Розділ «Поява Смерка»

— Аджихад хоче, щоб ти приєднався до нас, — захекано сказав він. — Адже тунелів більше немає, до того ж на вас із Сапфірою чекає сніданок.

Парубок і дракон рушили слідом за Ориком до намету, де знайшли хліб, воду й кілька шматків в’яленого м’яса. Вони з’їли все без жодних нарікань, адже це було краще, ніж взагалі залишитись голодними.

Коли вони попоїли, Орик наказав їм почекати, а сам пірнув у лави вояків. Перегодом він повернувся в супроводі кількох гномів, щО тягли за собою бойові обладунки для прибульців.

— А це ще навіщо? — здивувався Ерагон, торкаючись важелезного залізяччя. Жодна людина не змогла б під час бою нормально рухатись із такою вагою.

— Подарунок від Ротгара, — задоволено пояснив гном. — Ці обладунки так довго лежали в наших сховищах, що ми ледь не забули про них. Вони виготовлені ще в епоху вершників!

— Гаразд, але навіщо вони мені? — перепитав юнак.

— Та ж це обладунки для твого дракона! — здивувався Орик. — Адже ти не пустиш його в бій незахищеним? До речі, повний набір обладунків для дракона, щоб ти знав, — дуже рідкісна річ!

«Обладунки для дракона! — подумки вжахнувся Ерагон. — Сапфіро, що ти на це скажеш?»

— А давай-но поміряєм! — із захватом вигукнула вона у відповідь.

Після доволі марудної вовтузні, а вбирання дракона в металеві шати — справа неабияк марудна, Ерагон з Ориком відійшли вбік, аби помилуватись своєю роботою. Усе вийшло якнайкраще: броня закривала дракона по самісінькі очі, і тільки крила залишались незахищеними.

— Ну як я тобі? — почув Ерагон глухий, немов із-під землі, голос.

— Потрясно! — відповів той.

— Для тебе в мене теж дещо є, — сказав Орик, збираючи рештки невикористаних обладунків. — Хоч ми й рідко виготовляємо зброю для людей, але дещо я все-таки знайшов…

Ерагон одягнув через голову міцний лускатий панцир зі шкіряною підкладкою, що, неначе спідниця, сягав йому до колін. Той важко ліг на плечі, побрязкуючи при кожному кроці, тож юнакові одразу ж довелося вдягти пояс із Зароком. На голову він начепив спочатку шкіряну шапочку, потім кольчужний підшоломник і нарешті шолом із золота й срібла. На передпліччя йому прикріпили нарукавники, ноги захистили спеціальними щитками, а руки — бойовими рукавицями. І врешті-решт гном вручив спантеличеному Ерагонові величезний меч із зображенням дуба.

Усі ці речі були дуже дорогі, тож юнак уклонився до землі й шанобливо сказав:

— Дякую, друже, тобі й твоєму королеві за цей безцінний подарунок!

— Почекай із подякою, — посміхнувся Орик. — Нехай ці обладунки спочатку допоможуть тобі під час бою.

Якраз у цю мить військо, що шикувалося поблизу них, несподівано рушило, розділившись на три колони. Ерагон розгублено глянув на гнома, але той тільки знизав плечима:

— Гадаю, нам саме час до них приєднатись.

Вони долучилися до однієї з колон, яка прямувала до стінки кратера. По дорозі юнак хотів був розпитатися про ургалів, але гном знав тільки те, що до ворогів було заслано розвідників. Невдовзі колона зупинилася біля зруйнованого тунелю, вихід до якого було завалено камінням.