Розділ «15»

Пошуки для себе якогось корисного діла забрали півранку. Я пішла в книгозбірню й заходилася вивчати тему. Проглянула кожен сайт про квадриплегіків із тих, що змогла знайти, і продумала все, що ми можемо зробити, коли Віллові покращає. Я писала списки, додаючи до кожного запису спорядження й речі, які треба врахувати для тої чи іншої події.

Я відкрила для себе чати для людей з травмами спинного мозку й побачила, що були тисячі чоловіків і жінок таких, як Вілл, — які живуть невидимим життям у Лондоні, Сиднеї, Ванкувері або нижче по вулиці, — і їм допомагають друзі чи родина, або, рідше, вони живуть на самоті.

На цих сайтах я була не єдиним зацікавленим опікуном. Там були дівчата, які питали, як вони можуть допомогти своїм партнерам знову стати певними в собі, щоби знову виходити в люди, а також чоловіки, охочі дістати консультацію щодо новітнього медичного обладнання. Там були реклами візків, що їздять по піску та по бездоріжжю, розумних підйомників або надувного обладнання для купання.

В обговореннях використовували абревіатури. Я з’ясувала, що ТСМ — це травма спинного мозку, ФЗ — фізично здоровий, ІСШ — інфекція сечостатевих шляхів. Я дізналася, що травма хребта С4/5 була набагато важча, ніж С11/12, при якій більшість хворих може використовувати свої руки або тулуб. Там були історії кохання та втрати, історії партнерів, які намагалися знайти собі раду з травмованими чоловіком чи дружиною, а також дітьми. Там були дружини, які відчували провину за те, що молилися, аби їхні чоловіки припинили їх бити, — після чого так ставалося, що таки переставали. Були чоловіки, які хотіли покинути дружин з обмеженими фізичними можливостями, але боялися реакції суспільства. Там були втома та відчай і багато чорного гумору — анекдоти про те, як вибухають сечоприймачі, про ідіотизм доброзичливців або халепи на п’яну голову. Падіння з візка, здавалося, було звичайною темою. Обговорювали також тему самогубства — ті, хто хотіли цього, й ті, хто закликав перших дати собі більше часу, щоб навчитися дивитися на своє життя інакше. Я читала кожну тему й відчувала, що таємно залізаю в мозок Вілла.

В обідній час я вийшла з книгозбірні й вирішила трохи прогулятися містом, щоб провітрити голову. Я купила собі сендвич з креветками й сіла на мур поспостерігати за лебедями в озері біля замку. Було досить тепло, я зняла куртку та повернулась обличчям до сонця. Відчувалось якесь умиротворення в спостереженні за активним світом. Я провела весь ранок у світі людей з обмеженими можливостями й гаразд усвідомлювала, що бути в змозі вийти й з’їсти обід на сонці — це свобода. Коли підобідала, повернулась до книгозбірні, сіла за комп’ютер і залогінилася. Тоді зітхнула й набрала повідомлення.

Здорові! Я — подруга/помічниця 35-річного С5/6 квадриплегіка. У колишньому житті він був дуже успішним і активним, і тепер йому не вдається пристосуватися до нового. Насправді я знаю, що він не хоче жити, тому намагаюся придумати способи змінити його світовідчуття.

Будь ласка, напишіть, коли хто знає, що можна зробити. Скажімо, що може дати йому насолоду або як саме можна змусити його думати по-іншому? Вдячно дослухаюсь усіх порад.

Я підписалася «Працьовита Бджілка». Потім відкинулася в кріслі, погризла ніготь і, нарешті, натиснула «Надіслати».

Коли наступного ранку сіла за комп’ютер, там уже було чотирнадцять відповідей. Я увійшла в чат і закліпала, побачивши список прізвищ і відповідей, які надійшли від людей зі всього світу протягом попередньої доби.

Перша з них була така:

Люба Працьовита Бджілко!

Ласкаво просимо на наш форум. Я впевнений, що вашому другові стане набагато краще від того, що його доглядають.

Я не була цього певна.

Більшість із нас якоїсь миті вдається в розпуку. Може, саме це сталося з вашим другом. Не дозволяйте йому відштовхнути вас. Залишайтеся позитивною. І нагадайте, що не йому, а Богові вирішувати, як і коли ми приходимо та покидаємо цей світ. У своїй власній мудрості Він вирішив змінити життя вашого друга, і може так бути, що це урок йому…

Я перейшла вниз до наступної відповіді.

Люба Бджілко!

Що ж удієш, бути квадриплегіком нестерпно. Якщо Ваш хлопець був ще й трохи гравцем, то йому ще гірше. Ось що допомогло мені. Велика компанія, навіть коли я цього не хотів. Хороша їжа. Хороші лікарі. Хороші ліки, у разі потреби антидепресанти. Ви не сказали, де ви живете, — можливо, йому варто приєднатися до ТСМ-спільноти. Я спочатку теж не хотів (думаю, якась частина мене не хотіла визнавати, що я насправді квад), але це допомагає знати, що ти не один такий. О, і не дозволяйте йому дивитися фільми типу «Скафандр і метелик». Це пригнічує!

Ознайомте нас, як ви там.

Усього найкращого,

Ричі