Розділ «Візит до короля гори»

— Звивиста стежка, я знаю, — урвав їх Ерагон, пригадавши Анжелу з її плітками.

— Твої знання давньої мови вражають, — вклонилися близнюки. — Але наразі йдеться не про це. Наші люди чули про твої подвиги й пропонують тобі приєднатися до них. Для тебе самого це теж було б дуже корисно.

— Чому це? — здивувався юнак.

— Ми маємо чималий досвід у магічній практиці, — завели свою пісню близнюки. — І залюбки б навчили тебе новим закляттям, що впливають на владу й сприяють здобуттю слави… Натомість ти поділився б своїми знаннями.

— А, тепер розумію, чого вам треба, — роздратовано сказав Ерагон. — Гадаєте, я такий дурний? Ні, я не вчитиму вас тому, чого навчив мене Бром. Певно, ви дуже злі, що й досі не змогли прочитати мої думки?

— Не треба з нами жартувати, хлопчику! — улесливий тон близнюків миттю зник. — Ми зможемо перевірити твою магічну силу. Але не забувай, що неправильно сказане закляття вбиває! Хоч ти і вершник, але нас двоє, і ми вдвічі сильніші за тебе!

— Добре, я подумаю над вашою пропозицією, — опанувавши себе, відповів юнак.

— Тоді вже завтра ми чекатимемо на твоє рішення. Сподіваємось, воно буде правильним.

Потому Близнюки неквапом вийшли з бібліотечної зали.

«Хай там чим вони займаються, але я ніколи не стану одним із Ду Врангр Гата!» — подумки вигукнув Ерагон.

«Ти повинен поговорити з Анжелою, — озвалась Сапфіра. — Вона мала справу з близнюками і, напевно, зможе підказати тобі щось таке, що знешкодить їхню лиху силу».

«Непогана ідея», — погодився хлопець і пішов шукати свого гнома-проводиря.

Він застав Орика за гострінням бойової сокири і сказав, що негайно хоче повернутись у фортецю. Той миттю провів Ерагона до воріт, де на нього вже чекала Сапфіра, як завжди, оточена натовпом.

— Цю проблему треба одразу ж вирішити, — сказала Сапфіра, коли вони прибули на місце. — Інакше близнюки й далі тебе залякуватимуть.

— Знаю, — відповів Ерагон. — Але вони й справді дуже небезпечні. Не наробити б дурниць…

— Ти теж можеш бути небезпечним супротивником, — зауважив дракон. — Чи ти вирішив здатися без бою?

— Не зовсім так, — похитав головою хлопець. — Я обов’язково скажу їм завтра, що не вступатиму до їхнього Ду Врангр Гата.

Залишивши дракона в печері, Ерагон вийшов із фортеці. Він хотів побачитися з Анжелою, але не міг одразу згадати, де та мешкає. Солембума ж поблизу не було… Тому юнак бездумно блукав коридорами, сподіваючись випадково надибати знахарку.

Провештавшись безкінечними переходами майже до вечора, юнак втратив будь-яку надію зустріти Анжелу й повернувся до печери. Біля входу він раптом почув, як Сапфіра з кимось розмовляє.

«Сапфіро, — подумки гукнув він, оголюючи меча. — Хто там у тебе?»