Розділ 105

Вона зітхнула з удаваним обуренням.

— І чому чоловіки ніяк не залишать Ґрааль у спокої? — і розсміялася, явно задоволена собою. — А чому ви думаєте, що він тут?

Ленґдон показав на папірус у неї в руці.

— Вірш вашого чоловіка чітко вказує на Рослін. Щоправда, там ще йдеться про лезо і чашу, що буцімто стережуть Ґрааль. Я тут не бачу таких символів.

— Лезо й чаша? — перепитала Марі. — А як саме вони виглядають?

Ленґдон відчув, що вона з ним дражниться, але не подав знаку і коротко описав ці символи.

Вона вдала, ніби щось невиразно пригадує.

— Ох, ну так, звичайно. Лезо уособлює все чоловіче. Здається, його малюють отак. — Вказівним пальцем вона накреслила на долоні трикутник:

— Так, — підтвердив Ленґдон. Марі накреслила менш поширений, «замкнений» варіант леза, але Ленґдонові він теж був знайомий.

— А протилежний знак — це чаша, що уособлює все жіноче. — І вона накреслила на долоні трикутник:

— Правильно, сказав Ленґдон.

— І ви стверджуєте, що серед сотень символів, які є в каплиці Рослін, ці двоє не трапляються ані разу?

— Я їх не помітив.

— А якщо я вам їх покажу, ви підете спати?

Не встиг Ленґдон відповісти, як Марі Шовель зійшла зі сходів і попрямувала до каплиці. Ленґдон поспішив за нею. Зайшовши досередини, Марі ввімкнула світло і показала на центр підлоги.

— Ось вони, містере Ленґдон. Лезо і чаша.

Ленґдон здивовано дивився на стерту підлогу. І нічого не бачив.

— Тут нічого немає.

Марі зітхнула і рушила знаменитою стежкою, яку протоптали на підлозі каплиці тисячі людських ніг. Ленґдон знову побачив велетенський символ, але однаково нічого не розумів.

— Але ж це зірка Дав…