Розділ «Поява Смерка»

— Мабуть, це одне з тих місць, де вони хочуть виманити ургалів на поверхню, — збагнула Сапфіра.

Гноми встромили в землю сотню жердин із ліхтарями. Вони утворили чималий острівець світла, що сяяв, неначе вечірнє сонце. Біля виходу з тунелю вояки розпалили багаття й почали гріти величезні казани зі смолою. Ерагон з огидою відвернувся. Такий спосіб боротьби — нехай навіть з ургалами! — видавався йому занадто жорстоким.

Нудячись між працьовитими гномами, Ерагон і собі спробував'їм допомогти, приєднавшись до гурту вояків, що рили траншеї. Сапфіра теж не сиділа на місці. Тим часом Орик уважно перевіряв, як будують барикади для лучників. Коли траншеї було вирито й укріплено колодами, Ерагон із драконом сіли трохи перепочити.

— Усі люди й гноми зараз на полі бою, — сказав Орик, умощуючись поруч. — Підходи до Тронжхейма перекрито. Ротгар очолив колону зліва від нас, а Аджихад повів ту, що попереду.

— А хто командує нашою? — поцікавився парубок.

— Йормундур, — буркнув гном і раптом аж підскочив від подиву: — А це що таке?

До них наближався озброєний мечем і щитом Мертаг, ведучи за собою вірного Торнака.

— Не хвилюйся! — гукнув юнак. — Аджихад звільнив мене з-під варти.

— А чого б це він тебе звільняв? — з недовірою спитав Орик.

— Він сказав, що це слушна нагода перевірити, чи в мене справді добрі наміри, — відповів Мертаг. — Мабуть, він іще й досі не вірить, що я не збирався заподіяти варденам шкоди.

Ерагон страшенно зрадів, що його приятель на свободі, адже той був неперевершеним бійцем.

— А звідки нам знати, що ти не брешеш? — скривився гном.

— Бо я так сказав, — раптом пролунав позаду голос Аджихада. Вбраний у бойову кірасу й озброєний мечем, він підійшов до них.

— Орик непогано тебе спорядив, — сказав Аджихад Ерагонові, відвівши його вбік.

— Авжеж, — зніяковів хлопець. — А що чути з тунелю?

— Нічого, — відповів Аджихад. — Один із близнюків залишається в Тронжхеймі. Він буде спостерігати за битвою й передаватиме нам інформацію через свого брата. Я знаю, що ти можеш спілкуватися на відстані, тож мені треба, аби ти переказував близнюкам усе, що бачиш, ну й, звісно, мої накази. Гаразд?

Ідея спілкуватися з близнюками не дуже сподобалась Ерагонові, але відмовити він не міг.

— І ще одне, — кивнув володар, — ти не піхотинець і не кавалерист, тебе взагалі важко зарахувати до будь-якого військового підрозділу, якими я звик керувати. Зрозуміло, в бою може всяке трапитись, але вам із драконом краще залишатися на землі. У повітрі ви будете надто гарною мішенню для лучників. Ти битимешся верхи на Сапфірі?

— Я ще не знаю, — відповів Ерагон, який ніколи раныше не бився верхи: не те що на драконі, але навіть на коні. — Навряд чи я когось дістану мечем, сидячи на Сапфірі. Хіба що там будуть ті ургали-велетні, які нас переслідували.

— А куди ж без них! — зітхнув Аджихад. — Але ти мусиш стерегтися, бо, якщо з тобою трапиться якесь лихо, це буде надто великою втратою для варденів.