Розділ «Поява Смерка»

Сказавши це, володар подався геть.

Ерагон повернувся до Орика з Мертагом і присів навпочіпки біля Сапфіри, впершись коліньми в щит. Усі застигли в очікуванні, як і сотні вояків довкола. Юнак мимохіть озирнувся, і його серце несамовито закалатало: неподалік від них стояла прекрасна Арія, озброєна мечем.

— Ти теж будеш битися? — гукнув до ельфійки Ерагон.

— У мене немає іншого вибору, — озвалась та.

— Але ж це небезпечно!

— Я не маленька дівчинка! — відповіла Арія. — Ельфи вчать військовій справі і чоловіків, і жінок. Тож я не одне з ваших безпорадних дівчисьок, які непритомніють від одного тільки вигляду зброї. І хоч я втратила яйце Сапфіри, я мушу відстояти власну честь, оберігаючи вас із драконом під час бою. Не забувай, що моя магічна сила куди більша, ніж сила будь-кого з присутніх. А якщо раптом з’явиться Смерк, хто буде з ним битись?

— Тоді бережи себе, — тихо сказав Ерагон. — Хоча б заради мене.

— Спробую, — невдоволено буркнула ельфійка. — Адже я твоя боржниця.

Юнак чомусь почервонів і відвернувся до Сапфіри.

— Що вона сказала? — ревниво спитав дракон.

— Та так, нічого, — відповів Ерагон.

Поринувши у власні думки, захисники мирної цитаделі сиділи в гнітючій тиші. У кратері Фартхен Дура поволі залягла темрява, яку де-не-де пронизували криваві спалахи ліхтарів та вогнищ, на яких кипіла смола. Ерагон розглядав візерунок на своїй кольчузі й час від часу потайки зиркав на ельфійку. Орик розмірено водив точилом по лезу своєї сокири, вряди-годи перевіряючи її гостроту, а Мертаг незворушно вдивлявся у далечінь.

Не раз і не два по табору пробігали гінці, і тоді воїни схоплювались на ноги, але тривога весь час була хибною. Напружене чекання дратувало військо, тож довкола лунали гнівні вигуки. Здавалося, у Фартхен Дурі завмерло все, навіть вітер. Принаймні дим від незліченних багать дуже дошкуляв.

Ніч повільно минала. Поле майбутньої битви завмерло. Довкола було тихо, як на цвинтарі. М’язи судомило від виснажливого чекання, а на повіки спадала важка дрімота.

— Уже пізно, — сказав нарешті Орик. — Лягаймо спати. У разі чого варта нас розбудить.

Мертаг щось буркнув у відповідь, але Ерагонові було байдуже. Він скрутився під крилом у дракона й підклав під голову щит. Засинаючи, юнак бачив, як Арія вартує неподалік, вдивляючись у довколишню темряву. Його сновидіння були заплутані й тривожні, і в них то тут то там зринали рогаті потвори. Юнак знову й знову чув низький голос, що весь час питав: «Ти готовий?». Ерагон стогнав уві сні. Він ніби марив наяву, аж доки чиясь рука обережно не торкнулась його плеча і юнак не прокинувся.