— Добре-добре, — догідливо сказав гном. — Можливо, спочатку відвідаємо місцеву бібліотеку? Вона досить стара, і в ній є багато цінних пергаментів. Тобі буде цікаво дізнатися про давню історію Алагезії, ще не сплюндрованої Галбаторіксом.
— Гаразд, ходімо, — погодився Ерагон, згадавши Бромові уроки. Цікаво, чи не забулись вони?
— Тоді вперед! — зрадів проводир.
Після сніданку вони рушили до бібліотеки безліччю коридорів і переходів. А коли нарешті дійшли, то Ерагонові здалося, що він потрапив у ліс. Височенні колони підпирали стелю. Між колонами тяглися книжкові шафи, зроблені з чорного мармуру. У самій залі вишикувались ряди кам’яних столів, біля яких стояли лавочки.
— Це спадщина нашого народу, — кивнув Орик на велетенську книгозбірню. — Тут зберігаються королівські літописи, пісні й історії, складені нашими оповідачами. Справжні скарби, як бачиш. Хоча бракує ельфійських книжок — вони дбають про свої таємниці.
— А як довго тут можна бути? — спитав зачудований юнак.
— Скільки захочеш, — відповів гном. — Питай мене, коли схочеш про щось дізнатися.
Ерагон почав благоговійно переглядати старі фоліанти, спиняючись на книжках із цікавою назвою або заманливою обкладинкою. Як це не дивно, але гноми користались тим самим рунічним письмом, що й люди. Після тривалої перерви юнакові було дуже важко читати. Він повільно переходив від однієї шафи до іншої, просуваючись вглиб величезної скарбниці словесності. Нарешті, його увагу привернули поезії Дондара, десятого короля гномів.
Ерагон пильно вивчав віршовані рядки, аж раптом неподалік залунали чиїсь кроки. Лаючи себе за таку необачність, юнак причаївся за шафою. Він чув, що крокують двоє. Тоді Ерагон вирішив прослизнути між колонами, та несподівано налетів на близнюків.
Зверхньо глянувши на захеканого хлопця, двійко огрядних посланців глузливо вклонилися.
— А ми якраз шукали тебе, — сказав один із них гортанним голосом, що чимось нагадував голос разаків.
— Для чого? — спитав Ерагон, подумки покликавши Сапфіру.
— Ми просто хотіли вибачитись за колишнє, — з удаваною покорою мовив один із близнюків, — а також виказати тобі нашу пошану.
«Стережися!» — озвалася здалеку Сапфіра.
— Та ні ж бо, — посміхнувся юнак, збагнувши правила гри. — Це я маю вам дякувати за гостинність. Адже без вашої згоди мене б не пустили у Фартхен Дур. — І парубок вклонився якомога глузливіше.
— Ми цінуємо твою думку про нас, — почув він дещо роздратований голос у відповідь. — Така поважна особа дякує нам… Ми в боргу перед тобою за добре слово.
— Я не забуду про це, коли прийде час, — відповів Ерагон.
«Дивись, не перегравай, — знову застерегла Сапфіра. — Вони слідкують за кожним твоїм словом і в майбутньому не пробачать тобі цих жартів».
«Та як же тут втриматись!» — весело відгукнувся хлопець.
— Але, вершнику, ми шукали тебе зовсім не через це, — споважніли близнюки. — Річ у тому, що у Тронжхеймі існує певне коло людей, які практикують магію. Ми називаємось Ду Врангр Гата, або ж…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ерагон» автора Паоліні К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Візит до короля гори“ на сторінці 4. Приємного читання.