— Тут я вам не допоможу, — відказав Берне, виходячи з кімнати. — Мені шкода.

Софі якусь мить дивилась йому вслід, розмірковуючи, чи не могло бути цього номера в одному з тих незліченних листів і пакунків, якими дідусь закидав її багато років і яких вона так і не відкрила.

Раптом Ленґдон зірвався на ноги, і Софі помітила в його очах радісний блиск.

— Роберте! Ти усміхаєшся?

— Твій дідусь був генієм.

— Ти про що?

— Десять цифр!

Софі не розуміла, що він має на увазі.

— Номер рахунку, — пояснив Ленґдон, і на його обличчі з’явилася знайома широка усмішка. — Я впевнений, що він його нам залишив.

— Де?

Ленґдон витяг із кишені роздрук зі сценою злочину і розгорнув на столі. Софі лише глянула на перший рядок і зрозуміла, що він має рацію.