Розділ «15»

— Я не можу просто піти й зробити тату. Так просто.

— Чому ні?

— Тому що…

— Тому що твій бойфренд скаже «ні». Адже тобі все одно доведеться бути хорошою дівчинкою, навіть у двадцять сім років. Бо це дуже страшно. Давай, Кларк. Живи трохи. Що тобі заважає?

Я дивилася на фасад тату-салону попереду. На дещо брудному вікні світилися великі неонові серця та обрамлені світлини Анжеліни Джолі й Міккі Рурка.

Раптово мої роздуми порушив голос Вілла.

— Гаразд. Я зроблю, якщо ти зробиш.

Я повернулася до нього.

— Ти зробиш татуювання?

— Якщо це переконає тебе, лише один раз вибратися зі своєї маленької коробочки.

Я заглушила двигун. Ми сиділи, слухаючи як він стихає та як глухо хурчать машини поряд.

— Це майже назавжди.

— Не «майже».

— Патрику це дуже не сподобається.

— Ти постійно так кажеш.

— І ми можемо захворіти на гепатит від брудної голки. І померти повільною, жахливою, мученицькою смертю. — Я повернулась до Вілла. — Вони, мабуть, не зможуть зробити це прямо зараз. Давай не зараз.

— Мабуть, ні. Сходімо просто й перевірмо.

За дві години ми вийшли з тату-салону, мій гаманець став на вісімдесят фунтів легшим і поверх мого стегна, де чорнило ще не висохло, красував хірургічний пластир. Художник сказав, що малюнок відносно невеликий, а це означало, що тату можна зробити й розфарбувати за одне відвідання… Є! Я з тату. Або, як скаже Патрик, зі шрамом на все життя. Під білою пов’язкою був якийсь товстий джмелик, вибраний з каталогу, що його нам запропонував майстер. Я була майже в істериці від збудження. Увесь час тягнулася, щоб зазирнути під пов’язку, поки Вілл не сказав мені заспокоїтись, щоб нічого не пошкодити.

У салоні, як не дивно, Вілл був спокійним і щасливим. Ніхто на нього не звертав уваги. Майстри сказали, вже працювали з квадриплегіками, що пояснювало легкість, із якою вони бралися до діла. Татуювальники були здивовані, коли Вілл сказав, що відчуває голку. Шість тижнів тому вони закінчили розмальовувати параплегіка, який захотів зробити собі ілюзію механічної ноги.

Майстер з плагом[23] у вусі відвів Вілла в сусідню кімнату і з допомогою мого татуювальника поклав його на спеціальний стіл, так, що крізь відчинені двері я бачила його гомілки. Чути було, як двоє чоловіків бурмотіли та сміялися гудінню голки для татуювання, а запах антисептика подразнював мої ніздрі.